Алькатрас

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Алькатрас
Alcatraz
Alcatraz Island.jpg
Карта

Карта острова

Місце знаходження Затока Сан-Франциско
Координати 37°49′35″ пн. ш. 122°25′22″ зх. д. / 37.8266000° пн. ш. 122.4228389° зх. д. / 37.8266000; -122.4228389Координати: 37°49′35″ пн. ш. 122°25′22″ зх. д. / 37.8266000° пн. ш. 122.4228389° зх. д. / 37.8266000; -122.4228389
Площа 0,0763 км²
Країна США

Алькатрас (англ. Alcatraz), неофіційно відомий як «Скеля» (англ. The Rock)[1] — острів в затоці Сан-Франциско. Адміністративно належить округу Сан-Франциско штату Каліфорнія.

Територія острова використовувалася як військова в'язниця, а потім як найбільш захищена в'язниця для особливо небезпечних злочинців і тих, хто здійснював втечі з попередніх місць ув'язнення. Зараз в'язниця розформована, острів перетворений на музей, куди ходять туристичні катери з «Рибацької пристані» в Сан-Франциско.Зараз в′язниця закрита через солону воду яка розїдала стіни.

Історія острова[ред.ред. код]

Відкриття острова і його назва[ред.ред. код]

В 1775 році іспанець Хуан Мануель де Аяла (ісп. Juan Manuel de Ayala ) першим зайшов в затоку Сан-Франциско. Його команда склала карту бухти і дала назву Ла Ісла де лос Алькатрасес (ісп. La Isla de los Alcatraces - острів олушів) одному з трьох островів , відомому сьогодні як Yerba Buena. Поширена думка, що назва могла означати «Острів пеліканів» , через велику кількість цих птахів на острові. Однак, за звітами орнітологів, колоній ні пеліканів, ні олушів, ні на острові, ні поблизу немає, зате багато різних видів бакланів та інших великих водоплавних птахів.

У 1828 році англійський географ капітан Фредерік Бічі (англ. Frederic William Beechey) помилково переніс з іспанських карт назву острова на сусідній, в даний час відомий як місце знаменитої в'язниці, під ім'ям Island Alcatrazes. У 1851 році топографічна служба Берегової охорони США скоротила назву до Alcatraz.

Історія маяка[ред.ред. код]

Маяк острова Алькатрас

Відкриття золота в Каліфорнії в 1848 році привело в затоку Сан-Франциско тисячі суден, тим самим створивши гостру потребу в маяку. Перший маяк був встановлений і запущений на Алькатрасі влітку 1853 року. У 1856 році на маяк встановили дзвін, який використовували в тумані.

У 1909 році при будівництві в'язниці, після 56 років використання, перший маяк Алькатраса був демонтований. Другий маяк встановили поряд з тюремним корпусом 1 грудня 1909. А в 1963 році маяк модифікували і зробили автоматичним і автономним, і йому вже не знадобилося цілодобове обслуговування.

Форт[ред.ред. код]

Внаслідок «золотої лихоманки» виникла необхідність у захисті затоки. У 1850 році за указом Президента США на острові стали будувати форт, де було встановлено більше 110 далекобійних гармат. Згодом форт використовувався для розміщення ув'язнених. У 1909 році армія знесла його, залишивши тільки фундамент, а до 1912 року для ув'язнених було побудовано нову будівлю.

Історія в'язниці[ред.ред. код]

Панорама Алькатраса 2006 року

Військова тюрма[ред.ред. код]

Розташування в середині затоки з крижаною водою і сильними морськими течіями забезпечувало природну ізоляцію острова. Завдяки цьому Алькатрас незабаром став розглядатися армією США як ідеальне місце для утримання військовополонених. У 1861 році на острів стали прибувати перші військовополонені Громадянської війни з різних штатів, а в 1898 році в результаті Іспано-американської війни кількість військовополонених зросла з 26 до більш ніж 450 осіб. У 1906 році, після землетрусу в Сан-Франциско, що знищила більшу частину міста, сотні цивільних ув'язнених були переміщені на острів з міркувань безпеки. У 1912 році був побудований великий тюремний корпус, і до 1920 року трьох поверхова споруда була практично повністю заповнена ув'язненими.

Остров Алькатрас в 1895 році

Алькатрас був першим армійською в'язницею тривалого утримання і почав завойовувати репутацію місця, з жорстоким ставленням до порушників, які стикалися з суворими дисциплінарними заходами. Покаранням могло бути призначення на важкі роботи, одиночний ізолятор з обмеженим раціоном з хліба і води, і цим список не обмежувався. Середній вік ув'язнених військовослужбовців був 24 року, і більшість відбувала короткі терміни ув'язнення за дезертирство. Були й ті, хто відбував тривалі терміни за непокору командирам, фізичне насильство, крадіжки чи вбивство.

Цікавим елементом військового порядку була заборона перебування в камерах в денний час, за винятком особливих випадків примусового ув'язнення. Ув'язнені військовослужбовці високого рангу могли вільно переміщатися по території в'язниці, за винятком приміщень охорони, що розташовувалися рівнем вище.

Незважаючи на суворі дисциплінарні заходи, що застосовувалися до злочинців, режим тюрми не був строгим. Багато ув'язнених виконували роботи по господарству для сімей, що проживали на острові, а обраним іноді довіряли доглядати за дітьми. Деякі користувалися вразливістю організації охорони в'язниці для втечі. Незважаючи на всі старання, більшості втікачів не вдавалося дістатися до берега і доводилося повертатися назад, щоб бути врятованими з крижаної води. Ті, хто не повертався, гинув від переохолодження.

За десятиліття порядки в'язниці стали ще м'якшими. Наприкінці 1920-х років ув'язненим дозволили побудувати поле для бейсболу і навіть носити власну бейсбольну форму. Армійське командування організувало змагання з боксу між ув'язненими, що проводилися вечорами по п'ятницях. Поєдинки були дуже популярні, часто цивільні особи з Сан-Франциско приїжджали на Алькатрас тільки для того, щоб їх подивитися.

Через високі витрати на утримання, пов'язаних з місцем розташування, Міністерство оборони вирішило закрити цю відому в'язницю в 1934 році, і вона була передана на утримання Міністерству юстиції.

Федеральна в'язниця[ред.ред. код]

В період Великої депресії (кінець 1920-х - середина 1930-х років) сильно зріс рівень злочинності і почалася ера організованої злочинності. Великі мафіозні сім'ї та окремі банди вели війну за сфери впливу, жертвами якої нерідко ставали мирні громадяни та служителі порядку. Гангстери контролювали владу в містах, багато чиновників отримували хабарі і закривали очі на злочини.

План в'язниці

У відповідь на злочини гангстерів уряд вирішив знову відкрити Алькатрас, але вже як федеральну в'язницю. Алькатрас задовольняв основним вимогам: розмістити небезпечних злочинців далеко від суспільства і налякати інших злочинців, які ще перебували на свободі. Глава Федеральних в'язниць Санфорд Бейтс (англ. Sanford Bates) і генеральний прокурор Гомер Каммінгс (англ. Homer Cummings) ініціювали проект реконструкції в'язниці. Для цього був запрошений Роберт Бердж (англ. Robert Burge), на той момент один з кращих експертів у галузі безпеки. Він і повинен був перепроектувати в'язницю. При реконструкції залишили недоторканим тільки фундамент, а сама будівля була повністю перебудовано.

У квітні 1934 військова в'язниця отримала нове обличчя і нову спрямованість. До реконструкції решітки та прути були дерев'яними - їх замінили на сталеві. У кожну камеру було проведено електрику, а всі службові тунелі були замуровані, щоб виключити можливість проникнення в них ув'язнених для укриття і подальшої втечі. По периметру тюремного корпусу вище камер були розміщені спеціальні зброярні, які дозволяли охоронцям нести вахту, будучи захищеними сталевими прутами.

Тюремна їдальня, як найвразливіше для бійок і колотнеч місце, була обладнана ємностями зі сльозогінним газом, які розташовувалися в стелі і керувалися дистанційно. Вежі охорони були розміщені по периметру острова в найбільш стратегічно відповідних місцях. Двері були обладнані електричними датчиками. Тюремний корпус містив в цілому 600 камер і був розбитий на блоки А, B, C і D, тоді як до реконструкції тюремне населення ніколи не перевищувало 300 ув'язнених. Блок D вважався найбільш суворим блоком , в ньому містили найнебезпечніших злочинців. Введення нових заходів безпеки, разом з холодними водами затоки Сан-Франциско, створювало надійний бар'єр навіть для самих невиправних злочинців.

Начальник[ред.ред. код]

Джеймс А. Джонстон

Нова в'язниця потребувала і нового начальника. Федеральне Бюро тюрем (англ. Federal Bureau of Prisons) вибрало на цю посаду Джеймса А. Джонстона (англ. James A. Johnston). Джонстон був обраний за його строгі принципи і гуманний підхід до виправлення злочинців для повернення їх у суспільство. Він був також відомий завдяки реформам на благо ув'язнених.

До Алькатраса Джонстон був директором у в'язниці Сан-Квентін, де ввів кілька успішних освітніх програм, сприятливо подіявших на більшість ув'язнених. Водночас Джонстон був прихильником суворої дисципліни. Його правила були самими жорсткими у виправній системі, а покарання найсуворішими. Джонстон не раз був присутній при повішенні в Сан-Квентіні і знав, як треба поводитися з самими невиправними злочинцями.

Тюремне життя[ред.ред. код]

До ув'язнення в Алькатрасі не засуджували суді, туди зазвичай переводили особливо "буйних" ув'язнених з інших тюрем. Добровільно вибрати Алькатрас для відбування терміну ув'язнення було не можна. Хоча для деяких гангстерів робили винятку, в їх числі Аль Капоне, Кулеметний Келлі (в ті роки «ворог держави № 1») та інші.

Правила в Алькатрасі кардинально змінилися. Тепер кожен ув'язнений мав тільки власну камеру і мінімальні привілеї на отримання їжі, води, одягу, медичної та стоматологічної допомоги. Ув'язненим в Алькатрасі заборонялося мати будь-які особисті речі. Отримання привілеїв на спілкування з відвідувачами, відвідування тюремної бібліотеки і можливість писати листи в'язень повинен був заслужити працею і бездоганною поведінкою. За найменшу провину всі привілеї знімалися. Будь-які ЗМІ в Алькатрасі були заборонені, в тому числі і читання газет. Всі листи, як і в будь-якій іншій в'язниці, коректувалися тюремним чиновником.

У начальників федеральних в'язниць було право перевести будь-якого ув'язненого в Алькатрас. Незважаючи на поширену думку, в Алькатрасі містилися не тільки гангстери і особливо небезпечні злочинці. Алькатрас наповнювався з інших тюрем втікачами і бунтарями або тими, хто систематично порушував режим утримання. Звичайно, були і гангстери, але більшість з них засудили до смертної кари.

"Бродвей"

Тюремне життя починалося з підйому в 6:30, в'язням давали 25 хвилин на прибирання в камері, після чого кожен в'язень повинен був підійти до решітки камери для переклички. Якщо всі були на місці в 6:55, індивідуальні ряди камер відкривалися один за іншим, і ув'язнені рухалися в тюремну їдальню. Їм відводилося 20 хвилин на сніданок, потім їх будували в шеренгу для роздачі тюремних робіт. Одноманітний цикл тюремного життя був невблаганний, і його не міняли протягом багатьох років. Головний коридор тюремного корпусу ув'язнені називали «Бродвеєм» , а камери на другому ярусі вздовж цього проходу були найбажанішими у в'язниці. Інші камери розташовувалися внизу, були холодними, і повз них часто проходив персонал і ув'язнені.

У ранні роки роботи Алькатраса начальник Джонстон підтримував «політику тиші» - ув'язнених змушували утримуватися від яких би то не було звуків на довгі проміжки часу, яку багато ув'язнених вважали найважчим покаранням. Було багато скарг з вимогою її скасування. Ходили чутки, що кілька ув'язнених зійшли з розуму через це правила. Пізніше політика тиші була скасована, і це - одне з небагатьох змін правил на Алькатрасі.

У східному крилі перебували одиночні камери ізоляторів. У них не було навіть повноцінного туалету: просто діра, зливом якою керував охоронець. У ізолятор поміщали без верхнього одягу і на мізерний пайок. У дверях камери знаходмлася вузька щілина для передачі їжі, яка завжди була закрита, залишаючи ув'язненого в повній темряві. Зазвичай в ізолятор поміщали на 1-2 дні. У камері було холодно, а матрац видавали тільки на ніч. Це вважалося найсуворішим покаранням за серйозні порушення і погану поведінку, і цього покарання боялися всі ув'язнені.

Закриття в'язниці[ред.ред. код]

21 березня 1963 в'язницю на Алькатрасі закрили. Згідно з офіційною версією, це було зроблено через занадто великі витрат на утримання ув'язнених на острові. В'язниця вимагала ремонту на суму близько 3-5 мільйонів доларів. Крім того, утримання ув'язнених на острові було занадто дорого в порівнянні з материкової в'язницею, так як все регулярно доводилося завозити з материка.

Після закриття обговорювалося безліч способів подальшого використання острова - наприклад, пропонувалося розмістити там монумент ООН. У 1969 році група індіанців від різних племен переселилася на острів, фактично захопивши його. Зроблено це було завдяки федеральному закону про вільне переселення індіанців 1934 року. Під час проживання на острові індіанці палили в будівлях великі багаття, розмальовували стіни. Через вогонь будинок відпочинку охорони отримав сильні пошкодження, чверть казарм берегової охорони і будинок начальника в'язниці, також суттєві пошкодження отримали багато квартир у житлових будинках на острові. Однак індіанці на острові довго не затрималися, і в червні 1971 року за рішенням уряду США вони були вигнані з Алькатраса. Написи на стінах можна побачити й зараз. У 1971 році острів зробили частиною Національної зони відпочинку «Золоті ворота». У 1973 році острів відкрили для туристів, і тепер його щорічно відвідують близько мільйона відвідувачів.

Втечі з Алькатраса[ред.ред. код]

За 29 років експлуатації в'язниці, ймовірно, не було жодної успішної втечі, проте так як п'ятьох ув'язнених, які намагалися втекти, знайти не вдалося (ні живими, ні мертвими), стверджувати, що це не можливо. Всього тридцять четверо в'язнів організували 14 спроб втечі, двоє намагалися втекти двічі; сімох застрелили, двоє потонули, п'ять пропали без вісті, інших вдалося схопити і повернути назад за грати. Двоє ув'язнених намагалися відплисти від острова, але були спіймані: один в 1945 році, другий в 1962 році. Найбільш відчайдушна спроба втечі , що отримала назву «Битва за Алькатрас» , була зроблена в 1946 році. У ній були вбиті троє ув'язнених, двоє охоронців, а двох ув'язнених пізніше стратили за участь у бунті.

Невдалі спроби втечі[ред.ред. код]

Маловідомі[ред.ред. код]

23 квітня 1936 - Джо Бауерс (англ. Joe Bowers), працюючи у печі для спалювання відходів, раптово став підійматися на паркан. Охоронець із західної вежі зробив попереджувальний постріл. Джо його проігнорував і наступними пострілами був поранений. Він звалився за огорожу і, пролетівши 15-30 метрів, помер від отриманих травм.

16 грудня 1937 - Теодор Коул (англ. Theodore Cole) і Ральф Роу (англ. Ralph Roe), працюючи в майстерні з обробки заліза, виготовили інструменти, за допомогою яких вони виламали віконну раму, коли охоронець залишив їх без нагляду. Але їм не пощастило, в той день був сильний туман і шторм, тому, на думку багатьох, вони загинули в суворих водах затоки Сан-Франциско. Можливо, вони і змогли доплисти, але це малоймовірно. За офіційною версією вони вважаються зниклими безвісти.

23 травня 1938 - Джеймс Лімерік (англ. James Limerick), Джиммі Лукас (англ. Jimmy Lucas) і Руфус Френклін (англ. Rufus Franklin), що працювали в деревообробному цеху, завдали беззбройному охоронцеві на ім'я Рой Клайн смертельну рану молотком по голові. Після цього вони піднялися на дах і спробували знешкодити охоронця, що чергував у вежі. Охоронець Гарольд Стайтс не розгубився і відкрив по них вогонь. Лимеріка смертельно поранило, і він помер на місці. Лукаса і Френкліна затримали і пізніше засудили на довічне ув'язнення за вбивство Роя Клайна.

13 січня 1939 - Артур Баркер по кличці «Док» (англ. Arthur «Doc» Barker), Дейл Стемфілл (англ. Dale Stamphill), Вільям Мартін (англ. William Martin), Генрі Янг (англ. Henry Young) і Руфус Маккейн (англ. Rufus McCain) знаходилися в блоці D. Баркер зауважив, що в цьому блоці не вистачило грошей на те, щоб замінити решітки на більш міцні. Зробивши саморобну ножовку, він розпиляв два прута і щоночі вибирався з камери, опускаючи розпиляні прути вниз, а коли підходив охоронець, залазив назад в камеру і піднімав прути, щоб не розкрити те, що він готує втечу . Він піднімався на віконні грати, розсовував прути спеціальним інструментом, зробленим з сталевого стрижня з нарізкою, на який накручував болт і сталеву трубку, потім пролазив між ними і пиляв решітку, яка була менш міцною. Вночі 13 січня він вибрався з камери і звільнив своїх спільників. Всі п'ятеро вибралися через вікно і побігли до берегової лінії, захоплюючи по шляху дерев'яні палиці та інше плаваюче сміття. На березі вони роздяглися, позв'язували палиці і прив'язали до них інше плаваюче сміття - простіше кажучи, зробили пліт. Коли пліт був майже готовий, охоронник в тюремному корпусі виявив розпиляні прути. Охорона почала пошуки втікачів і охоронець на вежі біля західного берега виявив їх. Охорона побігла туди, Мартін, Янг і Маккейн здалися, а Баркер побіг у воду. Охоронці відкрили вогонь, і він був поранений кулею в район між хребтом і лопаткою. Стремфілл побіг в сторону, але був поранений в ногу і спійманий. Баркер був важко поранений і через два дні помер у лікарні.

21 травня 1941 - Джо Кретцер (англ. Joe Cretzer), Сем Шоклі (англ. Sam Shockley) , Арнольд Кайл (англ. Arnold Kyle) і Ллойд Баркдолл (англ. Lloyd Barkdoll) під час виправних робіт захопили кількох охоронців в заручники. Охоронці, в тому числі Пол Медіган (якого пізніше призначили третім директором Алькатраса ), зуміли переконати ув'язнених, що їм все одно не піти за межі острова, і ті здалися.

15 вересня 1941 - під час прибирання території Джон Бейлесс (англ. John Bayless) спробував втекти. Він успішно дістався до води, але далеко від острова відплисти не зміг. Крижана вода змусила його повернутися на острів. Пізніше його доставили для суду в Сан-Франциско. Там Бейлесс спробував втекти знову, вже з зали суду, і знову невдало.

14 квітня 1943 - Джеймс Борман (англ. James Boarman), Гарольд Брест (англ. Harold Brest), Флойд Гемільтон (англ. Floyd Hamilton) і Фред Хантер (англ. Fred Hunter) захопили двох охоронців в зоні тюремних робіт. Потім всі четверо через вікно вибралися назовні і рушили до берегової лінії. Один із захоплених охоронців зумів звільнитися і підняти тривогу. По тривозі охорона кинулася за втікачами, але до цього часу ув'язнені вже пливли від острова. Одні охоронці стріляли по відпливаючим втікачам, інші намагалися наздогнати їх вплав. Хантера та Бреста наздогнали і схопили. Бормана підстрелили, і він потонув. Гамільтона не виявили й порахували що потонув. Але він не потонув і протягом двох днів ховався в маленькій ущелині в береговій лінії і був схоплений, коли повернувся на територію, де працювали ув'язнені.

7 серпня 1943 - Харон Уолтерс (англ. Huron «Ted» Walters), зник з тюремної пральні. Його спіймали на береговій лінії ще до того, як він встиг увійти в воду.

31 липня 1945 - одна з найбільш винахідливих спроб втечі. Джон Джайлз (англ. John Giles) працював в тюремній пральні, у якій прали, крім тюремних речей, армійську форму. Джайлсу вдалося викрасти повний комплект форми, і він, переодягнувшись, вийшов з в'язниці, впевнений, що вже на волі. План його полягав у тому, щоб відправитися на обід з «колегами» в Сан-Франциско, а там сховатися. Однак йому не пощастило: в цей день військовослужбовці обідали на острові Анджел (англ. Angel Island ), а не в Сан-Франциско, як він припускав. Крім того, його відсутність у в'язниці було швидко помічено. Тому, як тільки Джайлс опинився на острові Анджел, його схопили і відправили назад в Алькатрас .

23 липня 1956 - Флойд Вілсон (англ. Floyd Wilson) зник з робіт у доці. Протягом декількох годин він ховався в скелях берегової лінії, але його помітила охорона, і він здався.

29 вересня 1958 - прибираючи сміття, Аарон Берджетт (англ. Aaron Burgett) і Клайд Джонсон (англ. Clyde Johnson) оглушили охоронця і спробували плисти. Джонсона зловили у воді, але Берджетт зник. Інтенсивні заходи пошуку нічого не дали. Через два тижні тіло Берджетта було знайдено в затоці Сан-Франциско.

16 грудня 1962 - Джон Пол Скотт (англ. John Paul Scott) і Дарл Паркер (англ. Darl Parker) працювали на кухні в підвалі, який охоронявся не так строго, як інші ділянки тюремного корпусу. Там він пиляв ниткою, покритою абразивними матеріалами, один зі стержнів віконної решітки. Витративши більше року, він перепиляв грати, і 16 грудня Скотт і Паркер вилізли через вікно, дісталися берега, дістали гумові рукавички і плащі, наштовхали плащі надутими гумовими рукавичками і попливли через затоку. Паркера виявили знесиленого в 10 ярдів від Алькатраса . А Скотт спробував дістатися до берега, і в нього це вийшло. Але його віднесло сильним потоком припливної течії в сторону моря під мостом Золоті ворота, його виявили ледь живим у Форт-Пойнта . Відправлений у військову лікарню, там його підлікували і відправили назад в Алькатрас[2].

Відомі в'язні[ред.ред. код]

  • Роберт Страуд (англ. Robert Stroud), який більше відомий як «Птахолов», потрапив в Алькатрас в 1942. Він провів 17 років на «Скелі», з них шість у камері блоку D і одинадцять років в тюремній лікарні, так як був визнаний психічно нездоровим. Коли птахолова охоплював гнів і він не міг заспокоїтися в госпіталі, його садили в ванну з льодом: це вважалося найефективнішим засобом для душевнохворих. Коли Страудта перевели в Алькатрас йому заборонили розводити птахів, це було для нього великою втратою і спостерігати за ними він міг хіба що з вікна. Саме це і вважають причиною його психічних зривів і його смерті в 1963 році.
  • Коли Аль Капоне (англ. Al Capone) потрапив в Алькатрас в 1934 році, йому заявили, що він не отримає жодних поблажливості або привілеїв. Він часто конфліктував з іншими ув'язненими і одного разу навіть отримав ножове поранення в тюремній перукарні.
  • Джордж «Кулемет» Барнс (англ. George Machine Gun), потрапив в Алькатрас 4 вересня 1934 через викрадення нафтового магната. Начальник Джонстон вважав його зразковим ув'язненим, тому як незважаючи на грізну кличку він відрізнявся зразковою поведінкою і працював в тюремній пральні, поки не помер від серцевого нападу у свій день народження в 1954 році.
  • Джеймс Болгер знаходиться в списку десяти найбільш розшукуваних злочинців ФБР. Це чинний глава ірландсько-американської сім'ї «Банда зимових пагорбів», причетний до доброго десятку вбивств, рекету, вимаганням, дачі хабарів і багато чому іншому. У Алькатрас його перевели в 1959 році з в'язниці Атланти, але затримався він там всього на три роки.

Виноски[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


США Це незавершена стаття з географії Сполучених Штатів Америки.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.