Альпи

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Координати: 46°00′ пн. ш. 10°00′ зх. д. / 46.000° пн. ш. 10.000° зх. д. / 46.000; -10.000

Альпи
Найвища вершина Монблан
Найвища вершина Монблан
Країна Австрія, Італія, Ліхтенштейн, Німеччина, Словенія, Франція, Швейцарія
Період Третинний період
Площа 190 000 км2
Довжина 1 200 км
Ширина 130-260 км
Найвища точка Монблан
 - висота 4810 м
Рельєф Альп
Рельєф Альп
Альпи — знімок з космосу
Альпи в районі Оберстдорфа (Фельхорн)
Вододіл між Італією та Швейцарією
Кристалічний фундамент масиву Монблан
Долина ріки Інн біля Інсбрука, Тіроль

А́льпи (фр. les Alpes, нім. die Alpen, італ. le Alpi, словен. Alpe, від лат. montes albes — білі гори, також можливо назва кельтського походження alb — високий, або alpa — височина) — найвища гірська система Європи, простягається дугою від берегів Середземного моря до Середньо-Дунайської низовини на території європейських країн Австрія, Італія, Ліхтенштейн, Німеччина, Словенія, Франція, Швейцарія. Довжина гірської системи 1200 км, ширина — 130 — 260 км, висота до 4810 м (гора Монблан). Дуга є опуклою на північний-захід з поперечною улоговиною, в межах якої лежать озера Боденське та Комо. Розрізняють Західні та Східні Альпи.

Географія[ред.ред. код]

Поділ Альп[ред.ред. код]

Західні Альпи складаються з Приморських, Котських, Савойських, Бернських Альп. Їхня пересічна висота 3000 — 4000 м. Окремі вершини сягають понад 4000 м.

Для Західних Альп характерна добре виражена дугоподібна форма хребтів, різка асиметрія схилів — внутрішні круті, зовнішні пологі, велика кількість льодовиків.

У Східних Альпах виділяються Бернський, Ретійський, Доломітовий та Карнійський хребти, що мають значне широтне простягання. Пересічна висота Східних Альп 2500—3500 м, відповідно менша кількість льодовиків.

Крім поділу на Західні і Східні, Альпи поділяють також у широтному напрямі: на Північні Передальпи — (вапнякові та сланцеві гори), Центральні Альпи — (кристалічні хребти) та Південні Передальпи — (вапнякові і пісковикові гори).

Цікаво, що східні відроги Альп — Лейтські гори і західні відроги Карпат — Хундсхаймер Берге відокремлює всього 14 км.

Альпи мають багато зручних перевалів — Мон-Сені, Сен-Бернар, Сімплон, Сен-Ґотард, Берніна, Бреннер, Тауерн. Крізь Альпи прокладені тунелі: Сімплонський, Сен-Ґотардський та інші.

Альпи в районі Оберстдорфа (Фельхорн)

Найвищі вершини[ред.ред. код]

Вершина Висота-м Гірський масив
Монблан 4810,45 Грайські Альпи
Дюфур 4634 Пеннінські Альпи
Дом 4545 Пеннінські Альпи
Вайсгорн 4506 Пеннінські Альпи
Матергорн 4478 Пеннінські Альпи
Гран-Комбен 4314 Пеннінські Альпи
Фінстераархорн 4273 Бернські Альпи
Алечхорн 4193 Бернські Альпи
Barre des Écrins 4102 Альпи Дофіне
Гран-Парадізо 4061 Грайські Альпи
Піц Берніна 4049 Берніна
Вайсміс 4017 Пеннінські Альпи

Ріки[ред.ред. код]

Озера[ред.ред. код]

Льодовики (глетчери)[ред.ред. код]

Для альпійського поясу характерним є значне поширення гірсько-льодовикових форм рельєфу. У горах, на висоті понад 3 000 м над рівнем моря, взимку випадає більше снігу, ніж може розтанути. У тих місцях, де сніг лежить протягом всього року, через тиск снігу, танення і замерзання його верхнього шару утворюється основа льодовика. Поступово, у міру стікання води по поверхні льодовика, льодові ділянки просуваються вглиб долини. Лід, що сповзає, по дорозі руйнує верхній шар ґрунту, відриває і відносить його разом з камінням та піском. Поверхня льодовика вкрита тріщинами різної величини.

Снігова лінія розташована на півночі на висоті 2,5 км, а на півдні — 3—3,2 км. Загальна площа сучасного зледеніння — 4140 км². Льодовиків у Альпах близько 1200, найбільший — Алецький у Бернських Альпах із площею 169 км². Від льодовиків беруть початок ріки: Рона, Рейн, Аді-дже, Інн, Драва та ін.

Близько 1200 глетчерів (найбільший Алеч).

Альпійські льодовики сьогодні залишаються єдиним великим залишком четвертинного зледеніння. Тим не менше, дані, що збиралися з кінця двадцятого століття, вказують, що безліч льодовиків поширюються через гірські хребти. Найбільшими, зі сходу на захід, є:

  • Алецький льодовик площею близько 130 квадратних кілометрів (з рукавами) та довжину 27 кілометрів. Це найбільший льодовик Альп.
  • Горнер, що поблизу міста Вале, з площею 68 квадратних кілометрів і довжиною 13 кілометрів.
  • Аржантьєр, як масив Монблану, з безліччю льодовиків, що формують його, займає площу 24 квадратних кілометрів і має довжину 5 кілометрів.
  • Мер-де-Глас, Валле Бланш, а також у масиві Монблан, з довжиною в більш ніж 13 кілометрів. З початку XX століття (у 1908) як туристичний об'єкт його можна відвідати з прихистку Montenvers, виходячи з Шамоні. Коли туди була побудована залізниця, станція прибуття була приблизно в п'ятдесяти футах над льодовиком, а сьогодні вище майже на три сотні.
  • Боссон. Льодовик сягає принаймні частини піку Монблан майже до кінця долини, довжиною близько 1,1 км. Круті схили, нахилом 45 °, роблять його одним з альпійських льодовиків, що рухаються найшвидше, близько 190 м на рік.
  • Morterasch розташований в Верхньому Енгадині, на розі Grisions. Це найдовший льодовик в західній Швейцарії. Він бере початок на піку Берніна і має довжину 7 км.

Геологія[ред.ред. код]

Альпи утворилися у добу Альпійської складчастості. Осьова зона Альп складена кристалічними та метаморфічними породами, по периферії — флішовими та моласовими формаціями. Наявні родовища залізних, марганцевих і поліметалевих руд, магнезиту, кам'яної солі (в Східних Альпах). Також незначні родовища бурого та кам'яного вугілля. В Альпах є численні джерела мінеральної води, в тому числі термальні, на базі яких побудовано курорти (Баден-Баден, Бад-Веслау, Бадгаштейн, Ішль, Райхенгаль, Екс-ле-Бен та інші). Близько 1200 льодовиків (загальною площею понад 4000 км²). Багато озер тектонічно-льодовикового походження.

Клімат[ред.ред. код]

Сосни вище Алецького льодовика, кантон Вале

Альпи — важливий кліматорозділ Європи. На північ і захід від них розташовуються території з помірним кліматом, на південь — з субтропічним середземноморським. Клімат різних альпійських регіонів залежить від висоти, розташування і напряму вітру. Влітку в Альпах бувають спекотні дні, що змінюються холодними вечорами.

Вранці в горах зазвичай сонячно, після обіду надходять хмари. Зимою часто є снігопади, температура знижується до від'ємної. Клімат на північній стороні Альп більш холодний та вологий, а на південній — тепліший і сухіший. Середня температура липня є нижчою +14 °C, січня — до −15 °C. Випадає 1 000 мм опадів. Сніг тримається на рівнинах від одного до шести місяців на рік. Протягом більшої частини зими в долинах тримаються тумани.

Для Альп характерні місцеві вітри. Найважливіший з них — теплий і сухий фен, який утворюється в результаті опускання повітряних мас по гірських схилах і їх стиснення, що супроводжується адіабатичним нагріванням. Це істотно підвищує місцеву температуру, що спричиняє різке танення снігів і сходження лавин, яке становить загрозу для життя людей та ізолює від зовнішнього світу цілі гірські райони. У той же час фен створює умови для землеробства на набагато більших абсолютних висотах, ніж у тих місцях, де його не буває.

Клімат і ґрунтово-рослинний покрив Альп мають чітко виражену вертикальну зональність. Альпи розбиті на п'ять кліматичних поясів, кожен з яких розташований на певній абсолютній висоті. Кліматичні пояси відрізняються між собою кліматом, рослинним і тваринним світом, умовами проживання людей і тварин.

  1. Зона гірського масиву вище 3000 метрів називається нівальною зоною. Ця область з холодним кліматом постійно покрита багаторічним снігом. Через це у нівальній зоні практично відсутня рослинність.
  2. Альпійські луки лежать на висоті від 2000 до 3000 метрів. Ця зона є менш холодною, ніж нівальна зона. Для альпійських лук характерна специфічна, звичайно низькоросла, рослинність, а також рослинність, що утворює «трав'яні подушки». Це зближує даний тип екосистем з тундровими, через що альпійські луки також називають «гірською тундрою».
  3. Трохи нижче альпійської зони розташовується субальпійський пояс, на висоті від 1500 до 2000 метрів. Тут ростуть ялинові ліси, температура в цій зоні поступово підвищується. Влітку в субальпійському поясі вона піднімається максимум до +24 °C у спекотні сонячні дні, а зазвичай не досягає 16 °C. Заморозки можливі у будь-яку пору року.
  4. На висоті від 1000 до 1500 метрів розташована помірна зона. Мільйони дубів ростуть у цій зоні. Також тут займаються сільським господарством.
  5. Нижче 1000 метрів — низовина, що характеризується більшою розмаїтістю рослинності. Села розташовуються у низовині, оскільки кліматичні умови тут більш придатні для життя людей і тварин.

Альпійська фауна і флора[ред.ред. код]

Фауна[ред.ред. код]

Усі ссавці живуть в Альпах цілий рік, деякі з них на зиму впадають у сплячку. Щодо птахів, то лише деякі види залишаються тут протягом всього року. Окремі види птахів, що живуть в Альпах, чудово пристосувалися до цього доволі негостинного середовища. Наприклад, сніжний в'юрок (Oenanthe deserti) будує гнізда в тріщинах скель, над межею лісу, а свою поживу, насіння і комах, розшукує на гірських схилах. Альпійська галка (Pyrrocorax graculus) також гніздується на скелях, значно вище за межу лісу. Взимку альпійські галки утворюють великі зграї і збираються навколо туристичних баз і станцій, де харчуються головним чином відходами. В особливий спосіб готується до зими горіхівка (Nucifraga caryocatactes). Восени цей птах робить запаси насіння і горіхів, які закопує в землю. Перед початком зими горіхівка збирає понад 100 тисяч насінин, які ховає приблизно в 25 тисячах схованок. Завдяки своїй дивовижній пам'яті, більшу частину своїх схованок вона знаходить взимку під шаром снігу, товщина якого може бути понад один метр. Щоб дістатися до схованки, птахові доводиться розкопувати сніг. Насінням з комор горіхівка також годує своїх пташенят.

Збереження фауни забезпечується за допомогою національних парків, що розташовані на території Альп.

Флора[ред.ред. код]

У Альпах росте безліч видів рослин. Тут трапляються досить різні біотопи — як полонини, що вкриті ковдрою яскравих квітів, так і високогірні райони, яким притаманна скромна рослинність. До висоти 2 400 м над рівнем моря ростуть хвойні дерева. Вище, до 3 200 м, ще трапляються карликові дерева. Одна з найвідоміших гірських рослин — льодовиковий жовтець, який є рекордсменом серед рослин і трапляється до висоти 4 200 м. Невеликі групи дуже красивих рослин трапляються на висоті 2 800 м. Багато з них, наприклад, незабудочник і смілка, мають особливу подушковидну форму, яка захищає їх від травоїдних тварин, що живуть на цих висотах, і втрати вологи. У такий спосіб молоді пагони також захищені від вітру й морозу. Відомий едельвейс (білотка альпійська) вкритий шаром білих волосків, що добре утримують тепло.

Охорона навколишнього середовища[ред.ред. код]

Щорічно в гірських районах вирубують великі площі лісу для будівництва лижних трас і баз відпочинку, що порушує природну рівновагу в горах. Дерева мають велике значення для запобігання ерозії ґрунту та зменшення небезпеки сходження лавин. Вирубування лісів призводить до лавин, що частішають останнім часом, і селів, жертвами яких у 1987 році протягом 20 днів стало понад 60 чоловік. Причиною зменшення площі лісів, окрім вирубки, стають отруйні викиди фабрик і використання в горах важкої техніки. Дерева слабшають і легше піддаються хворобам і ураганам. За оцінками вчених, сьогодні знищено приблизно 60-80% альпійських лісів. Погіршення стану середовища негативно впливає на життя тварин і рослин. У всіх країнах, де є Альпи, були організовані охоронні регіони.

Туризм[ред.ред. код]

Перевал Великий Сен-Бернар в Альпах
Монах-бернардинець із сенбернаром-рятувальником. Картина Джона Еммса

Альпи — район міжнародного альпінізму, гірськолижного спорту і туризму. Альпи є популярним місцем для туризму та спорту як влітку, так і взимку. Гірськолижний спорт, сноуборд, катання на санях, прогулянки на снігоступах, лижні тури доступні в більшості регіонів з грудня до квітня. Влітку Альпи користуються популярністю у туристів, велосипедистів, парапланеристів, альпіністів, в той час як багато альпійських озер привертають увагу плавців, яхтсменів і серфінгістів. Низинні регіони та великі міста Альп добре сполучені автомагістралями та швидкісними дорогами, однак вище гірські перевали та автомобільні траси можуть бути небезпечними навіть влітку. Багато гірських перевалів закриті в зимовий період. Розвитку туризму сприяє велика кількість аеропортів по всіх Альпах, а також гарне залізничне сполучення з усіма сусідніми країнами. Альпи зазвичай відвідує більше 50 мільйонів туристів щороку.

Сенбернар-рятівник туристів[ред.ред. код]

Назва породи сенбернар походить від монастиря Святого Бернара у швейцарських Альпах. В XI столітті чернець Бернар із Мантона заснував притулок для мандрівників, який, як і гірську стежку, назвали його ім'ям. Перевал Великий Сен-Бернар розташований на висоті близько 2,5 км — на той час одне із найвищих населених місць Європи. Це була важка і небезпечна дорога для мандрівників через лавини, сильні вітри, круті гірські переходи та грабіжників. У XVII столітті ченці для порятунку подорожуючих почали використовувати собак породи сенбернар. Густа шерсть захищала собак від холоду й снігу, а їхній надзвичайний нюх допомагав знаходити людей, які потрапили під снігову лавину. Ці собаки здатні відчувати наближення лавин, що не раз рятувало людям життя.

Транпортне сполучення[ред.ред. код]

Основні транспортні сполучення через Альпи (із заходу на схід, перевали зазначені курсивом):

Населення Альп[ред.ред. код]

Доісторичний період[ред.ред. код]

Докладніше: Етці

Історія поселень в Альпах налічує 55 тисяч років. Мисливці і збирачі були першими мешканцями цих місць, а після відступу альпійських льодовиків люди досить швидко заселили навіть внутрішні долини. У цей час будували невеликі селища і обживали печери.

У вересні 1991 року на перевалі Хауслаб на висоті 3210 метрів німецькі альпіністи Еріка і Хемус Симон виявили скуте кригою людське тіло. Аналіз ДНК показав, що вік мумії становить приблизно 5000 років. В Австрії, де знайшли мумію, її називають Етці, а в Італії мумія відома як Сімілуанська людина або Тірольська льодова людина[1]. Вона є найстарішою мумією людини, знайденою в Європі.

Стародавня історія та середні віки[ред.ред. код]

Приблизно в 800 р. до н. е. кельти завоювали й заселили територію, де сьогодні розташовані Франція, Швейцарія, Італія, а на сході їхні поселення з'явилися ще й у долинах Австрії. Вони були першими, хто проклав торгові шляхи через альпійські перевали. Пізніше сюди прийшли римляни, вони стали прокладати дороги, водогони і будувати амфітеатри.

Альпійський регіон увійшов до складу імперії Карла Великого в IX—X ст., а в 843 р. імперія була розділена між трьома його онуками. У 888 р. продовжилося дроблення земель, це і спричинило поступове формування мовних відмінностей, які зберігаються й донині. У середні століття зникла єдність племен кельтів і римлян — жителі більшості долин жили в ізоляції до появи залізниць.

Сучасність[ред.ред. код]

У 2001 році населення Альпійського регіону становило 12 295 000 осіб. Найбільшими містами є Гренобль (Франція) — 155 100 мешканців, Інсбрук (Австрія) — 127 000 мешканців.

На заході переважає французька мова, в Центральних і Східних Альпах говорять італійською, у Північних Альпах — німецькою, в Словенії спілкуються словенською мовою, а ретороманською мовою говорять у Східних Альпах на північному сході Італії.

Література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Максим Волченков Загадка Етці. (рос.)

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]