Альфред Розенберг

Альфред Розенберг
Народився	19 січня 1893(1893-01-19) Ревель
Помер	16 жовтня 1946(1946-10-16) (53 роки)
Національність	німець/естонець
Ім'я при народженні	нім. Alfred Rosenberg
Звання	обергрупенфюрер СА
Партія	НСДАП
Дружина	Гільда Лесман
Нагороди

А́льфред Ро́зенберг (нім. Alfred Rosenberg, *19 січня 1893 — †16 жовтня 1946) — німецький нацистський лідер. Вважається одним з головних ідеологів німецького нацизму, головні засадничі ідеї якого виклав у праці Міф XX століття (нім. Der Mythus des 20. Jahrhunderts), виданій у 1930 році. Нюрнберзьким трибуналом визнаний військовим злочинцем.

Біографія

Народився у Ревелі (тепер Таллінн) у сім'ї балтійських німців. Дитинство та юність провів в Естонії, яка перебувала під владою Російської імперії. Навчався у Московському Імператорському технічному училищі (зараз — Московський Державний Технічний Університет імені Н. Е. Баумана).

У 1917 — під час революції — втік до Німеччини. У 1919 приєднався до новоствореної націонал-соціалістичної партії. З 1923 — головний редактор партійного органу «Народний оглядач» (нім. «Völkischer Beobachter»). У 1923—1924 очолював партію після арешту її лідерів у зв'язку з невдалим Мюнхенським путчем. Провідний ідеолог нацистського руху: розвинув теорії про расову вищість німців та про необхідність завоювання німцями «життєвого простору» на Сході. У керівництві нацистської партії вважався фахівцем зі справ Східної Європи.

З 1933 очолював відділ зовнішньої політики нацистської партії. Підтримував контакти з українською політичною еміграцією у Німеччині — з гетьманцями та Організацією українських націоналістів. Ще до початку Другої світової війни неодноразово висловлювався за створення Української держави.

17.7.1941 за розпорядженням А.Гітлера очолив міністерство Райху для окупованих районів Сходу (Ostministerium). Політичною метою окупації вважав максимальне послаблення Росії, зокрема шляхом від'єднання частини її територій і передачі їх до нових адміністративних утворень — Білорусі, України і Донського регіону. Виступав за створення навколо Росії санітарного кордону з буферних держав: України, Білорусі, Центральної Азії, — які залежали б від Рейху та одночасно користувалися певним самоуправлінням. Висловлював думки, що у майбутньому Україна мала б стати незалежною державою, союзником Німеччини.

Першочерговим завданням вважав одержання з України продовольства й сировини, необхідних для ведення воєнних дій у Росії. З економічних мотивів виступав за прихильне ставлення окупаційної адміністрації до українців. Для налагодження ефективних поставок з України Розенберг радив розпустити колгоспи і наділити селян землею. Вважав недоцільним існування українських політичних партій і наділення їх політичною владою. На думку Розенберга, українці могли допускатися до участі в самоуправлінні лише на нижчому і середньому рівнях. У галузі культурної політики виступав за проведення заходів, які б зміцнили національну самосвідомість українців і дозволили б змобілізувати їх для боротьби проти Росії (зокрема, висунув ідею відкриття у Києві українського університету та наполягав на перенесенні столиці райхскомісаріату України з Рівного до Києва).

Українська політика Розенберга носила інструментальний характер і переслідувала мету ослабити на тривалий період Росію та забезпечити життєві інтереси Райху на Сході Європи. Політична лінія Розенберга щодо українців не знайшла підтримки серед нацистського керівництва. Реалізація планів Розенберга стала цілковито неможливою через жорстоку й брутальну політику щодо українського населення, яку проводив райхскомісар України Е.Кох. На цьому тлі між Розенбергом і Кохом виник гострий конфлікт. У травні 1943 Гітлер повністю підтримав лінію Е.Коха і гостро критикував діяльність Розенберга та керованого ним міністерства. Розенберг був засуджений як військовий злочинець на Нюрнберзькому процесі і страчений (повішений).

Література

• Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.