Альфредо Стресснер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Альфредо Стресснер
Alfredo Stroessner
Альфредо СтресснерAlfredo Stroessner

Час на посаді:
15 серпня 1954 — 3 лютого 1989
Попередник Томас Ромеро Перейра
Наступник Андрес Родрігес

Народився 3 листопада 1912(1912-11-03)
Енкарнасьйон, Парагвай
Помер 16 серпня 2006(2006-08-16) (93 роки)
Бразиліа, Бразилія
Релігія Католик

Альфредо Стресснер Матіауда (ісп. Alfredo Stroessner Matiauda, перше прізвище інколи пишеться як Strössner або Strößner, 3 листопада 1912 — 16 серпня 2006) — парагвайський генерал та політик, займав посаду президента Парагваю з 1954 до 1989 року.

Батьками Стресснера був Уго Стресснер, який іммігрував з міста Гоф (Баварія, Німеччина) і працював бухгалтером на пивоварному заводі, та Еріберта Матіауда, яка виросла у багатому парагвайському сімействі. Альфредо в 1929 році приєднався до парагвайської армії, став лейтенантом в 1931. Він воював у Чакській війні проти Болівії в 1932 році, а потім почав швидко підвищуватися по службі, та за кілька років (в 1948 році) став бригадним генералом і наймолодшим генералом у всій Південній Америці.

Стресснер виступив проти планів президента Федеріко Чавеса озброїти національну поліцію, та 4 травня 1954 року скинув його з посади в ході державного перевороту. Після короткого періоду влади Томаса Перейри Ромеро, який виконував обов'язки президента, Стресснер став єдиним кандидатом на позачергових президентських виборах 11 липня. Після цього він переобирався вісім разів — у 1958, 1963, 1968, 1973, 1978, 1983 і 1988 роках. На всіх цих виборах, він або не мав ніяких альтернативних кандидатів, або мав таких, що спочатку не мали ніяких шансів. Загалом він займав президентську посаду протягом 35 років, другий навдовший термін серед латиноамериканських лідерів 20-го століття після Фіделя Кастро.

Скоро після вступлення на посаду, Стресснер оголосив надзвичайний стан у державі та тимчасово припинив дію конституції. Цей надзвичайний стан відновювався кожні 90 днів протягом його терміну, і припинявся тільки під час виборів. Переконаний анти-комуніст, він виправдував ці дії як необхідний інструмент захисту країни.

Стресснер, дуже енергійний лідер, починав свій день о 4 годині ранку, починаючи працювати у своєму ліжку, та прибуваючи в урядовий палац не пізніше ніж о 6 годині ранку. Хоча він і робив тригодинну перерву в середині дня, він працював до першої години ночі. Він ніколи був у відпустці протягом перебування на президентській посаді.

Анти-комуністичні переконання Стресснера зробили його другом США протягом більшої частини його правління. Протягом цього часу жодна соціалістична країна не мала посольств в Парагваї, за виключенням Югославії. Його поважали за своєчасне повернення позик, наданих парагвайському уряду Світовим Банком та іншими установами, та стабільною підтримкою валюти. Стресснер зробив багато державних візитів, зокрема до японського імператора Хірохіто, президента США Джонсона, президента Франції Шарля де Голля, і кілька візитів до Західної Німеччини, хоча наприкінці його правління відносини із Західною Німеччиною були не найкращими. Тому що він завжди займав про-німецьку позицію, разом з погіршеннім відносин із США, він сприймав це погіршення відносин як особистий удар.

Його режим засуджують за тортури, викрадення лидей і корупцію, які були підтверджені «Архівами терору», знайденими в 1992 році у передмісті Асунсьйона Ламбаре; він і сам не заперечував високий рівень корупції у своєму уряді. Корупція була поширена навіть у найвищих ешелонах уряду, ни виключаючи і самого Стресснера: за оцінками, його родина отримала біля 300 млн доларів США.

Пізніше він став терпимішим до опозиції, оскільки за багато років не було спроб зміни режіму. Не зважаючи на це, добрі відносини Парагваю і США тривалі до адміністрації Картера. Адміністрація Рейгана, не зважаючи на боротьбу Стресснера проти комунізму, почала бойкотувати країну.

Деякі вказують, що Католицька Церква — єдина організація у країні, над якою Стресснер не мав повного контролю. Після зруйнування Асунсьйонського Університету поліцією в 1972 році, Архієпископ Парагваю відлучив від церкви міністра внутрішніх справ і начальника поліції, і оголосив поза законом святкування Священної Маси в знак протесту проти режиму Стресснера. Коли папа римський Іван-Павло II відвідав Парагвай в 1988 році, його візіт надав сил опозиційному руху в країні.

Стресснер, проте, проводив досить ефективну економічну політику. Зокрема при ньому, разом з Бразилією, була споруждена найбільші у світі гідроелектростанція Ітайпу, яка повністю забезпечила країну електроенергієй та надала можливість Парагваю стати найбільшим експортером електроенергії у світі, розвиваючи економіку країни. Хоча Парагвай отримував тільки 2 % енергії і 15 % з решти контрактів, це був головний чинник, що дозволив країні мати найвищий приріст економіки в Латинській Америці протягом 1970-х років. Стресснер також відомий за базато інфраструктурних проектів, зокрема поліпшення дорожної системи країни. Інша програма, яку підтримував Стресснер, була наданням двадцяти гектарів земель за номінальною ціною будь-якому солдату, який завершив військову службу, за умовами, що солдат використовував би землю для сільськогосподарчих цілей. Понад 10 тис. солдатів прийняло цю пропозицію.

3 лютого 1989 року, кілька місяців посля обрання на черговий термін, Стресснер був скинутий в ході перевороту, організованого генералом Андресом Родрігесом, другом і соратником Стресснера протягом багатьох років. Сам Стресснер втік до Бразилії, де він жив у вигнанні ще сімнадцять з половиною років. Стресснер помер від пневмонії 16 серпня 2006 року в м. Бразиліа, у віці 93 років. Безпосереднею причиною смерті був інфаркт. Він страждав від пневмонії після операції по видаленні грижі, що була проведена раніше.

Його іменем було названо місто Пуеро-Флор-де-Ліс, але в 1989 році було знов перейменоване у Сьюдад-дель-Есте. І зараз парагвайці розділені на прихільників Стресснера та його критиків. Багато хто відчуває до нього відчуття огиди, вважаючи його авторитарним диктатором. Інші хвалять його за політичну стабільність і економічний прогрес, що переважали під час його правління.