Алехін Олександр Олександрович
| Олександр Алехін | |
 |
|
| Народився | 1 листопада 1892 Москва |
|---|---|
| Помер | 24 березня 1946 (53 роки) Ешторіл, Португалія |
| Діяльність | шахіст |
| Титул | 4-й чемпіон світу з шахів |
Олекса́ндр Олекса́ндрович Але́хін (рос. Алекса́ндр Алекса́ндрович Але́хин[1]; * 1 листопада 1892, Москва — † 24 березня 1946, Ешторіл, Португалія, похований у Парижі) — російський і французький шахіст, четвертий в історії чемпіон світу з шахів 1927—35 (після перемоги над Х.-Р. Капабланкою) і 1937—46 (після перемоги над Максом Ейве). Шаховий теоретик та літератор. Доктор права.
Зміст |
[ред.] Шлях до чемпіонства
З шахами познайомився у 7 років, серйозно почав грати у 12 років. У юнацтві багато грав за листуванням, що сприяло шаховому вдосконаленню. У «весняному» турнірі московських любителів шахів (1908) зайняв 1-е місце. Міжнародний дебют Алехіна відбувся на 16-му конгресі Германського шахового союзу у Дюссельдорфі (1908); у головному додатковому турнірі він поділив 4-5-е м. Після турніру він зіграв матчі проти Ганса Фарні (+1, −1, =1) та Барделебена — (+4, −0, =1). У (1908) виграв матчу у Москві у Блюменфельда (+4, −0, =1) та зайняв 1-е місце у турнірі московського шахового кола, виборов право грати у Всеросійському турнірі аматорів; переміг у цьому турнірі (отримав звання маестро) та підтвердив свій успіх на 17-му конгресі Німецького шахового союзу поділивши 7-8 місця з Дуз-Хотимірським.
В 1910-х рр. швидко увійшов у коло найсильніших шахістів світу. Вдало виступив на міжнародному турнірі у Карлсбаді — 8-11-е місце з О. Дурасом, П. Леонгардтом та С. Тартаковером. Найкращі результати у інших турнірах: 1912, Стокгольм — 1-е місце, Вільно — 6-7-е (з Г. Левенфішем); 1913, Схевенінген — 1-е, Петербург — 1-2-е м. (з А. Німцовичем); обидва отримали право грати у Петербурзькому турнірі гросмейстерів. Виграв матчі у С. Левитського — 7:3 (Петербург, 1913) та Ед. Ласкера — 3:0 (Париж, 1913). У Петербурзьському міжнародному турнірі гросмейстерів (1914) зайняв 3-е місце (позаду Ім. Ласкера та Х. Р. Капабланки
У ранзі гросмейстера дебютував на міжнародному турнірі у Майнгеймі (1914), який було перервано після 11-го туру через початок Першої світової війни. Перший приз було присуджено Алехіну. В Росії шахіст вступив до армії. Після тяжкої контузії (1916) лікувався у шпиталі в Тернополі. Тут дав сеанс одночасної гри «наосліп», в одній із партій здійснив блискучу комбінацію, котру наводять у шахових підручниках[2]. У 1917—1918 кілька місяців жив у Одесі, після цього повернувся до Москви. Переміг у змаганнях найкращих московських шахістів та на 1-му чемпіонаті Радянської Росії (1918—1920). Деякий час працював слідчім у московському карному розшуку, а також перекладачем при народному комісаріаті закордонних справ. Одружився у 1921 році на швейцарській журналістці А. Рюгг, виїхав з нею за кордон, де залишився на постійне проживання. Після еміграції переміг у міжнародних турнірах: Будапешт (1921); Баден-Баден (1925);
[ред.] Чемпіон світу
У 1920-х рр. Алехін наполегливо прагнув завоювати звання чемпіона світу. У 1927 у Буенос-Айресі зіграв матч з Капабланкой, вигравши який (6:3) став чемпіоном світу з шахів. У якості чемпіона світу Алехін перемагає у ряді великих міжнародних турнирів: Кечкемет, (1927); Сан-Ремо, (1930); Блед, (1931); Лондон, Берн, Пасадена (усі 1932); Париж, (1933); Цюріх, (1934); Еребру (1935).
Зіграв два матчі на першість світу проти Боголюбова у 1929 та 1934 рр. Матч 1929 року проходив у містах Німеччини та Нідерландів. Алехін переміг з рахунокм 15,5:9,5. Матч 1934 року проходив у містах Німеччини. Алехін переміг з рахунком 15,5:10,5.
У 1935 році поступається званням чемпіона світу голандцю М. Ейве, але у 1937 році бере переконливий реванш. У 1938-1939 між Алехіним та Михайлом Ботвинником проходили перемовини про матч на першість світу, які перервала Друга світова війна. У 1946 перемовини про матч поновлюються, але завчасна смерть Алехіна завадила його проведенню. Останні місяці життя Алехін провів у бідності у Португалії. Загалом Алехін виступив у 87 турнірах, у 62 з них зайняв 1-е місце. Провів 23 матчі, у тому рахунку 5 матчів на першість світу; виграв 17 матчів, 4 звів до нічієї та 2 програв. Зіграв 1264 турнирні та матчеві партії (+735, -127, =402), багато з них відзначені призами за красу
[ред.] Внесок Алехіна у розвиток шахів
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Захист Алехіна | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Спортивним успіхам Алехіна сприяла самокритичність, вимогливе ставлення до себе:
«Через шахи я загартував свій характер. Шахи вчать, перш за все, бути об'єктивним. У шахах можна стати великим майстром лише усвідомивши власні помилки та недоліки. Так само як і у житті» Олександр Алехін.
Алехін тонко розумів дінаміку позицій, завжди прагнув повнокровної гри. Розвиваючи ідеї Чігоріна, Алехін теоретично обґрунтував та практично ствердив конкретний підхід до вирішення шахових проблем, що виникають у тій чи іншій позиції. Не заперечуючи загальних законів шахової стратегії, він не вважав їх незаперечними у всіх випадках; наприклад у деяких позиціях Алехін був ладен втратити темп заради здійснення конкретного плану, який вважав правильним.
У своїх партіях та теоретичних працях Алехін показав нерозривний зв'язок між дебютом, міттельшпілем та ендшпілем, послідовно здійснював свої стратегічні плани, нав'язуючи суперникам складну гру на усіх стадіях партії.
У галузі теорії дебюта Алехіну належить розробка оригінального методу розвитку Захист Алехіна, створення ряду нових систем в Іспанській партії, Французькому захисті (Атака Шатара-Алехіна), Захисті Каро-Канн, Ферзевому гамбіті, Захисті Німцовіча та ін. Як аналітик видав ряд книжок та сотні статей з теорії та практики шахової гри. Був видатним коментатором.
[ред.] Літературна спадщина
Алехін є автором багатьох шахових книг:
- Міжнародний шаховий турнір у Нью-Йорку 1924. (1925)
- Мої найкращі партії (1928)
- Міжнародний шаховий турнір у Нью-Йорку 1927. (1930)
- Матч на світову першість Алехін — Ейве (1936)
- Ноттінгем 1936
- На шляху до найвищих шахових досягнень (1932)
[ред.] Посилання
[ред.] Примітки
- ↑ Правильно Алехін (рос. Алехин), а не Альохін (рос. Алёхин) — сам шахіст неодноразово на цьому наголошував
- ↑ М. Добровольський. Альохін Олександр Олександрович // Тернопільський енциклопедичний словник. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004—2010. — ISBN 966-528-197-6, том 1, 2004.
[ред.] Література
 |
Вікіцитати містять висловлювання, автором яких є: Алехін Олександр Олександрович |
- Українська радянська енциклопедія. У 12-ти томах. / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К., 1974—1985.
- Шахматы. Энциклопедический словарь/ Гл. ред. А. Е. Карпов.—М.: Сов. энциклопедия, 1990.—621 с.; 40 ил.
- Котов А. А. Шахматное наследие Алехина. В 2-х т.—2-е изд., перераб., доп. Т. 1.—М.:Физкультура и спорт, 1982.—384 с., портр., факс., ил.
- Котов А. А. Шахматное наследие Алехина. В 2-х т.—2-е изд., перераб., доп. Т. 2.—М.:Физкультура и спорт, 1982.—400 с.
| Чемпіони світу з шахів | ||
|---|---|---|
| До розколу (1993) | ||
  |
||
| 1993—2006 | ||
| За версією ФІДЕ | За версією ПША | |
| Анатолій Карпов | Олександр Халіфман | Вішванатан Ананд | Руслан Пономарьов | Рустам Касимджанов | Веселин Топалов | Гаррі Каспаров | Володимир Крамник | |
| Після об'єднання (2006) | ||
| Володимир Крамник | Вішванатан Ананд | ||
