Алісія де Ларроча

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Алісія де Ларроча
Основна інформація
Повне ім'я ісп. Alicia de Larrocha y de la Calle
Дата народження 23 травня 1923(1923-05-23)
Місце народження Барселона
Дата смерті 25 вересня 2009(2009-09-25) (86 років)
Місце смерті Барселона
Роки активності 19292003
Країна Іспанія Іспанія
Національність Каталонка
Професія піаністка
Інструменти фортепіано
Нагороди Чортири премії «Греммі»
Медаль Альбеніса
Премія Принца Астурійського

Алісія де Ларроча і де ла Кальє (ісп. Alicia de Larrocha y de la Calle; 23 травня 1923, Барселона — 25 вересня 2009, Барселона) — іспанська піаністка з Каталонії, визнана найкращою іспанською піаністкою сучасності.

Біографія[ред.ред. код]

Вчилася музики з трирічного віку у Френка Маршалла, дала перший концерт у віці шести років у рамках масштабної ібероамериканської виставки 1929 року в Севільї; перший її запис (дві невеликі п'єси Фредеріка Шопена) був зроблений у віці 9 років. В 11 років вона вперше виступила з Мадридським симфонічним оркестром.

З 1947 де Ларроча широко гастролює, в 1954 на запрошення дирижера Альфреда Валленштейна здійснила перше турне по США з Лос-Анджелеським філармонічним оркестром. Незважаючи, що піаністку дуже добре прийняли під час її першого туру по Європі, вона не прагнула гастролювати і до 1965 року, коли вона уклала контракт з британським лейблом Decca, жила і давала концерти практично виключно в Іспанії. З 1965 року де Ларроча стала регулярно виступати в Європі і США, де мала великий успіх. Після цього артистка гастролювала в Австралії та Новій Зеландії, Японії та Гонконгу, багатьох країнах Африки і Латинської Америки, виступала в найбільших залах Європи. Крім сольних концертів, вона зарекомендувала себе і як відмінна ансамблістка: в 1950-ті роки виступала спільно з віолончелістом Гаспаром Кассадо, а згодом регулярно співпрацювала зі своєю знаменитою співвітчизницею співачкою Вікторією де лос Анхелес і з квартетом «Гварнері».

Спочатку піаністка надавала перевагу моцартівському репертуару, проте надалі в силу її прагнення пропагувати іспанську і латиноамериканську музику з її ім'ям стали пов'язувати переважно твори таких авторів, як Антоніо Солер, Ісаак Альбеніс і вчитель її вчителя (а також її матері і тітки) Енріке Гранадос.

Останній раз Алісія де Ларроча виступала в 2003 році в Барселоні в честь свого 80-річчя.

Нагороди[ред.ред. код]

З чотирьох премій «Греммі», отриманих Алісією де Ларроча, дві присуджені за виконання сольних творів Альбеніса (1974, 1988), одна — Гранадоса (1991) і ще одна (1975) — за фортепіанні концерти Равеля і Габріеля Форе.

У 1978 році журнал «Мюзікал Америка» обрав її «музикантом року» в США.

Серед інших нагород Алісії де Ларроча — Медаль Альбеніса (2004) та Премія Принца Астурійського (1994).

Репертуар[ред.ред. код]

Вона була еталонним виконавцем творів іспанських композиторів. Виконавську перевагу де Ларроча в іспанському матеріалі визнавав навіть Володимир Горовиць. Значну частину постійного репертуару піаністки складали твори Моцарта, Баха і Доменіко Скарлатті, також вона грала багато «класичних» концертів для фортепіано з оркестром, зокрема Рахманінова; у 1986 році вона записала всі фортепіанні концерти Бетховена з Берлінським симфонічним оркестром.

Діапазон творчих інтересів і можливостей де Лароччі дуже широкий і простягається, за її визначенням, від Баха і Скарлатті до Прокоф'єва і Хачатуряна. Високу оцінку критики отримали пластинки з її записами творів Баха, кількох концертів і сонат Моцарта, творів Шумана, обох концертів Равеля, фантазії Форе.

Джерела[ред.ред. код]