Александр Жан Еміль Єрсен

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олександр Єрсен
Petit-Yersin.jpg
Олександр Єрсен, молоді роки.
Народився 22 вересня 1863(1863-09-22)
Обон, Швейцарія
Помер 28 лютого 1943(1943-02-28) (79 років)
Нячанг, Вьєтнам
Громадянство Швейцарія
Франція
Національність француз швейцарського походження
Галузь наукових інтересів бактеріологія
Відомий завдяки: відкриття збудника чуми

Алекса́ндр Жан Емі́ль Є́рсен (Alexandre Emile Jean Yersin; *1863 — †1943 — швейцарський лікар, відкрив паличку чуми і способи її знищення.

Життєпис. Ранні роки[ред.ред. код]

Олександр народився в родині французів, що мешкали у Швейцарії в кантоні Во, в містечку Обон (Aubonne).

Два роки опановував медицину в місті Лозанна. Потім, як звичний західноєвропейський комополіт, продовжив навчанняв місті Марбург (Н), а у 1884—1886 роках перебрався у Париж. Аби зробити кар'єру, отримав громадянство Франції у 1888 році.

В інституті Пастера[ред.ред. код]

У 1886 році він отримав запрошення на працю в одну з лабораторій Вищої Нормальної школи. Його запросив Ру Еміль, разом з яким він брав участь в розробці сироватки проти сказу. У 1888 році його дисертація принесла йому наукову ступінь доктора. У 1889 році, як співпрацівник Еміля Ру перейшов у щойно заснований інститут Пастера. В цей період від відкрив наявність дифтерійного токсину.

Праця у Вьєтнамі[ред.ред. код]

У 1890 році він відбув у Французький Індокитай (колоніальний район Франції в цьому районі Азії).

Єрсен в літньому віці.

У 1894 році за розпорядженням французького уряду почав вивчати наслідки манчжурської легеневої чуми. Його суперником був Шібасабуро (Kitasato Shibasaburō), що швидко оприлюднив власні дослідження. Перевірки результатів досліджень Шібасабуро та Єрсена виявили, що істина на боці французького науковця. Збудник чуми, знайдений Єрсеном, був також знайдений у тілах померлих щурів, на що теж вказував Єрсен. Це відкривало шлях до пов'язування епідемії серед людей з епідемією серед тварин і шляхи до профілактичних заходів. У 1895 році Єрсен повернувся в Інститут Пастера в Парижі, де у співпраці з Ру Эмилєм, Альбертом Кальметта та Амеде Боррелем стровив першу протичумну сироватку. По закінченню праці, Олександр Єрсен в тому ж році повернувся у Вьєтнам в містечко Нячанг, де була створена лабораторія по виробництву протичумної сироватки. У 1905 році лабораторія в Нячангу стане філією Інституту Пастера в цій країні. Ерсен залишився у Вьєтнамі і заснував у місті Ханой у 1902 році Медичну школу. Він був її першим директором до 1904 року.

Єрсен і інтродукція рослин[ред.ред. код]

Олександр Єрсен брав активну участь у інтродукції незвичних для Вьєтнаму рослин, серед яких були і каучукові дерева (гевея brasiliensis), яку вивезли з Бразилії у Індокитай. Для власних експериментів з новими рослинами, науковець ще у 1897 році отримав коцесію від уряду на право створити сільськогосподарську станцію Сайо Дау. У 1915 році він також розпочав дослідження з акліматизації у Вьєтнамі хинного дерева (Хина ledgeriana), котру завезли з Анд в Південній Америцці. Це сприяло створенню ліків від малярії, хворби, що досить розповсюджена в країнах Індокитаю і донині.

Увічнення пам'яті[ред.ред. код]

Єрсена добре пам'ятають не тільки у Франції, а й у Вьєтнамі, де він роками працював і помер. Є декілька міст Вьєтнаму, де вулиці, ліцеї, вищі навчальні заклади названих на честь французького науковця.

В місті Нячанг (Вьєтнам)створено музей Олександра Єрсена.

Джерела[ред.ред. код]

  • Noël Bernard, Yersin : pionnier, savant, explorateur, La Colombe, 1955, 180 p
  • Bertil Galland, L'Histoire Vaudoise, 24 Heure édition, 1973, 236 p.
  • Eugène Olivier, Pestes dans les pays de Vaud, F. Rouge & Cie, 1944, 47 p.
  • Guy Saudan, La médecine à Lausanne du XVIe au XX|e, Le Verseau, 1991, 273 p.
  • Christian Colombani, " Saint Yersin de Nha-Trang ", in Le Monde, édition du 28.12.91
  • Emile C. Bonard, " La peste et Alexandre Yersin (1863—1943) ", in Revue Médicale de la Suisse romande, 1994, p. 389—391
  • Alexandre Yersin, " La peste bubonique à Hong Kong ", in Revue Médicale de la Suisse romande, 1994, p. 393—395
  • Vera Koebling-Waldis, " La peste en Suisse ", in Revue Médicale de la Suisse romande, 1994, p. 397—403
  • Bernardino Fantini, " Un jeune pastorien chez Koch : Yersin, 1888 ", in Revue Médicale de la Suisse romande, 1994, p. 429—437
  • Jacqueline Brossolet, " Autour des lettres d'Alexandre Yersin à sa famille ", in Revue Médicale de la Suisse romande, 1994, p. 445—450
  • Henri H. Mollaret et Jacqueline Brossollet, Alexandre Yersin ou le vainqueur de la peste, Fayard, 1985.

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]