Александр Мюллер
| Александр Мюллер | |
| Karl Alexander Müller | |
 |
|
| Народився | 20 квітня 1927 Базель , Швейцарія |
|---|---|
| Громадянство | Швейцарія |
| Галузь наукових інтересів | фізика |
| Заклад | Цюрихська дослідна лабораторія ІBM, Цюрихський університет, Баттельський меморіальний інститут |
| Alma mater | Федеральна вища технічна школа Цюріха |
| Нагороди |  Нобелівська премія з фізики (1987) |
Карл Александр Мюллер (нім. Karl Alexander Müller; нар. 20 квітня 1927, Базель, Швейцарія) - швейцарський фізик, лауреат Нобелівської премії з фізики в 1987р. спільно з Георгом Беднорцем, «за важливий прорив у фізиці, що виразився у відкритті надпровідності в керамічних матеріалах».
[ред.] Біографія
Мюллер отримав ступінь доктора в 1958р. в Вищій технічній школі Цюріха. Починаючи з 1963р. , проводив дослідження з фізиці твердого тіла у дослідницькій лабораторії фірми IBM в Цюріху. Очолював там фізичний відділ і в 1982р. став членом IBM.
Будучи фахівцем з оксидним керамічним сполукам, Мюллер приступив на початку 1980-х років до пошуків речовин, здатних до надпровідності при більш високих температурах, ніж були досягнуті до тих пір. Найвища відома температура переходу в надпровідний стан дорівнювала в той час 23°К (-250°C). У 1983р. Мюллер взяв на роботу Беднорца, щоб провести систематичне дослідження різних оксидів на надпровідність. У 1986р. їм вдалося виявити надпровідність в нещодавно створеному баріє-лантано-мідному оксиді при температурі 35°К (-238 °C). Слідом за їх дослідженнями по всьому світу пішла хвиля експериментів з використанням оксидів і протягом одного року були виявлені речовини, що переходять в надпровідний стан при температурах близько 100°К (-173 °C).
Дослідження, що пішли за роботою Мюллера і Беднорца, показали можливість застосування надпровідності для виробництва і передачі електроенергії, що обіцяє велику економічну вигоду.
[ред.] Див. також
[ред.] Посилання
- Інформація з сайту Нобелівського комітету (англ.)
- І.Г. Беднорц, К.А. Мюллер. «Оксиди перовскитних типу - новий підхід до високотемпературної надпровідності». Нобелівська лекція , УФН, тому 156, випуск 2, жовтень 1988
|
|||||||||||||||||
