Алкман

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Алкман (грец. Ἀλκμάν) — перший відомий за збереженими фрагментами давньогрецький дорійський ліричний поет, який писав пісні для хору (середина VII ст. до н. е.).

У Спарті, де особливо шанувалися Аполлон і богиня-діва Артеміда дівочі хори були особливо поширені. Для них, крім текстів, Алкман створював мелодії і розробляв танцювальні рухи.

Тексти Алкмана відрізняються невимушеністю, відсутністю характерної для Спарти суворості.

Найчастіше Алкман використовував гекзаметр та тетраметр; характерна для Алкмана дворядкова система із дактилічного гекзаметра і дактилічного тетраметра отримали назву Алкманової строфи.

Алкманова строфа.

Біографія[ред.ред. код]

Алкман народився в Малій Малазії і, мабуть, звик до азійських розкошів, але другою батьківщиною була сувора Спарта, що змінила спосіб життя поета. Вірогідно, що Алкман походив від батьків-рабів родом із Сард у Лідії; згадується також ім'я його батька, Дамас або Титар.

Відомо, що Алкман жив і працював у Спарті в період після Другої Мессинської війни, де був керівником хорів, для яких складав мелодії, слова і розробляв танцювальні рухи під пісню.

Події на війні вплинули на зміну життєвих цінностей поета. На прикладі його віршів можна простежити ці зміни. Алкман відійшов від традиційного стилю написання, який можна розглянути на прикладі опису образу їжі. Якщо азійській стиль життя передбачав для уславленого поета пишну трапезу, то про свої нові вподобання він пише так: "Как-нибудь дам я треногий горшок тебе, - / В нем собирай ты различную пищу. / Нет еще жара под ним, но наполнится / Скоро он кашей, которую в стужу / Любит всеядный Алкман подогретую. / Он разносолов различных не терпит / Ищет он пищи попроще, которую /Ест и народ..."

Алкман навіки уславив своє ім'я одним-єдиним рядком "Сплять усі верховини гірські й стрімчасті скелі..." І навіть якби він нічого, крім цього рядка, не написав, то все одно став би відомим ліриком.

Алкман зробив величезний внесок у розвиток лірики, а саме хорової, в чому став новатором. Після Алкмана хорова лірика не дала великих імен. Десь наприкінці VI ст. до н. е. вона стала складовою театрального мистецтва, де пісня хору спочатку межувала власне з текстами драми, монологами та діалогами акторів.

Аристотель повідомляє, що помер Алкман від педикульозу (хоча міг сплутати Алкмана з філософом Алкмеоном Кротонськім). В свою чергу Павсаній повідомляє, що могила Алкмана перебувала в Спарті поруч з могилою Олени Троянської.

Творчість[ред.ред. код]

Алкман відомий своїми парфеніями - піснями для жіночого хору, причому один такий парфеній у досить значних уривках (сім строф по 14 віршів) дійшов до нас. Проте у ньому не вистачає кілька строф.

Парфеній відрізнявся від гіпохерми відсутністю експресивної міміки і швидкого танцю і був ближчим до урочисто-процесуального просодію. Дівочі хори були широко поширені в Спарті, де особливо шанувалися Аполлон і Артеміда. Від просодію парфеній відрізнявся набагато більшою граціозністю.

У парфенії Алкмана, що до нас дійшов, спочатку оспівуються Діоскури, потім – сини Гіпокоонта, убиті Гераклом, і прославляються самі учасниці хору. Прославляння простих людей у гімні є досить важливим нововведенням, що свідчить про величезний прогрес світської поезії, що виникла з надр релігійних піснеспівів. Алкман писав також гімни Зевсу Піфійському, Касторові і Полідевку, Гері, Аполлону, Артеміді, Афродіті, а також любовні вірші; судити про останній важко по незначності фрагментів, що дійшли.

Теми лірики Алкмана різноманітні. Він звертається до Муз із проханням "зачати чарівну пісню" і "запалити підкорюючою пристрастю" гімн, указуючи, що свою мелодію і слова він запозичив "у куріпок": "Знаю всі наспіви я пташині..." Він перестерігає своє серце берегтися Ерота, що "скажений дуріє, як хлопчик", і "милістю Кіприди сходить знову, зігріваючи серце". Йому належить перша у своєму роді картина тиші вечора, оспівана потім Ґете і Лермонтовим. 

Алкман один з перших почав поєднувати міфологічні мотиви з елементами реального життя. Йому також належав ряд еротичних віршів, у яких, зокрема, оспівується жіноча врода. Загалом поет полюбляв усе красиве, тому надзвичайно глибоко відчував мальовничість природи.

Він створював прекрасні сміливі метафори, називаючи, наприклад, морську піну “квіткою хвилі”, а гори, що поросли лісом, — “грудьми темної ночі”. Надзвичайно відомий фрагмент, у наш час названий “ноктюрном”, який у влучних і в той же час чарівних віршах описує глибокий спокій природи, коли на світ опустилася ніч. Завдяки багатству метрики, Алкман став зразком для пізніших поетів, що писали хорову лірику.

У Спарті, де протягом декількох століть він був глибоко шанованим, йому поставили пам'ятник. Його читали олександрійські вчені і поети, відвівши йому почесне місце серед 9 канонічних ліриків. У новий час широко відомий був тільки “ноктюрн” Алкмана, що серед інших переклав Ґете.

Алкман писав переважно

-піани (гімни богам),

-проомії (вступи до епічних декламацій),

-парфенії (пісні для хорів дівчат), 

-гіпофегмати (танцювальні пісні),

-еротики (любовні пісні),

-епіталамії (весільні пісні),

-сколії (застільні пісні).

Корпус текстів Алкмана, зібраний олександрійськими філологами, становив 6 книг (бл. 60 творів). Щонайменше дві з них містили парфенії, які принесли поетові найбільше визнання. Всі ці тексти були загублені з початком Середньовіччя; до 1855 Алкман був відомий тільки за цитатами у грецьких авторів. У 1855 в похованні у другої піраміди в Саккарі був знайдений перший папірус, що містить справжній текст. На папірусі (який зберігається в Луврі) збереглося бл. 100 рядків парфенія — різновиду хорової меліки, «дівочої пісні», призначеної для виконання хором дівчат. В 1960-их роках в Оксірінхе в розкопках скупчень древнього сміття були знайдені нові папіруси з справжніми текстами Алкмана; майже всі вони є також уривками парфенія.

Від більшості віршів збереглися лише короткі уривки, проте сучасний читач може судити про його творчість за великим (бл. 100 рядків) папірусним уривком, що містить парфеній (пісню для дівочого хору). Пісня написана на вшанування Артеміди Ортії. Текст пісні складається з кількох окремих частин, зв'язаних між собою поетичними формулами, що позначають кінець одного і початок другого сюжету. Цими сюжетами були: прославляння древніх героїв Спарти, міркування про могутність богів і тлінність людського життя, і як наслідок моральні приписи, далі йдуть вихваляння окремих учасниць хору.

Цей і менші фрагменти демонструють відсутність суворості, характерної для Спарти, невимушені і рухливі навіть розміри, якими користується поет. Він створював прекрасні сміливі метафори, називаючи, наприклад, морську піну «квіткою хвилі», а гори, що поросли лісом, — «грудьми темної ночі». Найвідоміший фрагмент, у наш час названий «ноктюрном», де у влучних і чарівних віршах Алкман описує глибокий спокій природи, коли на світ спустилася ніч.

У давнину високо цінували любовні вірші Алкмана, фрагменти яких дійшли до нашого часу, крім того, йому належить кілька застільних пісень. Імовірно, саме він створив нові поетичні форми, піднесши в ранг літератури імпровізовані пісні, що до того були насамперед музично-танцювальними композиціями. Однак найвагоміший внесок Алкман зробив у розвиток хорової поезії.

Художні достоїнства[ред.ред. код]

Незалежно від теми , тексти Алкмана відрізняє ясний , легкий , чарівний тон , що постійно згадують античні коментатори . Присутні детальні описи обрядів і релігійних свят (контекст більшості таких деталей відновити сьогодні не вдається) . Мова Алкмана багата візуальними образами. Він створює прекрасні метафори , називаючи напр. морську піну « квіткою хвилі » , порослі лісом гори - « грудьми темної ночі» і т. п. Алкманоу належить перша у своєму роді картина тиші вечора ; відомий фрагмент (названий в наш час « ноктюрном » ) описує глибокий спокій природи після настання ночі.

Теми лірики Алкмана різноманітні; він звертається до Муз з проханням « зачати чарівну пісню» і « запалити підкорює пристрастю » гімн , вказуючи , що мелодію і слова він запозичив у куріпок. Він перестерігає своє серце берегтися Ерота , який «скажений дуріє , як хлопчик » і «милістю Кіпріди сходить знову , зігріваючи серце» ; висловлює своє захоплення : «Між дів, що на світ сонця дивляться , навряд чи , я думаю , / / ​​Буде в світі коли хоч би одна діва настільки мудра »і т. п. Еротики Алкмана в давнину високо цінувалися .

Такому поетичному настрою у Алкмана водночас супроводжує справжній натуралізм , коли він напр. хвалить свою просту їжу і заявляє про неможливість наїстися досхочу. Алкман цінує "залізний меч не вище прекрасної гри на кіфарі » ; не чужий песимізму : «І нитка тонка, і жорстока Ананке ! ».

Алкманова Строфа[ред.ред. код]

Найчастіше Алкман використовує гекзаметр та тетраметр; характерная для Алкмана двустрочна система із дактилічного гекзаметра і дактилічного тетраметра отримали назву Алкманової строфи.

Завдяки багатству метрики, Алкман став зразком для пізніших поетів, що писали хорову лірику. У Спарті йому встановили пам'ятник і глибоко шанували протягом століть. Поети і вчені олександрійської школи зарахували Алкмана до канону 9-ти ліриків. У новий час широко відомий був тільки «ноктюрн», який був перекладений Ґете. На честь нього встановлено пам'ятник.

Загалом поет полюбляв усе красиве, тому надзвичайно глибоко відчував мальовничість природи. До нас дійшов вірш Алкмна, що зображає спокій поснулої природи:

Сплять усі верховини гірські й стрімчасті скелі,

Всі байраки, всі провалля,

Нори, де плазуни, що їх чорна земля зростила,

Робуче плем'я бджіл, хижий звір у пущі,

Страховищ у глибинах моря сон пройняв,

Крила поскладавши, в вітах поснуло птаство…

(Переклад Г. Кочура)

Ця чудова картина завмерлої уві сні природи повторюється у творах Вергілія, Овідія, Мільтона, особливо відома вона з наслідування М.Лермонтовим Гете («Горные вершины спят во мгле ночной»).

Поховання Алкмана[ред.ред. код]

Могила Алкмана знаходиться в Спарті поряд з могилою Єлени Троянської.

Посилання[ред.ред. код]

Персоналії Це незавершена стаття про особу Греції.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.