Александров Павло Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Павло Олександрович Александров
стар. Павелъ Александровичъ Александровъ
Павелъ Александровичъ Александровъ.jpg
Тюремне фото з архіву ФСБ РФ
Народився 1866
Петербург
Помер 24 вересня 1940(1940-09-24)
Москва
репресія, розстріл
Поховання Донське кладовище (м.1)
Громадянство СРСР СРСР
Підданство Lesser Coat of Arms of Russian Empire.svg Російська імперія
Національність Росія росіянин
Діяльність юриспруденція, кримінологія
Відомий кримінальна справа щодо «пломбованого вагону»,
замаху на життя С. Ю. Вітте та ін.
Alma mater Петербурзький університет
Титул статський радник
Посада слідчий, прокурор
Партія безпартійний
Конфесія православний
Дружина Катерина Іванівна Александрова
Нагороди
Орден Святого Станіслава 2 ступеня
Орден Святого Станіслава 3 ступеня
Медаль «У пам'ять царювання імператора Олександр III»
Бухарський орден золотої зірки
реабілітований 9 листопада 1993

Павло Олександрович Александров (стар. Павелъ Александровичъ Александровъ , рос. Павел Александрович Александров; *1866 р. Петербург — †24 вересня 1940 р., Москва) — видатний юрист і державний службовець Російської імперії, статський радник[1]. Розслідував самі сенсаційні злочини кінця XIX — початку XX століття, що отримали широке висвітлення у засобах масової інформації[2].

Життєпис[ред.ред. код]

Народився в міщанській родині.

  • У 1890 р. завершив навчання на юридичному факультеті Петербурзького університету. Отримав посаду дільничного судового слідчого (1-а дільниця Петербурзького окружного суду), на якій він пропрацював п'ятнадцять років з невеликою перервою.
  • У 1895 р. виконував обов'язки прокурора у Мітавському окружному суді. Знову повернувся на слідчу роботу.
  • З 1897 р. він служив у Петербурзькому Окружному суді — спочатку слідчим,
  • з 1909 р. слідчим у Найважливіших справах,
  • з 1916 р. залишається слідчим з особливо важливих справ у Петроградському суді. Розслідував справу про замах на життя прем'єр-міністра С. Ю. Вітте (довів у 1907 р. причетність до цього злочинців на державній службі у «царській охранці»), про отруєння доктором Панченко Бутурліна, про вбивство артистки Тімме, справи Орлова-Давидова та артистки Пуаре, діло аферистки Ольги Штейн, педагога-розпусника Дю-Лу, справа про загибель сина адмірала Кроша, справа про пожежу в Петербурзькому народному домі з вини Принца Ольденбурського та інші. Він заслужив репутацію неупередженого і відданого істині криміналіста, мав політичну незаангажованість, що забезпечило суспільну довіру результатам його слідства.
  • На початку 1917 р. Александров П. О. був викладачем «техніки виробництва розслідування у шпигунських справах» на курсах з контррозвідки при Головному управлінні Генерального штабу Російської імперії. У досудовому слідстві про державну зраду громадянина Російської імперії В. І. Леніна та більшовиків Александров П. О. у 11-у томі справи долучив свідчення начальника центрального відділу контррозвідки при Головному управлінні Генерального штабу пана Медведєва, а 13-й том — повністю складений з агентурного матеріалу[3].
  • Після Лютневої революції 1917 р. міністром юстиції Скарятіним Александров відряджений у Надзвичайну слідчу комісію. Де він розслідував діяльність «Союзу російського народу», справу Манасевича-Мануйлова, Белецього, Протопопова та інших. У липні 1917 р. направлений в слідчу комісію з розслідування «липневих подій» 3-5 числа липня місяця (будівля контррозвідки на Воскресенській набережній була двічі за день атакована — головною метою більшовиків було захоплення архіву контррозвідки при Головному управлінні Генерального штабу Російської імперії, де містилися документи викриваючі антидержавну діяльність більшовиків). Саме контррозвідка надала судовому слідчому Санкт-Петербурзького окружного суду Александрову П. О. декілька шаф листування та телеграм, що компрометували громадян Російської імперії більшовиків та В. І. Леніна[4]. Саме Александрову Павлу Олександровичу було доручено пред'явити офіційне державне обвинувачення В. І. Леніну на підставі «злочинного діяння передбаченого 51, 100 і 1 п. 108 ст. Кримінального Укладення Російської імперії».
  • У середині квітня 1917 р. відкрив провадження кримінальної справи проти Леніна та більшовиків. А 17 жовтня 1917 р. Александров П. О. допитав останнього свідка — Алексєєва. Справа стосовно більшовиків так і не була завершена, оскільки під слідством майбутній підсудний Ленін влаштував державний переворот під назвою «революція» саме в жовтні 1917 р., коли було призначено офіційне засідання суду в його справі. Александров офіційно і законно довів провину громадянина Російської імперії Ульянова В. І. (він же «Ленін») та його подільників з «пломбованого вагону». Ця кримінальна справа була настільки важливою, що конфіскація його 21-го тому була першим наказом нового уряду СРСР, а другий по черзі — штурм Зимового палацу, резиденції Тимчасового уряду Російської імперії.
  • Після Жовтневого державного перевороту 1917 р. в СРСР високі професійні якості юриста Александрова П. О. були оцінені — став керівником контрольно-ревізійного відділу з палива в Петрограді, потім завідував загальною канцелярією Головного управління примусових і громадських робіт в Москві, був діловодом, завідувачем господарством і скарбника у військовій частині в Уфі, юрисконсультом торгово-промислової контори і контори «Глав.сахар», та ін..
  • 21 жовтня 1918 р. Александров П. О. був заарештований органами ВЧК за його сумлінне виконання службових обов'язків на державній службі в Російській імперії (арештовували на станції Веймарн «Балтійської залізниці»). Разом із зятем його ув'язнили в концтабір з формулюванням — «до закінчення громадянської війни» (на два роки[5]); його доньку випустили на свободу. А 26 липня 1919 р. за клопотанням Дем'яна Бєдного на ім'я Ф. Е. Дзержинського зятя (Анатолія Олексійовича Жданова) звільнили.
  • У 1925 р. давав знову пояснення радянським правоохоронним органам (ОГПУ). На той період він працював завідувачем відділу злочинів на «Жовтневій залізниці» у м. Москві.
  • 5 квітня 1928 р. заарештований і поміщений у в'язницю. Засуджений до 5 років ВТТ і відправлений до концтабору.
  • На початку 1929 р. його дружина надала клопотання у «Помполіт» (Політичний Червоний Хрест) для облегшування репресії. У справі Александрова П. О. (архів ФСБ РФ) збереглась записка Луначарського А. В. 1929 року:
« «Цим підтверджую, що Александров П. А. під час перебування судовим слідчим з особливо важливих справ при уряді Керенського вів мою особисту справу і показав себе при цьому людиною абсолютно коректною і об'єктивною. Нарком освіти Луначарський»[6].  »


Кар'єра колеги Александрова П. О. юриста Вишинського Андрія Януарійовича склалася інакше, хоча Вишинський А. Я. підписував наказ про арешт державного злочинця В. І. Ульянова (Леніна)[10]. Оскільки Вишинський А. Я. всупереч «професійній етиці» вступив у політичну партію РСДРП до 1917 р., а його безпосередній керівник (міністр юстиції Російської імперії Павло Миколайович Малянтович член політичної партії РСДРП) у порушення «таємниці слідства» попередив голову РСДРП Леніна про арешт для сприяння його втечі та переховуванню. Саме в такій атмосфері проводив слідство безпартійний Александров П. О. з трагічним наслідком цих деталей для слідства та історії народу.

Братська могила № 1 жертв політичних репресій у 1930–1942 роки на Донському цвинтарі

Нагороди[ред.ред. код]

за бездоганну службову діяльність

Особисте життя[ред.ред. код]

Його дружина Катерина Іванівна Александрова (*1875 р.нар.), мала середню освіту, домогосподарка. У 1929 р. — після відправлення чоловіка в концтабір жила у родичів в П'ятигорську. Восени 1933 р. — заарештована в П'ятигорську, 12 грудня 1933 р. засуджена до 3 років заслання в Сибір і відправлена ​​в Томську область[1][11].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г «Супруги АЛЕКСАНДРОВЫ П. А. и Е. И.», КНИГА ПАМЯТИ (АЛФАВИТНЫЙ УКАЗАТЕЛЬ) — сайт «МЕМОРИАЛ» (рос.)
  2. Биография «Павел Александрович Александров» (рос.)
  3. а б Полковник юстиции АНИСИМОВ Н. Л., Военно-исторический журнал, 1990 г., № 11, «Обвиняется В. Ульянов-Ленин» (рос.)
  4. Росія-1 «Кто заплатил Ленину? Тайна века». Документальный фильм (25.01.2014) (рос.)
  5. «Александров», Михаил Любчик, 2013 р. — сайт «Проза.ру» (рос.)
  6. «Самые популярные мифы о СССР», Юрий Идашкин (21-05-2012) (рос.)
  7. Александров Павел Александрович (1866–1940) — сайт «Центр генеалогических исследований» (рос.)
  8. «Мартиролог расстрелянных в Москве и Московской области» (Сахаровский центр, USAID, Фонд Джексона и др.) (рос.)
  9. Александров Павел Александрович (1866–1940), сайт «Жертвы политического террора в СССР» (рос.)
  10. В. В. Соколов. Вышинский Андрей Януарьевич (министр иностранных дел СССР 1949–1953 гг.) // «Дипломатический вестник». — 2002 г., июль. (рос.)
  11. Александрова Екатерина Ивановна — «Жертвы политического террора в СССР», сайт «Мемориал» (рос.)

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]