Алкман

Алкман (VII ст. до н.е.) (грец. Ἀλκμάν) — перший відомий давньогрецький дорійський ліричний поет, який складав пісні для хору.

Біографія

АЛКМАН (VII ст. до н. е.) — давньогрецький поет-лірик.

Алкман народився в лідійському місті Сарди, але майже все життя прожив у Спарті, був першим представником мелічної хорової лірики, яка виникла у Спарті в сер. VII ст. до н.е. Він особливо відзначився своїми парфеніями, тобто дівочими піснями, хоча писав ще гімни Зевсові, Кастору та Поллуксу, Гері, Афродіті, Аполлону і т. д. Зберігся досить великий уривок парфенія, в якому поет прославляє вроду керівниць хору Агесіхори й Агідо, порівнюючи їх із блиском золота чи сонячних променів.

Алкман один з перших почав поєднувати міфологічні мотиви з елементами реального життя. Йому також належав ряд еротичнихΑΑΑ віршів, у яких, зокрема, оспівується жіноча врода. Загалом поет полюбляв усе красиве, тому надзвичайно глибоко відчував мальовничість природи. До нас дійшов його вірш, що зображає спокій поснулої природи:

Сплять усі верховини гірські й стрімчасті скелі,

Всі байраки, всі провалля,

Нори, де плазуни, що їх чорна земля зростила,

Робуче плем'я бджіл, хижий звір у пущі,

Страховищ у глибинах моря сон пройняв,

Крила поскладавши, в вітах поснуло птаство...

(Пер. Г. Кочура)

Корпус творів Алкмана, зібраний олександрійськими філологами, становив 6 книг. Щонайменше дві з них містили парфенії, які принесли поетові найбільше визнання. Парфеній являє собою різновид хорової меліки; це «дівоча пісня", призначена для виконання хором дівчат. (Дівочі хори були широко поширені в Спарті, де особливо шанувалися Аполлон і богиня-діва Артеміда.) Парфеній відрізнявся від гіпохерми відсутністю експресивної міміки і швидкого танцю, був ближче до урочисто-процесуального просодію, від якого відрізнявся більшою граціозністю.

Текст пісні складається з декількох окремих частин, зв'язаних між собою поетичними формулами, що позначають кінець одного і початок другого сюжету. Цими сюжетами були: прославляння древніх героїв Спарти, міркування про могутність богів і тлінність людського життя, і як наслідок моральні приписи, далі слідують вихваляння окремих учасниць хору.

Цей і менші фрагменти демонструють відсутність суворості, характерної для Спарти, невимушені і рухливі навіть розміри, якими користується поет. Він створював прекрасні сміливі метафори, називаючи, наприклад, морську піну «квіткою хвилі», а гори, що поросли лісом, — «грудьми темної ночі». Найвідоміший фрагмент, у наш час названий «ноктюрном», де у влучних і чарівних віршах Алкман описує глибокий спокій природи, коли на світ спустилася ніч.

Завдяки багатству метрики, Алкман став зразком для пізніших поетів, що писали хорову лірику. У Спарті йому встановили пам'ятник і глибоко шанували протягом століть. Поети і вчені олександрійської школи зарахували Алкмана до канону 9-ти ліриків. У новий час широко відомий був тільки «ноктюрн», який був перекладений Ґете.На честь нього встановлен пам'ятник.

Рядок з абзацу

Загалом поет полюбляв усе красиве, тому надзвичайно глибоко відчував мальовничість природи. До нас дійшов вірш Алкмна, що зображає спокій поснулої природи:

Рядок з абзацу

Сплять усі верховини гірські й стрімчасті скелі,

Рядок з абзацу

Всі байраки, всі провалля,

Рядок з абзацу

Нори, де плазуни, що їх чорна земля зростила,

Рядок з абзацу

Робуче плем'я бджіл, хижий звір у пущі,

Страховищ у глибинах моря сон пройняв,

Крила поскладавши, в вітах поснуло птаство...

(Переклад Г. Кочура)

Ця чудова картина завмерлої уві сні природи повторюється у творах Вергілія, Овідія, Мільтона, особливо відома вона з наслідування М.Лермонтовим Гете ("Горные вершины спят во мгле ночной").

Посилання

• Энциклопедия «Кругосвет»
• Реальный словарь классических древностей
• Зайков А. В. Скифский конь в поэзии Алкмана. В журнале: Античная древность и средние века. 1998. Вып. 29.