Алеко
Алеко — опера С. Рахманінова, в 1 дії, лібрето В. Немировича-Данченко за поемою О. Пушкіна «Цигани». Перша постановка була здійснена у Большому театрі в Москві 27 квітня 1893 року під орудою І. Альтані.
Зміст |
[ред.] Створення та постановки
Опера «Алеко» написана автором як екзаменаційна випускна робота в Московській консерваторії. Відзначена золотою медаллю, опера стала тим рідкісним в історії музики випадком, коли випускна студентська робота завойовує почесне місце серед світових шедеврів. 18 жовтня опера була поставлена у Києві під орудою автора, а в 27 травня 1899 — у Петербурзі за участю Ф.Шаляпіна, який неодноразово виконував головну партію і пізніше. В радянські роки опера стала невід'ємною частиною оперних театрів країни.
[ред.] Характеристика
Опері властивий щедрий, задушевний мелодизм, схвильована лірика, яскравий драматизм, емоційна відкритість, що свідчить не тільки про плідний розвиток традицій Чайковського, але й про самобутність молодого композитора. Драматургія опери лаконічна, концентрована, життя героїв дане в нерозривному зв'язку з навколишньою природою. Правдиво, глибоко передані почуття й характери героїв — палкість, пристрасність, непокора Земфіри; трагічна роздвоєність, щиросердечна самітність Алеко; мудрий спокій Старого цигана.
[ред.] Сюжет
На березі ріки розкинув свої намети табір циган. Тихо наспівуючи, вони готуються до нічлігу. Старий циган, батько красуні Земфіри, згадує молодість і свою любов, що заподіяла йому чимало страждань. Зовсім недовго його любила Маріула, через рік пішла вона з іншим табором, кинувши чоловіка й маленьку дочку. Розповідь старого викликає бурхливий відгук в Алеко. Він не простив би зради й тому не може зрозуміти, чому старий не став мстити невірній дружині і її коханому. Якщо він знайде ворога навіть сплячим над безоднею моря, він зіштовхне його у безодню!
Слова Алеко далекі й неприємні для Земфірі, яка ще недавно кохала його. Земфіра не приховує пристрасті до молодого цигана. Качаючи колиску, вона наспівує пісню про старого, ревнивого, нелюбимого чоловіка. «Я пісню про тебе співаю», — говорить вона Алеко. Наступає ніч, і Земфіра йде на побачення. Залишившись один, Алеко поринає в гіркий болісний роздум. З болем згадує він про минуле щастя. Думка про зраду Земфіри приводить його в розпач.
Тільки над ранок повертаються Земфіра й молодий циган. Назустріч їм виходить Алеко. Востаннє молить він Земфіру про любов, нагадує, що заради її любові прирік себе на добровільне вигнання із суспільства, у якому він народився й виріс. Але Земфіра непохитна. Благання Алеко змінюються погрозами. Охоплений гнівом, він заколює молодого цигана. Оплакуючи смерть улюбленого, Земфіра проклинає лиходійство Алеко. Алеко вбиває і Земфіру. На шум сходяться цигані. Їм чужерідні страти й убивства, жорстокий учинок Алеко для них незрозумілий. «Ми дикі, немає в нас законів, ми не терзаємо, не стратимо, не потрібно крові нам і стогонів, але жити з убивцею не хочемо», — говорить батько Земфіри. Цигани йдуть, залишаючи Алеко у самотності.
[ред.] Джерела
- А. Гозенпуд. Оперный словарь. — «Музыка», 1965
- belcanto.ru(рос.)
