Алчевськ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Алчевськ
Coat of Arms of Alchevsk.png Flag of Alchevsk.png
Герб Алчевська Прапор Алчевська
Алчевськ на мапі України
Алчевськ на мапі України
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Луганська область
Район/міськрада Алчевська міська рада
Код КОАТУУ 4411200000
Засноване 1895
Статус міста з 1932 року
Населення 110 474 (01.01.2014)[1]
Агломерація Алчевсько-Стахановська
Площа 50 км²
Густота населення 2209 осіб/км²
Поштові індекси 94200—94299
Телефонний код +380-6442
Координати 48°28′49″ пн. ш. 38°47′52″ сх. д. / 48.48028° пн. ш. 38.79778° сх. д. / 48.48028; 38.79778Координати: 48°28′49″ пн. ш. 38°47′52″ сх. д. / 48.48028° пн. ш. 38.79778° сх. д. / 48.48028; 38.79778
Висота над рівнем моря 240 м
Водойма р. Біла
Назва мешканців алче́вець, алче́вці
Міста-побратими Дунауйварош (Угорщина)
Домброва-Гурнича (Польща)
День міста друга субота вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Комунарськ
До обл./респ. центру
 - фізична 36 км
 - залізницею 45 км
 - автошляхами 42 км
До Києва
 - фізична 636 км
 - залізницею 772 км
 - автошляхами 748 км
Міська влада
Адреса 94220, Луганська обл., м. Алчевськ, вул. Леніна, 48. Тел.: 3-13-44
Веб-сторінка Алчевська міська рада
Міський голова Косюга Володимир Іванович

Алче́вськ — місто обласного підпорядкування у Луганській області, великий промисловий центр.

Назви міста:

Територія: 50 км².

Населення: 110 474 мешканців. (2014)

В Алчевську виготовляється чверть промислової продукції Луганської області. Основа промислової могутності міста — Алчевський металургійний комбінат (ВАТ «АМК») та Алчевський коксохімічний завод (ВАТ «Алчевськкокс»).

Історія[ред.ред. код]

Місто носить ім'я свого засновника — відомого українського промисловця, підприємця і банкіра, мецената Олексія Алчевського.

Робітниче селище[ред.ред. код]

Як робітниче селище Алчевськ виник у середині 90-х років XIX століття завдяки будівництву біля залізничної станції Юр'ївка Катерининської залізниці (нині станція Комунарськ) металургійного заводу Донецько-Юріївського металургійного товариства. Він об'єднав селища Жиловка, Васильєвка. В останньому був розташований православний храм побудований ще на початку 19 століття.

Залізничний вокзал
Свято-Миколаївський кафедральний собор

Засновником Донецько-Юріївського заводу (нинішнього Алчевського металургійного комбінату), як і акціонерного товариства ДЮМО, був український промисловець і банкір, купець першої гільдії Олексій Кирилович Алчевський. Заснований ним завод ДЮМО був у той час єдиним в Україні металургійним підприємством, побудованим на вітчизняні капітали.

Під час гострої економічної кризи початку XX століття, не витримавши конкуренції з пануючими на Донбасі іноземними компаніями, і, отримавши відмову від царського уряду на прохання про кредит, О. К. Алчевський 7 травня 1901 року кинувся під поїзд на Царськосельському вокзалі в Петербурзі. Знецінені після загибелі Алчевського акції ДЮМО зосередилися в руках франко-бельгійських компаній.

На пам'ять про засновника заводу ДЮМО станція Юр'ївка за клопотанням російських промисловців була перейменована в 1903 році в станцію Алчевське. Від станції отримало назву і заводське селище, з 1902 року перетворилося в місто.

Алчевськ — Ворошиловськ — Комунарськ — Алчевськ[ред.ред. код]

Назва міста кілька разів змінювалися. У 1931 році він почав називатися Ворошиловськом — на честь відомого радянського державного діяча К. Є. Ворошилова, який розпочав на заводі ДЮМО свою трудову та революційну діяльність. У 50-ті роки місто називали і Алчевськом, і Ворошиловськом, а з 1961 по 1991 рік — Комунарськом. Після проголошення Україною незалежності, на міському референдумі, який відбувся 1 грудня 1991 року, населення висловилися за повернення місту старої історичної назви — Алчевськ. Залізничну станцію у Алчевську перейменовано не було і вона донині має назву Комунарськ.

Алчевськ — місто металургів, коксохіміків і будівельників[ред.ред. код]

Населення міста складалося переважно з робітників металургійного заводу — місцевих і прийшлих. Це були фахівці-іноземці (німці, французи, бельгійці), кваліфіковані робітники-металурги, запрошені з Юзовського, Брянського (м. Катеринослав) та інших заводів, і збезземелені селяни із прилеглих губерній.

У 1913 році житловий фонд Алчевська склав 38 тисяч квадратних метрів. Це були приватні будинки, в тому числі хати-мазанки і «казенні» (заводські). З 5135 робітників заводу ДЮМО 3000 чоловік жили в бараках, 540 — в казармах і приблизно 1600 — в 270 кам'яних «сімейних будинках».

Рівень грамотності населення в Алчевську на початку XX століття був невисоким. До будівництва металургійного заводу в цій місцевості працювала тільки одна невелика церковно-приходська школа у Василівці. Незабаром з'явилася заводська школа на 700 учнів з 19-ма вчителями. У 1910 році відкрилася Василівська земська школа і приватне Алмазно-Юр'ївське комерційне (середнє) училище, в якому навчалося 190 учнів.

До культурних закладів у заводському селищі відносилося: приватний цирк, де виступали циркові та театральні трупи, кінематограф, так званий «літній театр», кегельбан і навіть казино.

Революція, громадянська війна, консервація заводу[ред.ред. код]

Робітники Алчевська брали активну участь у революції 1905–1907 років, але повстання зазнало поразки. У 1917–1920 роках влада в Алчевську змінювалася неодноразово. 26 квітня 1918 року в місто вступили австро-німецькі війська, в грудні 1918 — білокозаки генерала Краснова, влітку 1919 — денікінці. У проміжках між ними владу брали більшовики. 26 грудня 1919 року в місті надовго встановилася Радянська влада.

Після закінчення громадянської війни, з переходом до нової економічної політики, коли не було коштів на відновлення зруйнованих великих підприємств, Донецько-Юр'ївський завод, який став державним, 3 травня 1923 року був тимчасово законсервовано. Закриття заводу призвело до значного зменшення населення: до кінця 1923 року в Алчевську залишилося всього 8000 жителів.

Довоєнний період[ред.ред. код]

У 1925 році було прийнято рішення про зняття металургійного заводу з консервації і на початку 1926 року тут відновлюється одна з доменних печей (доменний цех стояв ще з 1918 року — з часу німецької окупації), а незабаром почалося спорудження нових доменних печей та інших об'єктів. Великою подією в житті міста було будівництво коксохімічного заводу, що вступив в дію в 1929 році.

Разом із підприємствами зростало й місто. Якщо в 1926 році його населення становило 16 тис. мешканців, то у 1939 році воно досягло кількості 55 тис.

З 1932 року почалося будівництво багатоповерхових будинків, з'явився водопровід, каналізація. Міський житловий фонд перевищив у 1940 році 160 тис. квадратних метрів. Місто озеленялося, площа зелених насаджень досягла 200 гектарів.

У 1938 році до міста було приєднано селище імені Паризької Комуни, в складі Комунарська воно отримало назву Перевальськ та стало райцентром Перевальського району.

Німецько-радянська війна[ред.ред. код]

З початком німецько-радянської війни тисячі добровольців-алчевців заявили про своє бажання боротися з гітлерівськими загарбниками. Підприємства міста перебудували роботу на військовий лад. Обладнання металургійного та коксохімічного заводів, у зв'язку з небезпекою захоплення міста фашистами, було вивезено на Урал, до Кузбас і Узбекистану. 12 липня 1942 року Алчевськ окупували фашисти майже на 14 місяців. 2 вересня 1943 року воїни Радянської армії звільнили Алчевськ від фашистських загарбників.

Меморіальний комплекс радянським воїнам, Алчевськ, вул. Горького, сквер ім. 50-річчя ВЛКСМ

Післявоєнна відбудова[ред.ред. код]

Відразу ж після визволення міста почалося його відновлення за участю фахівців з інших частин країни (зокрема, відновлювальний загін із Челябинську). У 1943 році був створений спеціалізований будівельно-монтажний трест «Алчевськбуд». Прискореними темпами велася реконструкція промислових підприємств, відновні роботи у місті.

За роки першої післявоєнної п'ятирічки (1946–1950) був досягнутий і перевершений довоєнний рівень промислового виробництва. Трудівники тресту «Алчевськбуд» побудували нові доменні і мартенівські печі, прокатні стани, коксові та хімічні цеху, підприємства будівельної індустрії, легкої та харчової промисловості тощо.

Будівля заводської поліклініки, вул. Кірова, 1
Будівля головного корпусу заводської лікарні

На місці старих виросли, фактично, нові підприємства, а з ними й нове місто. З'явилися великі підприємства будівельної індустрії — заводи будівельних конструкцій, залізобетонних виробів, великопанельного житлового будівництва, будівельних матеріалів, переробки шлаків та інші. Для задоволення потреб населення були побудовані хлібокомбінат, молокозавод, швейна та галантерейна фабрики, завод товарів народного споживання, запущений (завдяки щасливому випадку) перший в області тролейбус тощо. Для розвитку соціальної сфери були побудовані нові будівлі навчальних закладів, палаци культури, бібліотеки, кінотеатри, стадіони, спортивні зали та інші установи соціально-культурного призначення.

Українські реалії[ред.ред. код]

Техногенна катастрофа 2006 року[ред.ред. код]

22 січня 2006 року системи опалення в місті практично повністю заморозилися. Внаслідок помилки комунальних служб, незважаючи на морози та припинення опалення, воду з труб не злили, через що замерзаюча вода їх розірвала. В результаті опалювальне обладнання в більшості алчевських будинків було виведено з ладу. Близько 60 тисяч мешканців міста опалювали своє житло тільки індивідуальними обігрівачами. Через кілька днів каналізаційні системи також деколи почали заморожуватися.

У місті була оголошена надзвичайна ситуація державного рівня.

Український уряд прийняв масові заходи щодо захисту алчевців від надзвичайної ситуації. Інженерні команди з інших регіонів країни, поступово відновили опалювальні прилади. Однак, станом на 11 лютого, десятки будинків ще не опалювалися. Сотні дітей разом зі своїми вчителями були евакуйовані на курорти і готелі в інші регіони України. За словами тодішнього голови обласної державної адміністрації Луганської області Геннадія Москаля, це було найгіршою антропогенною катастрофою в історії незалежної України.

Російсько-українська війна 2014 року[ред.ред. код]

23 серпня 2014 року ЗМІ повідомили, що Алчевськ залишився без газу після обстрілу терористами газорозподільної станції[2], але ніяких перебоїв з газом ані у місті, ані на металургійному комбінаті не зафіксовано.

28 серпня вранці відбувся обстріл частини міста, у результаті чого поранені 9 людей та 1 загибла, а також пошкоджені вікна та покрівлі багатоповерхівок, приватних будинків, транспорту[3].

Місцева влада[ред.ред. код]

21 березня 2013 року Верховна Рада України призначила на 2 червня позачергові вибори міського голови у м. Алчевську[4].

Населення[ред.ред. код]

За даними перепису 1989 року в місті проживало 125 тисяч осіб. Національний склад: 50,2% (63 000 осіб) — росіяни, 45,7% (57 400) — українці, 4,1% — білоруси, татари, євреї, вірмени, молдавани, поляки, цигани, грузини і представники інших національностей. За даними перепису 2001 року в Алчевську проживало 119 тисяч осіб[5].

Станом на 2010 рік в Алчевську проживає 113 тисяч осіб[6]. Національний склад: 56,4% (64 046 осіб) — українці , 40,8% (46 331) — росіяни, решта 2,8% жителів (3179 осіб) представники інших національностей. (Загальний атлас Луганської области)

Промисловість[ред.ред. код]

Металургійний комбінат
Металургійний комбінат

У місті розташовано два промислових гіганти українського масштабу:

Загальний обсяг реалізованої продукції у місті (2008) — 20,8 млрд грн., (2009) — 14,6 млрд грн.

Транспорт[ред.ред. код]

Міський[ред.ред. код]

Пасажирські перевезення містом забезпечуються:

  • тролейбусами;
  • маршрутними таксі;
  • таксі.
Тролейбус № 376 на вул. Гмирі, маршрут № 6

Тролейбусний рух було відкрито в 1954 році. В кінці 90-х років до тролейбусу додалися приватні автобуси й маршрутки.

Маршрути тролейбусного руху:

  • № 4 — Депо 2 — Прокат
  • № 6 — Проспект Металургів — Хімзавод
  • № 8 — Квартал 58 — Залізничний вокзал
  • № 9 — Вулиця Волгоградська — Прокат
  • № 10 — Залізничний вокзал — Адміністративний
  • № 11 — Вулиця Волгоградська — Хімзавод

Приміський[ред.ред. код]

Приміські перевезення в основному здійснюється автобусами:

  • Автостанція біля центрального ринку.
  • Маршрутні таксі до міст Брянка та Стаханов з вулиці Горького (район центрального ринку).
  • Автобуси і маршрутні таксі до Ісаковського водосховища — від кільця проспекту Металургів.

Міжміський[ред.ред. код]

Залізничний вокзал, станція Комунарськ

Міжміські пасажирські перевезення:

  • Залізничний вокзал — станція Комунарськ Донецької залізниці.
  • Автовокзал — розташований на трасі М04 — автобусне сполучення з містами Дніпропетровськ, Донецьк, Запоріжжя, Луганськ, Київ, Ростов, Харків та ін.
  • Маршрутні таксі до міста Луганська від кільця проспекту Металургів і з вулиці Горького (район центрального ринку).
  • Вертодром — поруч із заводоуправлінням Алчевського металургійного комбінату — працює для окремих осіб.

Освіта[ред.ред. код]

Дошкільна освіта[ред.ред. код]

  • 25 дошкільних навчальних закладів.

Середня освіта[ред.ред. код]

  • 8 середніх загальноосвітніх шкіл;
  • 2 навчально-виховних комплекси;
  • 1 приватна школа;
  • 2 середні спеціалізовані школи:
  • 4 гімназії:
    • Алчевська гімназія (АГ);
    • Алчевська українська гуманітарна гімназія (АУГГ);
    • Алчевська соціально-економічна гімназія (АСЕГ);
    • Алчевська інформаційно-технологічна гімназія (АІТГ);
  • Міжшкільний навчально-виробничий комбінат (МНВК).

Позашкільна освіта[ред.ред. код]

  • 2 музичні школи;
  • 1 художня школа;
  • 2 спортивні школи;
  • Алчевський центр дитячої та юнацької творчості (АЦДЮТ);
  • Алчевський центр науково-технічної творчості учнівської молоді (АЦНТТУМ);
  • Алчевський центр еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді (АЦЕНТУМ);
  • Алчевський дитячо-юнацький центр туризму, екскурсій і краєзнавства (АДЮЦТЕК).

Професійно-технічна освіта[ред.ред. код]

  • Алчевський професійний металургійний ліцей (АПМЛ);
  • Алчевський професійний торгово-кулінарний ліцей (АПТКЛ);
  • Вище професійне училище № 40 (ВПУ № 40);
  • Індустріальний технікум (ІТ ДонДТУ).

Вища освіта[ред.ред. код]

Персоналії[ред.ред. код]

Родом із Алчевська:

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]