Алессандро Ґранді

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Алессандро Ґранді
фотографія
Основна інформація
Дата народження близько 1556
Місце народження Феррара
Дата смерті червень 1630
Місце смерті Бергамо
Країна Італія Італія
Національність італієць
Професія композитор, капельмейстер
Жанр мотет, кантата, меса, мадригал
Колективи Музична капела Собору Сан Марко
Співпраця Клаудіо Монтеверді

Алесс̀андро Ґр̀анді (італ. Alessandro Grandi) або де Ґранді (італ. de Grandi) (ймовірно Феррара 1586 - Бергамо червень 1630) — італійський композитор раннього бароко. Був одним з найвинахідливіших, найвпливовіших та найпопулярніших композиторів свого часу; в північній Італії поступався лише Клаудіо Монтеверді. Перший використав термін кантата.

Біографія[ред.ред. код]

Алессандро Ґранді народився певно у Феррарі у 1586[1].

Перші документальні відомості про Ґранді сягають періоду після 1597; вони стосуються його вступу як кантора (сопрано) до Академії делла Морте у Феррарі. Пізніше, дата не встановлена, він обійняв посаду капельмейстера цього закладу. Декрет капели собору Сан Марко у Венеції від 25 липня 1604 називає вісімнадцятирічного Ґранді «giovane di coro» (молодший службовець хору). Загальною вимогою до претендентів на таку посаду було досягнення двадцяти років, але Алессандро було призначено на неї з огляду на його вже широку відомість як кантора та композитора. Таким чином, декрет дає підставу віднести його народження до 1586. З цього випливає, що його призначення на посаду капельмейстера у феррарській академії мало відбутися незадовго до 1604.

Присутність Ґранді у Венеції засвідчена також у 1607, це повідомлення про сімох «giovani di coro», між якими згадується і його ім'я, яких було звільнено зі служби за недбалість і пізніше, після подання прохання, поновлено на роботі .

Перша звістка про віддалення Ґранді від Венеції датується 10 березня 1610, це присвята на Першій книзі мотетів на два, три, чотири, п'ять та вісім голосів (Венеція 1610), в якій він виявляється «Капельмейстером капели Святого Духа у Феррарі». Він керував капелою Академії Святого Духа, найважливішою феррарською музичною академією того часу, принаймні до 20 серпня 1614.

З титульного аркуша його першої збірки Концертних мадригалів на два, три та чотири голоси (Венеція, 1615) випливає, що 17 червня 1615 його було призначено капельмейстером Феррарського собору. Це найвища музична посада, яку місто йому могло запропонувати після розформування у 1598 придворної капели; Ґранді посідав її до 31 серпня 1617, дата його призначення кантором капели Сан Марко у Венеції.

У наступному році, 21 серпня 1618, його було обрано на посаду маестро співу у герцогській семінарії святого Марка, де він заступив Дж. Локателло; річна винагорода становила 50 дукатів. 17 листопада 1620, він заступив М.А. Неґрі на посаді віце-капельмейстера Сан Марко, тобто заступника Клаудіо Монтеверді, досягнувши річного жалування у 120 дукатів.

Відомо, що він брав участь у святкуваннях |братства святого Рокко у 1619 та у 1624, і можна припустити, щобуло багато інших подібних випадків надання ним послуг іншим венеційським інституціям, оскільки це взагалі було звичайним для музикантів Сан Марко.

Венеційська діяльність Ґранді припинилась у 1627, коли церква Санта-Марія Маджоре у Бергамо запропонувала йому керівництво своєю капелою; офіційно посаду капельмейстера він обійняв 11 березня того ж року. Серед його обов'язків було також викладання співу деяким студентам колегії, і саме з цього приводу він неодноразово звертався до керівництва з проханням про підвищення платні.

Прибуття Ґранді до Бергамо було передусім пов'язане з оновленням музичного репертуару, що тяжів до традиційності, зосереджувався на cori spezzati (розбитих хорах — просторово розподілених групах співаків) Маттео Азоли, Джованні Кроче, Лодовіко В'ядани, Ораціо Веккі, та Джуліо Беллі. Він замінив звичні твори власними концертними мотетами, започаткованими під час перебування у Венеції та іншими композиторськими новаціями тих років у царині сакральної музики.

Шана та слава, що їх Ґранді зумів зажити у Бергамо , промовисто засвідчуються змінами, що їх йому було дозволено внести до розкладу вечерні, згодою на залучення великої кількості вірних на поміч у виконанні його нових творів.

Алессандро Ґранді помер, разом з сім'єю, у Бергамо у 1630, у віці сорока п'яти років від чуми, що поширилась тоді по всій Європі. Смерть настала напевно після 28 червня, оскільки напис на Шостій книзі мотетів на два, три та чотири голоси (Венеція, 1630) датований цим числом.

Музика[ред.ред. код]

Впливи[ред.ред. код]

Поширена думка про те, що Ґранді був учнем Джованні Ґабріелі, не має документального підтвердження, але допустима, оскільки він перебував у Сан Марко саме у останні роки життя славетного венеційського маестро. Молоді композитори, що працювали у колі впливу Ґабріелі протягом першого десятиріччя XVII століття, фактично утворили школу, до ідей якої Ґранді не лишився байдужим.

Також не легко розшифрувати відносини між Ґранді та Монтеверді. , Багато чого підтверджує, що частина творів Ґранді виказує беззаперечний вплив Монтеверді. Дійсно, обидва композитори працювали у географічній близкості понад два десятиліття, часто входячи у контакт з одними й тими ж інституціями, як у випадку з феррарскою Академією Безстрашних (Accademia degli Intrepidi), якій присвятили відповідно першу (1615) та четверту (1603) збірку своїх мадригалів. Їх очевидно випадкове знайомство під час праці одного у Феррарі та іншого у Мантуї між 1597 та 1612, згодом переросло у тісне професійне співробітництво у Венеції. А отже слушно припустити, що саме впливове сусідство Монтеверді стало причиною радикальної стилістичної переміни Ґранді, що спостерігається в його творах після переїзду до Венеції у 1617. Ця переміна позначається відданням переваги одноголосим мотетам та великою увагою до виразності текстів. У цій перспективі, славетна майстерність Ґранде у аріозо бере свій початок у скорботному характері монтевердієвських оперних ламенто; а численні, присутні у працях бергамськгого періоду, колористичні ефекти (зокрема тремоло смичкових) певно мають зв'язок з монтевердієвськими зразками схвильованого стилю. У будь-якому випадку, думка про те, що Ґранді був відкриттям Монтеверді, і що особисто ним був спрямований на венеційську службу, не гґрунтується на документах. У дійсності, на момент свого першого призначення на посаду у Венеції (1604) Ґранді вже був знаним та шанованим композитором, а обставини призначення радше свідчать про заінтересованість у ньому капели. Призначення ж на місце віце-капельмейстера Сан Марко у 1620, навпаки, безсумнівно було результатом особистої зацікавленості Монтеверді.

Світська музика[ред.ред. код]

Ґранді безумовно був одним з найзріліших та цілісніших композиторів початку XVII століття стосовно техніки та виразності. Його світському творчому доробку належать перші в історії музики композиції, що отримали назву кантат; Проте, ці твори, не зважаючі на новину назви, обмежуються поєднанням у особливий тип строфічних варіацій мелодії на однакові повторення баса експресивного стилю інструментованого мадригалу та форми арії, що розвивається у напрямку, наміченому Джуліо Каччіні. Мелодична лінія надзвичайно кантиленна, спирається на правильний малюнок баса є єдиним елементом, що варіюється (переважно у ритмі та орнаментації), орієнтуючись на зміст тексту.

Хоча Ґранді й експерементував з екстримальною емоційністю, хроматизмами, орнаментикою та афектацією, у гармонії він не був таким сміливим, як Карло Джезуальдо да Веноза, працював у просторі широкої традиції. Його постійні нововведення пов'язані з написанням монодії у супроводі смичкових та секційної форми, що повторюється лише у інструментів — ідея, що отримає розвиток у ритурнелі.

Сакральна музика[ред.ред. код]

Сакральна творчість Ґранді посідає значне місце у історії стилю кончертато. Його юнацькі мотети перебувають серед перших зразків свідомого та зрілого використання цієї стилістичної практики, і хоча, з формальної точки зору, вони значною мірою завдячують церковним кантиленам (1610) Джованні Кроче, вже яскраво показують його індивідуальний стиль. Особливо цікавим є поводження з голосом соліста, якому доручаються широкі сольні пасажі, споріднені з присутніми у світських працях, що, таким чином, звільняло його від тогочасного контрапунктичного письма ще тенденційно імітативного.

Навіть у цих творах композитор демонструє велику увагу до інтерпретації змісту тексту, часто вдаючись до виразного використання орнаментики та гармонії. Зовсім не рідким є звернення до хроматизмів, дисонансів та сміливих модуляцій у досить віддалені тональності.

Як вже підкреслювалося, у працях написаних після призначення 1617 на посаду в базиліці Сан Марко можна спостерігати очевидну трансформацію стилю Ґранді спричинену впливом Монтеверді. З цього часу, інструментований мотет (mottetto concertato) (написаний на нелітургічні тексти; головним чином богородичні, агіографічні або уривки з Пісні пісень) набуває явно сольного вигляду, більш драматичної та потужної виражальної сили, що, напевне, пов'язано з співочою віртуозністью солістів капели Сан Марко.

Пізня літургійна творчість Ґранді також є важливою для розвитку сакральної музики XVII століття. Праці, що відносяться до неї, зовні написані за канонами подвійного хору у венеційському стилі, але у дійсності використовують контраст, створений протиставленням партій солістів та хору.

Значення творчості[ред.ред. код]

Ґранді був одним з найпопулярніших та найвпливовіших композиторів свого часу. Його праці були широко розповсюджені вже за його життя, про їх популярність можна судити з того, що вони у великій кількості публікувались також за межами Італії (Німеччина Нижні країни).

Своїми працями у стилі concertato він справив помітний вплив на багатьох австрійських та німецьких барокових композиторів. зокрема на Генріха Шютца, який мав нагоду познайомитися з ним у 1629 під час свого другого перебування в Італії. Очевидно до нього мав не абияку шану венеційский видавник а. Вінченті, який продовжував збирати та публікувати багато праць Ґранді навіть після його смерті.

Музика Ґранді розглядається як ланка між стилем кончертато, з якого почалась доба бароко, та формою кантати, що мала свою кульмінацію у творах Й. С. Баха.

Твори[ред.ред. код]

  • Varie cantate da chiesa (Різні церковні кантати)
  • Il primo libro de motetti a due, tre, quattro et otto voci (Перша книга мотетів на два, три, чотири та вісім голосів), Венеція, 1610
  • Il secondo libro de motetti a due, tre et quattro voci (Друга книга мотетів на два, три та чотири голоси), Венеція, 1613
  • Motetti a cinque voci con le Letanie della B. V., (Мотети на п'ять голосів з літаніями Б.В.), Феррара 1614
  • Il terzo libro de motetti a due, tre et quattro voci, con le Letanie della B.V. a cinque voci (Третя книга мотетів на два, три та чотири голоси, з літаніями Б.В. на п'ять голосів), Венеція, 1614
  • Madrigali concertati a due, tre et quattro voci (Мадригали з супроводом на два, три та чотири голоси), Венеція, 1615
  • Il quarto libro de motetti a due, tre, quattro et sette voci (Четверта книга мотетів на два, три, чотири та шість голосів), Венеція, 1616
  • Celesti fiori… Libro quinto' (Небесні квіти… Книга п'ята), концертів на 2, 3 та 4 голоси, Венеція 1619
  • Cantade et arie a voce sola (Кантати та арії на сольний голос), Венеція ,1620
  • Motetti a cinque voci… con l'aggionta di motetti di diversi auttori (Мотети на п'ять голосів… з доданням мотетів різних авторів), Венеція 1620
  • Motetti a voce sola (Мотети на сольний голос), Венеція ,1621
  • Motetti a una et due voci con sinfonie d'istromenti (Мотети на один, два та три голоси з інструментною синфонією), Венеція, 1621
  • Madrigali concertati a due, tre et quattro voci… Libro secondo ((Мадригали із супроводом на два, три та чотири голоси… Книга друга), Венеція, 1622
  • Motetti a una, due et quattro voci con sinfonie d'istromenti… Libro secondo (Мотети на один, два та три голоси з інструментною синфонією… Книга друга), Венеція, 1625
  • Arie et cantade a doi e tre voci concertate con doi violini ((Арії та кантати на два та три голоси у супроводі двох скрипок), Венеція, 1626
  • Cantade et arie a voce sola… Libro terzo (Кантати та арії на сольний голос… Книга третя), Венеція, 1626
  • Motetti a una, et due voci con sinfonie di due violini… Libro terzo ((Мотети на один та два голоси зз синфонією для двох скрипок… Книга третя), Венеція 1629
  • Salmi brevi a otto voci ((Короткі псалми на вісім голосів), Венеція, 1629
  • Cantade et arie a voce sola… Libro quarto (Кантати та арії на сольний голос… Книга четверта), Венеція, 1629
  • Messa et salmi concertati a tre voci (Меса та концертні псалми на три голоси), Венеція, 1630
  • Raccolta terza… de Messa et salmi… a due, tre et quattro voci (Третя збірка… меси та псалмів… на два, три та чотири голоси), Венеція, 1630
  • Il sesto libro de motetti a due, tre et quattro voci (Шоста книга мотетів на два, три та чотири голоси), Венеція, 1630

[2]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Поширена думка про сицилійське походження Алессандро Ґранді , бере свій початок з помилки одного лексикографа XVIII століття, що грунтувався на палермському перевиданні ((1620) перших п'яти книг мотетів композитора (1610-1619).
  2. Детальний перелік творів Ґранді див. у статті під редакцією J. Roche та R. Miller у The New Grove Dictionary (ed. 2001).

Бібліографія[ред.ред. код]

  • The Monteverdi companion, a cura di D. Arnold - N. Fortune, London 1985, pp. 118-121, 185, 216, 224, 236 s.
  • La musica sacra in Lombardia nella prima metà del Seicento, a cura di A. Colzani - A. Luppi - M. Padoan, Como 1987, pp. 370, 372, 394
  • A. Gabrieli e il suo tempo. Atti del Convegno internazionale, Venezia… 1985, під редакцією F. Degrada, Firenze 1987, pp. 44-215
  • Storia della musica, IV, L. Bianconi, Il Seicento, Torino 1991, pp. 97, 127 ss., 152
  • The letters of Claudio Monteverdi, a cura di D. Stevens, London 1995, ad indicem
  • The New Grove Dict. of music and musicians (ed. 2001), X, pp. 283-287.


Джерела[ред.ред. код]

Зовнішні посилання[ред.ред. код]