Альбський ярус

Альбський ярус, Альб, (рос. альбский ярус, альб; англ. Albian, нім. Alb, Albien) — верхній (шостий знизу) ярус ранньокрейдової епохи крейдової системи; відповідає геохронологічному підрозділу — альбський вік. Вперше встановлений 1842 року французьким натуралістом і палеонтологом Альсідом д'Орбіньї біля р. Альба (тепер Об) у Франції. Альбський ярус підрозділяється на три під'яруси: нижній, середній, та верхній. Деякі геологи називали Альбський ярус Гольтським ярусом (Гольтом).

Провідними окам'янілостями альбського ярусу є амоніти:

• Stoliczkaia dispar,
• Hoplites dentatus,
• Douvilleiceras mammillatum,
• Leymeriella tardefurcata
  

а також белемніти, пелециподи, форамініфери, спори та пилок.

Відклади альбського яруса поширені в: Середньому Поволжжі, Урало-Ембинському районі, Ко-пет-Даг, Півдні України (Крим), в Північній Америці, Західній Європі та ін. На території України ярус вперше виділений К. М. Фіофілактовим у 1851 р. Морські відклади альбу — глини, аргіліти, мергелі, фліш піскувато-глинистий, гравеліти, пісковики; континентальні — піскувато-глинисті, вуглисті і каолінітизовані утворення; вулканогенні породи. Потужність відкладів альбу складає від дікількох до 1000  м. Альбські відклади залягають з перервою, або безперервно на аптських утвореннях, і перекриваються згідно (рідко з перервою) відкладами сеноманського ярусу.

Джерела

• Українська радянська енциклопедія. У 12-ти томах. / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К., 1974—1985.
• Мала гірнича енциклопедія. В 3-х т. / За ред. В. С. Білецького. — Донецьк: «Донбас», 2004. — ISBN 966-7804-14-3.