Алвару Куньял

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Алвару Куньял
Álvaro Cunhal
Алвару КуньялÁlvaro Cunhal

PCP-logo.PNG   2-й Генеральний секретар Комуністичної партії Португалії
Час на посаді:
1961 — 1992
Попередник Бенту Гонсалвеш
(генеральний секретар КПП)
Наступник Карлуш Карвальяш
(генеральний секретар КПП)

Народився 10 листопада 1913(1913-11-10)
Коїмбра, Португалія
Помер 13 червня 2005(2005-06-13) (91 рік)
Лісабон, Португалія
Політична партія Комуністична партія
Дружина Isaura Maria Moreira (офіційно одруженим не був)

А́лвару Баррейрі́ньяш Кунья́л (порт. Álvaro Barreirinhas Cunhal; нар. 10 листопада 1913, Коїмбра — помер 13 червня 2005, Лісабон) — португальський політичний діяч, письменник, один з основних опозиторів диктаторського режиму Нової держави. Все своє життя присвятив комуністичній ідеї. Протягом 31 року очолював Комуністичну партію Португалії, будучи її 2-м генеральним секретарем з 1961 по 1992 рік.

Біографія[ред.ред. код]

Юні роки[ред.ред. код]

Алвару Куньял народився в Коїмбрі (муніципальна громада Се-Нова), син Авеліну Енрікеша да Кошти Куньяла, юриста, лібераліста і республіканця, за походженням з Сеї, і Мерседеш Феррейри Сімойш Баррейріньяш Куньял, переконаної католички.

Дитинство Алвару пройшло в Сеї, де він почав ходити до початкової школи. Проте навчання в початковій школі Сеї тривало не довго — батько забрав його зі школи, сказавши, що «не хоче, щоб його дитина навчалася в школі з авторитарною вчителької-дівчинкою з п'ятьма очима»[1].

У віці 11 років Алвару разом з сім'єю переїхали до Лісабона, де здобув середню освіту в Ліцеї Камоенса. Згодом всупив на юридичний факультет Лісабонського університету, де і розпочав свою революційну діяльність.

У 1931 році, у віці сімнадцяти років, вступає в ряди Комуністичної партії Португалії (PCP), а також стає членом Ліги друзів Радянського Союзу (порт. Liga dos Amigos da URSS).

У 1934 році був обраний представником студентів в сенаті Лісабонського університету.

У 1935 році був обраний генеральним секретарем Федерації комуністичної молоді (порт. Federação das Juventudes Comunistas).

У 1935 році, після візиту до Радянського Союзу, був обраний до Центрального Комітету Комуністичної партії Португалії.

Протягом декади 1930-х років Алвару Куньял працював у різних газетах і журналах, таких як Seara Nova, O Diabo, а також у підпільних виданнях Комуністичної партії Португалії — Avante і O Militante, де опублікував різні статті про політичну й ідеологічну інтервенцію.

У 1940 році Алвару Куньял у супроводі поліції представив свою тезу (дипломну роботу) на юридичному факультеті. Темою цієї роботи стала Легалізації абортів, — дуже малозвичайне питання для тих часів. Не зважаючи на досить несприятливі політичні умови, а в католицькій Португалії часів диктатури аборти були заборонені, Алвару Куньял отримав класифікацію у 16 балів (з максимально можливих 20-ти).

Опозиція Новій державі[ред.ред. код]

Фрагмент реставрації у в'язниці Пеніша (для політичних в'язнів) часів диктаторського режиму Салазара — місце останнього ув'язнення Куньяла, звідки він втік у 1960 р.

За свої комуністичні погляди і їх непохитність, а також за опозицію режиму Нової держави, був ув'язнений у 1937, 1940 і 19491960 роках, — назагал «відсидів» 13 років, 8 з яких провів у повній ізоляції. 3 січня 1960 року, Алвару Куньял разом з іншими товаришами (усі були видатними членами Комуністичної партії Португалії), реалізували знамениту втечу з Пеніша, яка стала можливою завдяки ретельному плануванню і чіткій координації між зовнішньою та внутрішньою сторонами в'язниці.

Подальше перебування в Португалії Алвару Куньяла загрожувало його свободі, тому у 1962 році Комуністична партія Португалії посилає його за кордон, спочатку до Москви, а потім до Парижа.

Замінивши Бенту Антоніу Гонсалвеша, займав посаду генерального секретаря Комуністичної партії Португалії з 1961 по 1992 рік, коли новим головою партії став Карлуш Карвальяш.

У 1968 році Алвару Куньял головував на Конференції комуністичних партій Західної Європи, що свідчить про його впливовість і визнання, які вже тоді мав у міжнародному комуністичному русі. Під час цієї зустрічі виступив одним із самих рішучих прихильників вторгнення у на той час Чехословаччину танків країн-членів Варшавського договору, що відбулося у тому ж році.

Після Революції гвоздик[ред.ред. код]

Алвару Куньял на мітингу Комуністичної партії Португалії в Порту, вересень 1980 р.
Алвару Куньял разом з іншими керівниками партії в Порту, 5 травня 1982 р., на похороні двох робочих-антифашистів застрілених спецназівцями поліції напередодні 1 травня[2]
Алвару Куньял під час візиту до Німецької Демократичної Республіки, 22 жовтня 1982 р.

Повернувся до Португалії за кілька днів після революційних подій 25 квітня 1974 року.

Був міністром I, II, III та IV тимчасових у післяреволюційних період урядів, а також депутатом Асамблеї Республіки з 1975 по 1992 рік.

З 1982 року і протягом 10 років був членом Державної Ради, залишивши цю посаду коли склав повноваження генерального сектетаря КПП у 1992 році.

Крім керівництва партією, писав романи і був художником. Писав під псевдонімом Мануел Тьяґу (Manuel Tiago), в якому «зізнався» лише в 1995 році. Картини Куньяла неодноразово виставлялись не тільки в Португалії, а й за кордоном[3].

В останні роки життя хворів на глаукому, в результаті чого став сліпим.

Помер 13 червня 2005 року[4], у Лісабоні, у віці 91 року. Одним з перших в Португалії після смерті Куньяла відгукнувся колишній президент Республіки соціаліст Маріу Соареш, який назвав Куньяла «великим борцем з фашизмом, все життя якого заслуговує захоплення». Соареш також заявив, що лідер португальських комуністів зіграв видатну роль в процесі переходу Португалії від диктатури до демократії[3]. На похорон Алвару Куньяла, що відбувся 15 червня, прийшло близько 250 тис. чоловік. За його ж бажанням, тіло було кремоване.

Залишив після себе дочку, Ану Куньял, яка народилася 25 грудня 1960 року від Ізаури Марії Морейри.

У пам'яті багатьох Алвару Куньял залишився революціонером, який ніколи не зрадив своїм ідеалам.

Праці і літературна творчість[ред.ред. код]

  • Obras escolhidas (укр. Вибрані праці). Лісабон, видавництво «Avante!», том I (1935-1947), 2007. ISBN 978-972-550-321-8. Див. текст передмови, яку написав Франсішку Мелу. (порт.)
  • O Aborto: Causas e Soluções (укр. Аборт: причини і рішення)[5]. Порту, видавництво «Campo das Letras», 1997.
  • Rumo à Vitória: As Tarefas do Partido na Revolução Democrática e Nacional (укр. Курс на перемогу: завдання партії під час національно-демократичної революції)[6], видавництво «Avante!», 1964.
  • A Questão Agrária em Portugal (укр. Аграрне питання в Португалії). Ріо-де-Жанейро, видавництво «Civilização Brasileira»[7], 1968.
  • O Radicalismo Pequeno-Burguês de Fachada Socialista (укр. Радикалізм дрібної буржуазії як маска соціалістів), Лісабон, видавництво «Avante!»[8], 1974.
  • A Revolução Portuguesa: O Passado e o Futuro (укр. Португальська Революція: минуле і майбутнє). Лісабон, видавництво «Avante!»[9], 1976.
  • As Lutas de Classes em Portugal nos Fins da Idade Média (укр. Класова боротьба в Португалії у часи пізнього Середньовіччя). Лісабон, видавництво «Estampa», 2-ге видання, перероблене і доповнене, 1980.
  • O Partido com Paredes de Vidro (укр. Партія зі скляними стінами). Лісабон, видавництво «Avante!», 1985.
  • Discursos Políticos (укр. Політичні промови), у 22 томах, з 1974 по 1987 рік.
  • Acção Revolucionária, Capitulações e Aventura (укр. Революційна дія, капітуляції і пригоди). Лісабон, видавництво «Avante!», 1994.
  • A Arte, o Artista e a Sociedade (укр. Мистецтво, митець і суспільство), Лісабон, видавництво «Caminho», 1996. ISBN 972-21-1068-3.
  • A Verdade e a Mentira na Revolução de Abril: A Contra-Revolução Confessa-se (укр. Правда і брехня квітневої революції: зізнання контр-революції). Лісабон, видавництво «Avante!», 1999.
Портрет Алвару Куньяла роботи Xesko

Алвару Куньял написав багато романів і оповідань під псевдонімом Мануела Тьягу. Серед його найвідоміших літературних праць виділяють:

  • Até Amanhã, Camaradas (укр. До побачення, товариші). Лісабон, видавництво «Avante!»[10].
  • Cinco Dias, Cinco Noites (укр. П'ять днів, п'ять ночей). Лісабон, видавництво «Avante!»[11]
  • A Estrela de Seis Pontas (укр. Шестикутна зірка). Лісабон, видавництво «Avante!»
  • A Casa de Eulália (укр. Будинок Еулалії). Лісабон, видавництво «Avante!»
  • Fronteiras (укр. Кордони). Лісабон, видавництво «Avante!», 1998.
  • Um Risco na Areia (укр. Риска на піску). Лісабон, видавництво «Avante!», 2000.
  • Sala 3 e Outros Contos (укр. Зала 3 і інші розповіді). Лісабон, видавництво «Avante!», 2001.
  • Os Corrécios e Outros Contos. Лісабон, видавництво «Avante!», 2002.
  • Lutas e vidas: Um Conto (укр. Боротьба і життя: розповідь). Лісабон, видавництво «Avante!», 2003.

Як художник, був автором обкладинок деяких книжок, зокрема першого видання Esteiros за авторства Соейру Перейри Гомеша. Видав також власну збірку Desenhos da Prisão — I і II (укр. Тюремні малюнки), Лісабон, видавництво «Avante!».

Як перекладач, Алвару Куньял відзначився завдяки перекладу відомої праці Вільяма Шекспіра Король Лір, Лісабон, видавництво «Caminho», 2002 (1-е видання цієї версії). ISBN 972-21-1485-9. Перша публікація цього перекладу була частиною тому збірки Праці Шекспіра[12], містила п'єси Ромео і Джульєта, за перекладом Луїша Соузи Ребелу, і Сон у літню ніч, за перекладом Марії да Саудаде Кортезау. Власне переклад Алвару Куньял зробив, перебуваючи у лісабонській в'язниці з 1953 по 1955 рік[13]. У цей час Алвару Куньял використовував псевдонім Марія Мануела Серпа (порт. Maria Manuela Serpa).

Див. також[ред.ред. код]

Праці в інтернеті[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. За переказом самого Алвару Куньяла. Записано в Diário Popular від 10 травня 1991 року. Див. Перейра (1999).
  2. Revista O Militante
  3. а б Жизнь, достойная восхищения. Памяти Алвару Куньяла. (рос.)
  4. Умер товарищ Куньял (рос.)
  5. Дипломна робота представлена у 1940 році на екзамені 5-го курсу юридичного факультету Лісабонського університету
  6. Перші два видання цієї роботи були підпільними
  7. Пізніше було перевидане у Лісабоні у двох томах, видавництвом «Avante!» у 1976 році, під назвою Вклад у вивчення аграрного питання
  8. Перші два видання цієї роботи були підпільними (1970 і 1971 роки)
  9. Перевидання 1994 року містило статтю Португальська Революція через 20 років
  10. За мотивами цієї праці португальським телеканалом SIC адаптовано телесеріал
  11. За мотивами цієї праці у 1996 році режисером Жозе Фонсекою да Кошта було знято фільм
  12. Видана лісабонською типографією «Scarpa»
  13. Журнал колишніх студентів Університету Порту, n.º 18, ст. 34

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Avillez, Maria João. Conversas com Álvaro Cunhal e outras lembranças. Lisboa, Temas e Debates, 2004. ISBN 972-759-733-5
  • Pereira, José Pacheco. Álvaro Cunhal: Uma biografia política. Lisboa, Temas e Debates:
    • Vol. I: «Daniel» o jovem revolucionário (1913-1941), 1999. ISBN 972-759-150-7
    • Vol. II: «Duarte», O dirigente clandestino (1941-1949), 2001. ISBN 972-759-419-0
    • Vol. III: O prisioneiro (1949-1960), 2005.
  • Pires, Catarina. Cinco conversas com Álvaro Cunhal. Porto, Campo das Letras, 1999. ISBN 972-610-177-8
  • Rodrigues, Urbano Tavares. A obra literária de Álvaro Cunhal: Manuel Tiago visto por Urbano Tavares Rodrigues. Lisboa, Editorial Caminho, 2005. ISBN 972-21-1737-8
  • Rodrigues, Urbano Tavares. Balanço comovido da ficção de Álvaro Cunhal. [1]


Попередник: Генеральні секретарі Комуністичної партії Португалії
1961—1992
Наступник:
Бенту Гонсалвеш
1929—1942
Карлуш Карвальяш
1992—2004