Алексій I
| Алексій І | ||
 |
||
|
||
|---|---|---|
| 1945 — 17 квітня 1970 | ||
| Церква: | РПЦ | |
| Попередник: | Сергій | |
| Наступник: | Пимен I | |
| Ім'я при народженні: | Сергій Володимирович Симанський | |
| Народження: | 27 жовтня (9 листопада) 1877 Москва |
|
| Смерть: | 17 квітня 1970 (92 роки) Передєлкіно |
|
| Похований: | Москва | |
| Прийняття священного сану: | 1913 | |
| Прийняття чернецтва: | 1902 | |
Але́ксій (до постригу в ченці 1902 — Симанський Сергій Володимирович) (*27 жовтня (9 листопада) 1877 — †17 квітня 1970) — патріарх Московський і всієї Русі .
Життєпис [ред.]
Народився в Москві. 1899[1] року закінчив юридичний факультет Московського університету. 1900 вступив до Московської духовної академії, 1902 прийняв чернецтво з ім’ям Алексій. В 1904 закінчив Московську духовну академію. Після закінчення академії в сані архімандрита був ректором Тульської, а згодом Новгородської семінарій. 1913 висвячений в сан єпископа Тіхвінського. 1921 переведено до Петрограда (нині Санкт-Петербург) з титулом вікарного єпископа Ямбурзького. Був однодумцем і послідовником патріарха Тихона. 1932 возведено в сан митрополита. 1933—45 — митрополит Ленінградський і Новгородський. Під час блокади Ленінграда залишався весь час у місті і не припиняв здійснювати богослужіння. Після смерті патріарха Сергія в травні 1944 Алексій став місцеблюстителем патріаршого престолу. На Помісному Соборі російської православної церкви (1945) обраний патріархом.
,_%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%86%D0%B5%D0%B1%D0%BB%D1%8E%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%82%D0%B5%D0%BB%D1%8C_%D0%BF%D0%B0%D1%82%D1%80%D1%96%D0%B0%D1%80%D1%88%D0%B5%D0%B3%D0%BE_%D0%BF%D1%80%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%BB%D1%83,_%D0%B7%D0%B3%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D0%BC_-_%D0%BF%D0%B0%D1%82%D1%80%D1%96%D0%B0%D1%80%D1%85_%D0%A0%D0%9F%D0%A6.jpg)
Період патріаршества Алексія I характеризується, з одного боку, подальшим обмеженням релігійних прав та свобод віруючих радянським режимом, а з другого — прагненням зміцнити позиції церкви у тоталітарному суспільстві. Алексій I провадив боротьбу з церковними розколами (зокрема, обновленством) та іншими церковними негараздами, налагоджував стосунки з православними російськими приходами за кордоном, дбав про їхнє організаційне оформлення, єдність з РПЦ.
Навесні 1946 року Алексій I благословив одну з найганебніших подій в історії російського православ'я: Українська греко-католицька церква (так звана «уніатська») на території СРСР була скасована за рішенням уряду СРСР, а її паства та майно передані РПЦ. Усі заходи «по відриву парафій греко-католицької (уніатської) церкви в СРСР від Ватикану і подальшого приєднання їх до Російської православної церкви» були розроблені в Раді у справах РПЦ в березні 1945 року і схвалені особисто Сталіним[2]. 23 серпня 1946 р. голова Президії Верховної Ради СРСР Микола Шверник вручив Алексію I Орден Трудового Червоного Прапора.
За патріаршества Алексія I 1946 «ліквідовано» Берестейську церковну унію 1596, 1949 — Ужгородську церковну унію 1646. 1970 надано автокефалію Американській православній церкві та автономію Японській православній церкві. РПЦ за Алексія I 1961 вступила у Всесвітню раду церков. Алексій І був членом Радянського комітету захисту миру.
Помер у Москві. Похований у Троїце-Сергієвій лаврі.
Примітки [ред.]
- ↑ За іншими даними — 1896
- ↑ Докладная записка Г.Г Карпова И. В. Сталину о мероприятиях по присоединению греко-католических приходов СССР к РПЦ, укреплению влияния Московской патриархии за рубежом, развертыванию борьбы против Ватикана и др. ГА РФ. Ф. 6991. Оп. 1. Д. 29. Л. 101—109. Подлинник. (рос.)
Література [ред.]
- Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985.
- Стаття на сайті Інституту історії України Національної академії наук України
