Алегорія

Скульптор М. Б. Браун. Хронос, Цитоліби, Чехія

Лоран де Ла Гір. " Алегорія музики з двома путті ", 1649 рік

Алего́рія (грец. αλληγορία, allegoria) — відображення в образах тварин людських стосунків характерів(інакомовлення). Значення алегорії, на відміну від багатозначного символу, однозначне і відділене від образу; зв'язок між значенням і образом встановлюється за подібністю (наприклад, лев — сила, влада чи царювання).

Образотворче мистецтво [ред.]

В образотворчому мистецтві виражається певними атрибутами —

Феміда — «правосуддя» зображають як жінку з терезами
Час (тобто Хронос) — кремезний старий з косою та піщаним годинником
Вакх (бог виноробства) — з гронами винограду
Живопис — жінка з пензлями та палітрою художника
Алегорія річки — старий з горщиком, з якого ллється вода як натяк на джерело.

Найхарактерніша для середньовічного мистецтва, епохи Відродження, бароко та класицизму.

Серед майстрів, що малювали алегорії, багато майстрів Італії (Боттічеллі «Алегорія сили», Алегорія живопису і скульптури (Гверчіно), навіть портрет з алегорією маловідомого художника-італійця Джіроламо Бедолі.

В скульптурі мала поширення в садово-парковому мистецтві доби бароко, де використовували цілі комплекси алегорій — лише

чотири пори року
чотири пори доби
сім смертних гріхів

Художня література [ред.]

Алегорія (грецьк. allegoria, від alios — інший і agoreuo — говорю — інакомовлення) — спосіб двопланового художнього зображення, що грунтується на приховуванні реальних осіб, явищ і предметів під конкретними художніми образами з відповідними асоціаціями з характерними ознаками приховуваного. Наприклад: незборимий царизмом Кавказ — Прометей (поема "Кавказ" Т.Шевченка), сваволя можновладців над беззахисною людиною — Вовк та Ягня (однойменна байка Л.Глібова), борці за волю України — каменярі (однойменна поезія І. Франка). Алегоричні образи переважно є втіленням абстрактних понять, які завжди можна розкрити аналітично, вони найяскравіші у літературних байках і сатиричних творах. На А. грунтуються притчі, апологи, параболи, які здавна вико-ристовувалися у релігійних проповідях, полемічних творах, шкільній релігійній драмі. А. вживав Г. Сковорода у філософських трактатах. Двоплановість алегоричного зображення переважно з цензурних мотивів маскується під езоповою мовою, наприклад, фантазія-сатира на 2 дії В.Самійленка "У Гайхан-бея". У драматичній поемі Лесі Українки "Оргія" під виглядом турецької провінції, окупованої римлянами Греції, зображено поневолену Україну. А., на відміну від метафори, грунтується не на перенесенні зовнішніх ознак і властивостей на інший предмет чи явище, а на асоціативному переосмисленні самої сутності явищ і предметів у їх сукупності. Не слід змішувати А. з символом, бо він буває багатозначним, а А. однозначно виражає суть явища чи предмета. Так само А. відрізняється від художнього моделювання чи уподібнення, в якому немає двоплановості зображення. Це стосується й міфу. Тому народні казки про тварин не мають алегоричного змісту, бо в них відсутня двоплановість зображення, персонажі мають характерні від_природи риси (хитрість лисиці, хижацтво вовка, вайлуватість ведмедя). Вони тільки моделюють поведінку, взаємини людей (дружба, гостини, спільна праця тощо). Інше — літературні казки чи сучасні "химерно- міфологічні", "химерно-притчеві" твори: в них авторами свідомо закладена двоплановість зображення

Як троп алегорія використовується у байках, притчах, мораліте.