Алкей

Алкей

Аттичний червонофігурний калаф. Алкей і Сапфо, Вазописець Брига. Близько 470 до н. е. Державне античне зібрання, Мюнхен

Алкей (грец. Αλκαίος, близько 630 — бл. 590 до н. е.) — давньогрецький ліричний поет, представник монодичної лірики, народився і жив на острові Лесбос в його головному місті Мітіліні. Сучасник Сапфо, найвидатніший поруч з нею еолійський поет.

Рідне місто Алкея пройшло характерний для тих часів шлях боротьби демосу з аристократією. Боротьба з тиранією на боці аристократії закінчилася для Алкея вигнанням, під час якого він став воїном-найманцем, брав участь у боях у Фракії та Єгипті. Після амністії поет повернувся і навіть замирився і потоваришував із вождем мітіленського демосу, мудрим тираном Піттаком, з яким до того довгий час боровся. До нашого часу дійшло кілька віршів Алкея часів громадянської війни, у яких поет закликав до повстання і боротьби з демосом і Піттаком (т. зв. «Пісні заколоту»).

Творчість

Алкей писав гімни, стасії (військові пісні), застільні і любовні пісні. Від його багатої і яскравої творчості, яку вчені олександрійці зібрали і видали в 10 книгах, до нас дійшли тільки уривки. Останні знахідки Оксірінхських папірусів значно збільшили їх кількість. Значну частину творів Алкея складали гімни на честь богів: Афіни, Аполлона, Гермеса, Ареса, Ероса та ін., а також на честь напівбогів і героїв: Діоскурів, Ахілла, Аякса. Прозаїчний виклад Гімерієм алкеєвого гімну Аполлону дозволяє припускати, що поет не менш прагнув до висловлення релігійних почуттів, ніж до барвистості міфологічного оповідання, а кульмінацією твору було явище бога на святі літнього сонцестояння в Дельфах, коли сама природа вітала його появу. Інший гімн складний одночасно на честь трьох богів: Гери, Зевса і Діоніса. Ці пісні містили коротке перерахування атрибутів богів, їхніх славних діяннь і подій їхнього життя, а також прохання про прихильність, частіше за все — про допомогу в боротьбі з ворогом або про повернення на батьківщину. Ще тісніше зв'язані з політичною діяльністю Алкея стасії, що становлять основну частину спадщини поета. Це були пісні, призначені для виконання в колі товаришів по зброї, найчастіше під час бенкету, що виражають у прямій і безпосередній формі почуття і погляди певної суспільної групи. У них Алкей насміхався над тиранами, особливо над «зрадником» Піттаком, виражав біль і розпач, викликані тим, що владу захопили самозванці, закликав боротися з ними. Знайдені останнім часом папірусні фрагменти підтверджують образ стійкого прихильника своєї партії, для творчості якого часом характерна жовчність і злісні нападки, спрямовані насамперед проти помірного Піттака. Однак необ'єктивність не позначається на силі і красі віршів Алкея.

В одній з пісень подає неймовірно живу і пластичну замальовку свого будинку, внутрішність якого нагадує арсенал, так багато там блискучої зброї та обладунків. Цей опис Алкей закінчує закликом до збройного повстання. Найзнаменитіша пісня, від якої зберігся тільки початок, де описується корабель, якого носить буря морем, заливає хвилями і наближається катастрофа. Цей образ, пізніше витлумачений як алегорія держави, що роздирається внутрішніми конфліктами, мав для Алкея трохи інше значення. Він мав на увазі не стільки державу в пізнішому значенні цього слова, скільки долю своєї суспільної групи і небезпеки, що загрожують їй у боротьбі за владу. Алегорії ми знаходимо також і в інших його фрагментах. У пісні з нагоди повернення брата з вавілонського вигнання Алкей прославляв військові звитяги, особливо перемогу над воїном-велетнем. Близькі до військових пісень і застільні. Для цього жанру характерний початок пісні, де приводом до гулянки є радість при звістці про вбивство тирана. Застільні твори Алкея відрізняють ті ж нестримані інтонації. Він не визнає неквапливого, помірного вживання вина, йому близька тільки буйна гулянка. Будь-який привід гарний, щоб почати пити: зимова негода, літня спека, опис якої він запозичив у Гесіода, важлива подія, радість і сум, від якого вино — кращі ліки. Менше збереглося фрагментів з еротичних творів; ця частина спадщини Алкея краще відома з творів Теокріта. Серед нечисленних фрагментів привертає увагу уривок серенади біля двері коханої, а також скарга дівчини, ураженою любов'ю. Можливо, до любовної пісні належало оповідання про владу любові над Єленою, який це почуття звеліло кинути чоловіка, бігти з Парісом і стати причиною кривавої війни.

Рядок з абзацу

Значне місце в ліриці Алкея належить темі кохання. В одному чотиривірші поет з гумором до Ерота, називаючи цього юного бога "найстрашнішим з усіх бесмертних". Як правило, до почуття кохання Алкей ставиться досить серйозно і цнотливо. Це засвідчує, зокрема, його звернення до своєї уславленої співвітчизниці Сапфо, яку поет, мабуть, ніжно кохав:

Рядок з абзацу

Сказати дещо хочу тобі одній,

Рядок з абзацу

Але як тільки глянеш на мене ти,-

Рядок з абзацу

Уста мої замикає сором,

Рядок з абзацу

Перед тобою стою безмовний

Рядок з абзацу

(Переклад А. Содомори)

Мова

Аттичний червонофігурний калаф. Алкей і Сапфо. Близько 470 до н. е. Державне античне зібрання, Мюнхен

Алкей писав на еолійському діалекті. Мова його була простою, з незначною кількістю прикрас, проте влучною і соковитою. Він використовував афоризми і народні приказки: «По пазурах впізнають Лева», «Істина в вині»; народне походження мають також уживані ним віршовані розміри, серед яких алкеєва строфа, названа так, оскільки поет часто її застосовував. Ця строфа в Горація була одним з улюблених розмірів.

Спадок

Алкей користувався великою повагою в стародавньому світі, і навколо його особистості швидко множилися легенди. Найвідоміша з них оповідає про любов Алкея до Сапфо, якій він теж присвячував вірші. Ним цікавилися аттичні трагіки і комедіографи V ст. до н. е., а також автори схолій. В олександрійську епоху Алкей був включений у число 9 ліриків. Його пісні були зібрані, оброблені і видані. Його брали за зразок видатні поети цього періоду: Асклепіад і Теокріт. У Римі ним захоплювався Ціцерон, а Горацій перейняв і алкеїв вірш і багато мотивів і задумів Алкея. В очах Горація Алкей — повний наснаги громадянин, що оспівував «лиха вигнання і війни… і битви, і вигнання тиранів». У I століття Діонісій з Галікарнасса славив Алкея за піднесеність, стислість, красу і поетичну силу. Однак найвищого розвитку досягла алегорія корабля-держави, що через Теогніда, Горация і багатьох інших поетів стала загальним надбанням. Через використання еолійського діалекту твори Алкея не ввійшли в коло шкільного читання і тому швидко загинули. Папірусні знахідки, однак, свідчать про те, що Алкея довго ще читали на околицях грецького світу.

Див. також

• 12607 Алкеус — астероїд, названий на честь поета.