Алітерація

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Алітера́ція (від лат. ad — до і littera — буква) — стилістичний прийом, який полягає у повторенні однорідних приголосних звуків задля підвищення інтонаційної виразності вірша, для емоційного поглиблення його змістового зв'язку:

Мов водопаду pев, мов битви гук кpивавий, так наші молоти гpиміли pаз у pаз.
—I. Франко

На восьме літо у неділю,
Неначе ляля в льолі білій,
Святеє сонечко зійшло...

—Т. Шевченко, У Бога за дверима

Приклади[ред.ред. код]

Приклади алітерацій — де кілька слів починаються в вірші з однієї фонеми:

Тінь там тоне, тінь там десь...
П. ТичинаЯ стою на кручі...
Правда, панове, полягла...
—укр. народна дума

Алітерація підкреслює звучання окремих слів, виділяючи їх та надаючи їм особливе виразне значення; в народній поезії є рівнозвучність у початкових складах (початковий рим) римованих слів. Ця звукова фігура тут виступає поруч і в сполуці з повтореннями й паралелізмами:[1]

Воротарю, воротаречку,
Утвори ж нам вороточка...

або:

Там риболови рибу ловили
Три риболовці — всі три молодці...

Особливий художній ефект поетичного мовлення досягається при сполученні алітерації з асонансами (Тарас Шевченко:

Гармидер, гамір, гам у гаї

або:

Хто се, хто се по сім боці
Чеше косу? Хто се?

—Т. Шевченко

Подеколи поети, звертаючись до алітерації, досягають віртуозності у версифікаційному аспекті. Наприклад, Володимир Кобилянський — автор вірша із суцільною вертикальною тавтограмою та лінійною алітерацією на «с», елегантно перемежованою з асонансами:

Сипле, стеле сад самотній
Сірий смуток — срібний сніг, —
Смутно стогне сонний струмінь,
Серце слуха смертний сміх.
Серед саду смерть сміється,
Сад осінній смуток снить, —
Сонно сиплються сніжинки,
Струмінь стомлено сичить.
Стихли струни, стихли співи,
Срібні співи серенад, —
Срібно стеляться сніжинки —
Спить самотній сад.

Алітерація в українській поезії[ред.ред. код]

Алітерацію зустрічаємо в українській поезії від найдавніших часів.[1] У Слові о полку Ігоревім є багато таких зразків:

В пятк потопташа поганьія полки половецкия...
Труби трублять в Новіграді...
Стоять стязи...
Сонце світиться...

Українські поети алітераціями користуються залюбки:[1]

Туман, туман та пустота...
—Т. Шевченко, Сон

І в термах оргія. Горять
Чертоги пурпуром і златом,
І курять амфори...

—Т. Шевченко, Неофіти

або:

Хмари хмарять хвилі —
Сумно сам я, світлий сон...

П. Тичина

Ситом сіє сиві струї
Хтось химерний. Хмар хітон...

Р. Купчинський

Алітераційний вірш[ред.ред. код]

Також існує поняття як алітераційний вірш — це старогерманський вірш, в якому приголосний звук, що стояв на початку піввірша, повторювався в другому піввірші.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в Богацький П. Мала Літературна Енциклопедія (2002) Сідней ISBN 0-908168-12-8

Література[ред.ред. код]