Алвару Куньял

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Алвару Куньял
Álvaro Cunhal
Алвару КуньялÁlvaro Cunhal

PCP-logo.PNG   2-й Генеральний секретар Комуністичної партії Португалії
Час на посаді:
1961 — 1992
Попередник Бенту Гонсалвеш
(генеральний секретар КПП)
Наступник Карлуш Карвальяш
(генеральний секретар КПП)

Народився 10 листопада 1913(1913-11-10)
Коїмбра, Португалія
Помер 13 червня 2005(2005-06-13) (91 рік)
Лісабон, Португалія
Політична партія Комуністична партія
Дружина Isaura Maria Moreira (офіційно одруженим не був)

А́лвару Баррейрі́ньяш Кунья́л (порт. Álvaro Barreirinhas Cunhal; нар. 10 листопада 1913, Коїмбра — помер 13 червня 2005, Лісабон) — португальський політичний діяч, письменник, один з основних опозиторів диктаторського режиму Нової держави. Все своє життя присвятив комуністичній ідеї. Протягом 31 року очолював Комуністичну партію Португалії, будучи її 2-м генеральним секретарем з 1961 по 1992 рік.

Біографія[ред.ред. код]

Юні роки[ред.ред. код]

Алвару Куньял народився в Коїмбрі (муніципальна громада Се-Нова), син Авеліну Енрікеша да Кошти Куньяла, юриста, лібераліста і республіканця, за походженням з Сеї, і Мерседеш Феррейри Сімойш Баррейріньяш Куньял, переконаної католички.

Дитинство Алвару пройшло в Сеї, де він почав ходити до початкової школи. Проте навчання в початковій школі Сеї тривало не довго — батько забрав його зі школи, сказавши, що «не хоче, щоб його дитина навчалася в школі з авторитарною вчителької-дівчинкою з п'ятьма очима»[1].

У віці 11 років Алвару разом з сім'єю переїхали до Лісабона, де здобув середню освіту в Ліцеї Камоенса. Згодом всупив на юридичний факультет Лісабонського університету, де і розпочав свою революційну діяльність.

У 1931 році, у віці сімнадцяти років, вступає в ряди Комуністичної партії Португалії (PCP), а також стає членом Ліги друзів Радянського Союзу (порт. Liga dos Amigos da URSS).

У 1934 році був обраний представником студентів в сенаті Лісабонського університету.

У 1935 році був обраний генеральним секретарем Федерації комуністичної молоді (порт. Federação das Juventudes Comunistas).

У 1935 році, після візиту до Радянського Союзу, був обраний до Центрального Комітету Комуністичної партії Португалії.

Протягом декади 1930-х років Алвару Куньял працював у різних газетах і журналах, таких як Seara Nova, O Diabo, а також у підпільних виданнях Комуністичної партії Португалії — Avante і O Militante, де опублікував різні статті про політичну й ідеологічну інтервенцію.

У 1940 році Алвару Куньял у супроводі поліції представив свою тезу (дипломну роботу) на юридичному факультеті. Темою цієї роботи стала Легалізації абортів, — дуже малозвичайне питання для тих часів. Не зважаючи на досить несприятливі політичні умови, а в католицькій Португалії часів диктатури аборти були заборонені, Алвару Куньял отримав класифікацію у 16 балів (з максимально можливих 20-ти).

Опозиція Новій державі[ред.ред. код]

Фрагмент реставрації у в'язниці Пеніша (для політичних в'язнів) часів диктаторського режиму Салазара — місце останнього ув'язнення Куньяла, звідки він втік у 1960 р.

За свої комуністичні погляди і їх непохитність, а також за опозицію режиму Нової держави, був ув'язнений у 1937, 1940 і 19491960 роках, — назагал «відсидів» 13 років, 8 з яких провів у повній ізоляції. 3 січня 1960 року, Алвару Куньял разом з іншими товаришами (усі були видатними членами Комуністичної партії Португалії), реалізували знамениту втечу з Пеніша, яка стала можливою завдяки ретельному плануванню і чіткій координації між зовнішньою та внутрішньою сторонами в'язниці.

Подальше перебування в Португалії Алвару Куньяла загрожувало його свободі, тому у 1962 році Комуністична партія Португалії посилає його за кордон, спочатку до Москви, а потім до Парижа.

Замінивши Бенту Антоніу Гонсалвеша, займав посаду генерального секретаря Комуністичної партії Португалії з 1961 по 1992 рік, коли новим головою партії став Карлуш Карвальяш.

У 1968 році Алвару Куньял головував на Конференції комуністичних партій Західної Європи, що свідчить про його впливовість і визнання, які вже тоді мав у міжнародному комуністичному русі. Під час цієї зустрічі виступив одним із самих рішучих прихильників вторгнення у на той час Чехословаччину танків країн-членів Варшавського договору, що відбулося у тому ж році.

Після Революції гвоздик[ред.ред. код]

Алвару Куньял на мітингу Комуністичної партії Португалії в Порту, вересень 1980 р.
Алвару Куньял разом з іншими керівниками партії в Порту, 5 травня 1982 р., на похороні двох робочих-антифашистів застрілених спецназівцями поліції напередодні 1 травня[2]
Алвару Куньял під час візиту до Німецької Демократичної Республіки, 22 жовтня 1982 р.

Повернувся до Португалії за кілька днів після революційних подій 25 квітня 1974 року.

Був міністром I-го, II-го, III-го та IV-го тимчасових у післяреволюційних період урядів, а також депутатом Асамблеї Республіки з 1975 по 1992 рік.

З 1982 року і протягом 10 років був членом Державної Ради, залишивши цю посаду коли склав повноваження генерального сектетаря КПП у 1992 році.

Крім керівництва партією, писав романи і був художником. Писав під псевдонімом Мануел Тьяґу (Manuel Tiago), в якому «зізнався» лише у 1995 році. Картини Куньяла неодноразово виставлялись не тільки в Португалії, але і за кордоном[3].

В останні роки життя хворів глаукомою, в результаті чого став сліпим.

Помер 13 червня 2005 року[4], у Лісабоні, у віці 91 року. Одним з перших в Португалії після смерті Куньяла відгукнувся колишній президент Республіки соціаліст Маріу Соареш, який назвав Куньяла «великим борцем з фашизмом, все життя якого заслуговує захоплення». Соареш також заявив, що лідер португальських комуністів зіграв видатну роль в процесі переходу Португалії від диктатури до демократії[3]. На похорон Алвару Куньяла, що відбувся 15 червня, прийшло близько 250 тис. чоловік. За його ж бажанням, тіло було кремоване.

Залишив після себе дочку, Ану Куньял, яка народилася 25 грудня 1960 року від Ізаури Марії Морейри.

У пам'яті багатьох Алвару Куньял залишився революціонером, який ніколи не зрадив своїм ідеалам.

Праці і літературна творчість[ред.ред. код]

  • Obras escolhidas (укр. Вибрані праці). Лісабон, видавництво «Avante!», том I (1935-1947), 2007. ISBN 978-972-550-321-8. Див. текст передмови, яку написав Франсішку Мелу. (порт.)
  • O Aborto: Causas e Soluções (укр. Аборт: причини і рішення)[5]. Порту, видавництво «Campo das Letras», 1997.
  • Rumo à Vitória: As Tarefas do Partido na Revolução Democrática e Nacional (укр. Курс на перемогу: завдання партії під час національно-демократичної революції)[6], видавництво «Avante!», 1964.
  • A Questão Agrária em Portugal (укр. Аграрне питання в Португалії). Ріо-де-Жанейро, видавництво «Civilização Brasileira»[7], 1968.
  • O Radicalismo Pequeno-Burguês de Fachada Socialista (укр. Радикалізм дрібної буржуазії як маска соціалістів), Лісабон, видавництво «Avante!»[8], 1974.
  • A Revolução Portuguesa: O Passado e o Futuro (укр. Португальська Революція: минуле і майбутнє). Лісабон, видавництво «Avante!»[9], 1976.
  • As Lutas de Classes em Portugal nos Fins da Idade Média (укр. Класова боротьба в Португалії у часи пізнього Середньовіччя). Лісабон, видавництво «Estampa», 2-ге видання, перероблене і доповнене, 1980.
  • O Partido com Paredes de Vidro (укр. Партія зі скляними стінами). Лісабон, видавництво «Avante!», 1985.
  • Discursos Políticos (укр. Політичні промови), у 22 томах, з 1974 по 1987 рік.
  • Acção Revolucionária, Capitulações e Aventura (укр. Революційна дія, капітуляції і пригоди). Лісабон, видавництво «Avante!», 1994.
  • A Arte, o Artista e a Sociedade (укр. Мистецтво, митець і суспільство), Лісабон, видавництво «Caminho», 1996. ISBN 972-21-1068-3.
  • A Verdade e a Mentira na Revolução de Abril: A Contra-Revolução Confessa-se (укр. Правда і брехня квітневої революції: зізнання контр-революції). Лісабон, видавництво «Avante!», 1999.
Портрет Алвару Куньяла роботи Xesko

Алвару Куньял написав багато романів і оповідань під псевдонімом Мануела Тьягу. Серед його найвідоміших літературних праць виділяють:

  • Até Amanhã, Camaradas (укр. До побачення, товариші). Лісабон, видавництво «Avante!»[10].
  • Cinco Dias, Cinco Noites (укр. П'ять днів, п'ять ночей). Лісабон, видавництво «Avante!»[11]
  • A Estrela de Seis Pontas (укр. Шестикутна зірка). Лісабон, видавництво «Avante!»
  • A Casa de Eulália (укр. Будинок Еулалії). Лісабон, видавництво «Avante!»
  • Fronteiras (укр. Кордони). Лісабон, видавництво «Avante!», 1998.
  • Um Risco na Areia (укр. Риска на піску). Лісабон, видавництво «Avante!», 2000.
  • Sala 3 e Outros Contos (укр. Зала 3 і інші розповіді). Лісабон, видавництво «Avante!», 2001.
  • Os Corrécios e Outros Contos. Лісабон, видавництво «Avante!», 2002.
  • Lutas e vidas: Um Conto (укр. Боротьба і життя: розповідь). Лісабон, видавництво «Avante!», 2003.

Як художник, був автором обкладинок деяких книжок, зокрема першого видання Esteiros за авторства Соейру Перейри Гомеша. Видав також власну збірку Desenhos da Prisão — I і II (укр. Тюремні малюнки), Лісабон, видавництво «Avante!».

Як перекладач, Алвару Куньял відзначився завдяки перекладу відомої праці Вільяма Шекспіра Король Лір, Лісабон, видавництво «Caminho», 2002 (1-е видання цієї версії). ISBN 972-21-1485-9. Перша публікація цього перекладу була частиною тому збірки Праці Шекспіра[12], містила п'єси Ромео і Джульєта, за перекладом Луїша Соузи Ребелу, і Сон у літню ніч, за перекладом Марії да Саудаде Кортезау. Власне переклад Алвару Куньял зробив, перебуваючи у лісабонській в'язниці з 1953 по 1955 рік[13]. У цей час Алвару Куньял використовував псевдонім Марія Мануела Серпа (порт. Maria Manuela Serpa).

Див. також[ред.ред. код]

Праці в інтернеті[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. За переказом самого Алвару Куньяла. Записано в Diário Popular від 10 травня 1991 року. Див. Перейра (1999).
  2. Revista O Militante
  3. а б Жизнь, достойная восхищения. Памяти Алвару Куньяла. (рос.)
  4. Умер товарищ Куньял (рос.)
  5. Дипломна робота представлена у 1940 році на екзамені 5-го курсу юридичного факультету Лісабонського університету
  6. Перші два видання цієї роботи були підпільними
  7. Пізніше було перевидане у Лісабоні у двох томах, видавництвом «Avante!» у 1976 році, під назвою Вклад у вивчення аграрного питання
  8. Перші два видання цієї роботи були підпільними (1970 і 1971 роки)
  9. Перевидання 1994 року містило статтю Португальська Революція через 20 років
  10. За мотивами цієї праці португальським телеканалом SIC адаптовано телесеріал
  11. За мотивами цієї праці у 1996 році режисером Жозе Фонсекою да Кошта було знято фільм
  12. Видана лісабонською типографією «Scarpa»
  13. Журнал колишніх студентів Університету Порту, n.º 18, ст. 34

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Avillez, Maria João. Conversas com Álvaro Cunhal e outras lembranças. Lisboa, Temas e Debates, 2004. ISBN 972-759-733-5
  • Pereira, José Pacheco. Álvaro Cunhal: Uma biografia política. Lisboa, Temas e Debates:
    • Vol. I: «Daniel» o jovem revolucionário (1913-1941), 1999. ISBN 972-759-150-7
    • Vol. II: «Duarte», O dirigente clandestino (1941-1949), 2001. ISBN 972-759-419-0
    • Vol. III: O prisioneiro (1949-1960), 2005.
  • Pires, Catarina. Cinco conversas com Álvaro Cunhal. Porto, Campo das Letras, 1999. ISBN 972-610-177-8
  • Rodrigues, Urbano Tavares. A obra literária de Álvaro Cunhal: Manuel Tiago visto por Urbano Tavares Rodrigues. Lisboa, Editorial Caminho, 2005. ISBN 972-21-1737-8
  • Rodrigues, Urbano Tavares. Balanço comovido da ficção de Álvaro Cunhal. [1]


Попередник: Генеральні секретарі Комуністичної партії Португалії
1961—1992
Наступник:
Бенту Гонсалвеш
1929—1942
Карлуш Карвальяш
1992—2004