Альфред Фрауенфельд
Слово «Фрауенфельд» має також інші значення. Докладніше — у статті Фрауенфельд (значення).
| Альфред Едуард Фрауенфельд нім. Alfred Eduard Frauenfeld | ||
 | ||
| ||
|---|---|---|
| 1 вересня 1942 — 23 жовтня 1943 | ||
| Попередник: | посаду запроваджено | |
| Наступник: | посаду скасовано | |
| Народження: |
18 травня 1898 Відень | |
| Смерть: |
10 травня 1977 (78 років) Гамбург | |
| Національність: | Німець | |
| Країна: |
Австро-Угорщина → Німецька імперія | |
| Партія: | Націонал-соціалістична німецька робітнича партія (15.04.1929 – 08.05.1945) | |
| Військова служба | ||
| Роки служби: | 1916—1918 | |
| Звання: | лейтенант
| |
| Битви: | Перша Світова Війна | |
.svg){kind=small}
Альфред Едуард Фрауенфельд (нім. Alfred Eduard Frauenfeld, нар.18 травня 1898, Відень, Австро-Угорщина — †10 травня 1977, Гамбург, Західна Німеччина) — нацистський партійний і державний діяч, гауляйтер Відня, генеральний комісар Таврії.
Життєпис[ред. | ред. код]
Фрауенфельд був першим з трьох синів старшого земельного судового радника у Відні. 1916 року він склав іспит на атестат зрілості і вступив добровольцем до армії. Учасник Першої світової війни. Служив у Галичині і Верхній Італії (Ізонцо), наприкінці війни служив у військово-повітряних силах Австро-Угорщини, дослужився до лейтенанта. У 1918 році одружився.
Після завершення війни отримав свідоцтво про закінчення навчання як помічник муляра. У 1920-1923 рр. навчався техніки і конструювання, з 1923 по 1929 рік — банківський службовець у «Загальноавстрійській земельній кредитній установі» (нім. Allgemeine Österreichische Bodenkreditanstalt), що містилася у Відні, член Об'єднання фронтовиків. Крім служби у банку займався написанням та публікацією коротких історій у віденських щоденних газетах.
Активний учасник нацистського руху в Австрії, входив до «Австрійської культурної спілки» (нім. Österreichischer Kulturbund) — аналогу створеного в Німеччині Альфредом Розенбергом «Бойового союзу за німецьку культуру»[de] (нім. Kampfbund für deutsche Kultur). 15 квітня 1929 вступив в австрійське відділення НСДАП. Як делегат «Австрійської культурної спілки» брав участь у з'їзді НСДАП у Нюрнберзі 1-4 серпня 1929 р.
З 1 вересня по 31 грудня 1929 керував НСДАП у віденському районі Віден. З 1 січня 1930 року — гауляйтер Відня. На цій посаді був одним із найвпливовіших нацистів в Австрії, 24 квітня 1932 обраний членом міської ради Відня, був членом Таємної ради та земельного уряду, головою фракції НСДАП в ландтазі. У листопаді 1933 року заарештований за звинуваченням у антиавстрійській діяльності. Перебував під арештом по травень 1934, після чого за наполяганням німецької влади звільнений, покинув Австрію і переїхав у Німеччину, в якій потім був партійним промовцем НСДАП (нім. Parteiredner).
З 1 червня 1935 до початку Другої світової війни керував справами та був радником президії Імперської палати театру (нім. Reichstheaterkammer), членом Імперського сенату культури (нім. Reichskulturkammer). У 1936 році обраний депутатом Райхстагу від Східного Дюссельдорфа. Навесні 1938 повторно обраний у Райхстаг за «Списком фюрера» [1].
1938 року його було переведено у Імперське міністерство закордонних справ і в жовтні в ранзі генерального консула призначено представником МЗС у Верховному головнокомандуванні вермахту. У квітні 1940 року направлено в Норвегію, у червні - в Копенгаген. Учасник Французької кампанії (представник МЗС при штабі 16-ї армії). На початку 1941 був представником МЗС при штабі 10-ї армії, що діяла на Балканах.
Після початку війни з СРСР був прикомандирований до Імперського міністерства окупованих східних територій для заміщення керівних посад. З 1 вересня 1942 року — генеральний комісар генеральної округи Крим (підокруга Таврія) (зі штаб-квартирою у Мелітополі). У тому самому 1942 році виступив з меморандумом про доцільність переселення південнотірольських німців у Крим. 10 липня 1942 райхсфюрер СС Генріх Гіммлер написав Фрауенфельду лист, в якому дякував йому за меморандум і повідомляв, що говорив про цю ідею з Гітлером. За словами Гіммлера, ні Гітлер, ні він сам не мають нічого проти переселення південнотірольських німців у Крим, але цей план можна втілити в життя тільки після війни[2]. Сам Крим разом із Таврією (області Дніпрово-Молочанського межиріччя у межах сучасних Запорізької та Херсонської областей) і деякими іншими районами південної України надалі за Генеральним планом «Ост» повинен був скласти «Готенгау» — область, передбачену для німецької колонізації і безпосередньої передачі до складу Райху[3][4][5][6][7].
Проте всім цим планам не судилося справдитися. Після того як у квітні-травні 1944 року Крим захопили радянські війська, Фрауенфельд повернувся у Відень і потім до кінця війни був командиром роти пропаганди Вермахту.
У травні 1945 року Фрауенфельда заарештували американські війська, він перебував у таборі для інтернованих у Дахау, у 1947 році засуджений до 15 років тюремного ув'язнення, в 1948 році звільнений. У 1948—1949 рр. працював у Герфорді, а з 1949 року — в Гамбурзі, був підприємцем, керівником будівельної організації в Гамбурзі[8].
За даними таємної поліції, Фрауенфельд був членом «Братства» (нім. Bruderschaft), заснованого 22 липня 1949 в Гамбурзі таємного союзу нацистів[8],[9].
На початку 50-х років входив до змовницької нацистської організації «Гурток Наумана», що являла собою групу нацистських діячів епохи Третього Райху, які згуртувалися навколо колишнього статс-секретаря Імперського міністерства народної освіти і пропаганди Вернера Наумана. У 1952-1953 рр. ця група намагалася очолити неонацистський рух у ФРН і використовувати структури Вільної демократичної партії Німеччини для проникнення нацистів у законодавчі та виконавчі органи влади ФРН[9].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ «Der Großdeutsche Reichstag 1938. IV. Wahlperiode (nach dem 30. Januar 1933) Mit Zustimmung des Herrn Reichstagspräsidenten herausgegeben von E.Kienast, Direktor beim Reichstag», Berlin, im Juni 1938, R.v.Decker’s Verlag, E.Schenck, Berlin W9. Стор. 56, 128, 485. (нім.)
- ↑ «ACHTEN SIE AUF DIE ZWIEBEL DER HERBSTZEITLOSE». — Der Spiegel, № 8, 1968, стор. 60 (19 лютого 1968: http://www.spiegel.de/spiegel/print/d-46122791.html [Архівовано 27 листопада 2015 у Wayback Machine.]). (Джерело: Гельмут Хайбер (нім. Helmut Heiber) «Листи Гіммлера» (нім. Briefe an und von Himmler), 1968.)
- ↑ Энциклопедия Второй мировой войны — Административно-территориальное устройство Третьего рейха. Архів оригіналу за 19 січня 2015. Процитовано 22 січня 2015.
- ↑ Генеральный план Ост Часть 2 2. aplan-ost.php. Архів оригіналу за 19 січня 2015. Процитовано 22 січня 2015.
- ↑ Когда бы не было Победы… | КРЫМСКИЙ РЕСКОМ КОМПАРТИИ УКРАИНЫ. Архів оригіналу за 19 січня 2015. Процитовано 22 січня 2015.
- ↑ Генеральный план «Ост» — Мейер-Хетлинг Конрад — Скачать бесплатно книгу, Читать онлайн, fb2 txt html, Страница 5 — LikeBook.Ru. Архів оригіналу за 11 березня 2014. Процитовано 22 січня 2015.
- ↑ Игорь Петров, историк. ГЕНЕРАЛЬНЫЙ ПЛАН «ОСТ» В ВОПРОСАХ И ОТВЕТАХ. Актуальная история. Архів оригіналу за 19 січня 2015. Процитовано 22 січня 2015.
- ↑ а б Ернст Клее (нім. Ernst Klee) «Словник персоналій Третього Райху» (нім. Das Personenlexikon zum Dritten Reich). — Франкфурт-на-Майні, Видавництво Фішера, 2007. Стор. 162. — ISBN 978-3-596-16048-8. (2 видання) (нім.)
- ↑ а б Рейнхард Опитц «Фашизм и неофашизм». — М., «Прогресс», 1988. — 280 с. Часть II, Гл. 5. «Неофашизм и тенденции его развития в Федеративной Республике Германии». Архів оригіналу за 25 квітня 2019. Процитовано 22 січня 2015.
Джерела[ред. | ред. код]
- Залесский Константин Александрович. Вожди и военачальники Третьего рейха: Биографический энциклопедический словарь. — М. : "Вече", 2000. — С. 381–382. — ISBN 5-7838-0550-5.
- Залесский Константин Александрович. Кто был кто в Третьем рейхе: Биографический энциклопедический словарь. — М. : ООО «Видавництво АСТ»: ООО «Видавництво Астрель», 2002. — С. 637–638. — ISBN 5-17-015753-3 (ООО «Видавництво АСТ»); ISBN 5-271-05091-2 (ООО «Видавництво Астрель»).
- Залесский Константин Александрович. НСДАП. Власть в Третьем рейхе. — М. : Эксмо, 2005. — С. 544–545. — ISBN 5-699-09780-5.
- Ернст Клее (нім. Ernst Klee) «Словник персоналій Третього Райху» (нім. Das Personenlexikon zum Dritten Reich). — Франкфурт-на-Майні, Видавництво Фішера, 2007. Стор. 162. — ISBN 978-3-596-16048-8. (2 видання) (нім.)
- Werner Bräuninger «Meisterstück falscher Behandlung. Alfred E. Frauenfeld und die Probleme der Verwaltung der besetzten Ostgebiete». In: Werner Bräuninger «Hitlers Kontrahenten in der NSDAP. 1921—1945». — Herbig, München 2004, ISBN 3-7766-2367-5, S. 247—257. (нім.)
Посилання[ред. | ред. код]
- Література про Альфреда Фрауенфельда в каталозі Німецької національної бібліотеки [Архівовано 21 січня 2015 у Wayback Machine.] (нім.)
- Альфред Фрауенфельд у Базі даних депутатів Райхстагу [Архівовано 21 січня 2015 у Wayback Machine.] (нім.)