Алієв Олександр Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Football pictogram.svg
Олександр Алієв
Alex Aliev.jpg
Особові дані
Повне ім'я Олександр Олександрович Алієв
Дата народження 3 лютого 1985(1985-02-03) (29 років)
Місце народження Хабаровськ, СРСР
Зріст 173 см
Вага 72 кг
Позиція атакувальний півзахисник
Інформація про клуб
Поточний клуб Росія «Анжі»
Номер 8
Юнацькі клуби
1998—1999
1999—2001
Росія «Спартак» М
Україна «Динамо»
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
2001–2002
2002–2010
2002
2002–2008
2006
2010
2011–2013
2012
2013
2014—
Україна «Борисфен-2»
Україна «Динамо»
  Україна «Динамо-3»
  Україна «Динамо-2»
  Україна «Металург» З
Росія «Локомотив»
Україна «Динамо»
  Україна «Дніпро»
  Україна «Динамо-2»
Росія «Анжі»
10 (4)
51 (17)
1 (0)
99 (53)
8 (1)
25 (14)
35 (7)
12 (2)
13 (2)
7 (0)
Національна збірна**
Роки Збірна Ігри (голи)
2001–2002
2003—2006
2008—2012
Україна Україна U17
Україна Україна U21
Україна Україна
8 (5)
30 (8)
28 (6)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.
Інформацію поновлено 22 травня 2014.

** Інформацію про ігри та голи за національну збірну
поновлено 1 березня 2014.

Алі́єв Олекса́ндр Олекса́ндрович (*3 лютого 1985, Хабаровськ, РРФСР) — український футболіст російського походження, атакувальний півзахисник «Анжі» та, в минулому, гравець національної збірної України.

Біографія[ред.ред. код]

Клубні виступи[ред.ред. код]

Ранні роки[ред.ред. код]

Народився і прожив дванадцять років у Хабаровську. Батько був військовим льотчиком, росіянином за національністю, в молодості грав у футбол. У дідуся Олександра були азербайджанські коріння.

Коли у Алієва-молодшого з'явилися деякі перспективи у футболі, було прийнято рішення переїхати ближче до Москви, так як з Хабаровська на серйозний рівень пробитися було важко. Ініціатором переїзду став батько. Алієви продали квартиру в Хабаровську і переїхали до Курська, де жила мати батька. Батьки Алієва до цих пір живуть в Курську. Саме батька Алієв вважає першим тренером. У Курську Алієв пробув близько року. Грав за місцеву юнацьку команду. Потім був запрошений в Орел. Потім рік провів у школі московського «Спартака». У загальноосвітній школі Алієв майже не вчився, проте атестат у Києві отримав.

«Динамо»[ред.ред. код]

У 1999 році Павло Яковенко взявся за проект «Футбольна академія „Динамо“ — 1985», згідно з яким належало зібрати в молодіжній академії клубу «Динамо» (Київ) найталановитіших гравців з простору колишнього СРСР 1985 року народження. Завдяки Валерію Івановичу Таранухіну з московського «Спартака» в київське «Динамо» в той рік перейшли вісім гравців 1985 року народження — Андрій Прошин, Олександр Ситник, Сергій Пучков, Денис Адлейба, Євген Таранухін, Олексій Прохоров, Леонід Мусін і Олександр Алієв. Однією з причин відходу такої кількості гравців стали умови проживання в школі «Спартака».

Олександр Алієв у складі «Динамо». Серпень 2008

Проте, дебютува у професійному футболі Олександр в бориспільському «Борисфені-2», який виступав у другій лізі. Провівши у чемпіонаті 10 матчів та забивши чотири м'ячі, юний футболіст звернув на себе увагу тренерів головної динамівської команди, у складі якої дебютував в основі 10 серпня 2002 року, в матчі 1/32 фіналу Кубка України проти «Енергетика» з Бурштина, а через тиждень, 17 серпня, вийшов на заміну в матчі чемпіонату України проти луцької «Волині», ставши в 17 років та 6 місяців на наймолодшим дебютантом чемпіонату України в складі «Динамо».

Проте, пробитись до основного складу Алієв відразу не зумів і до кінця 2005 року виступав здебільшого за другу команду, що грала у першій лізі. Заголовну команду за цей час провів лише 9 матчів у чемпіонаті, з яких забив один гол, та чотири гри у кубку, в яких теж забив один гол.

На початку 2006 року на правах оренди до кінця сезону був відданий в оренду в запорізький «Металург», де Алієв виступав під керівництвом В'ячеслава Грозного. Повернувшись до Києва продовжив виступати здебільшого за другу команду, провівши до початку 2008 року в головній команді лише 6 матчів в чемпіонаті.

На початку 2008 року новим головним тренером «Динамо» став Юрій Сьомін, який почав довіряти футболістові. Навесні 2008 року зіграв кілька вдалих ігор за основну команду київських динамівців на позиції атакуючого півзахисника. До цього Алієв рідко грав за «Динамо» у вищій лізі, хоча за дублерів і другу команду зіграв понад півтори сотні матчів і забив більше ста голів.

7 травня 2008 року відбувся фінал Кубка України між командами «Шахтар» (Донецьк) і «Динамо» (Київ). Алієв вийшов у стартовому складі, але «випадав» з гри і був замінений. Це стало останнім матчем Алієва за головну команду в тому сезоні. Після гри Сьомін відправив Алієва з розташування основної команди. На прес-конференції головний тренер сказав, що Алієв порушив режим. Алієв в інтерв'ю підтвердив порушення режиму.

Перед початком сезону 2008/09 Алієва повернули в розташування основної команди під час літнього тренувального збору. На початку нового сезону він став основним гравцем команди, граючи на позиції плеймейкера. Алієв виконував всі стандарти, чимало забиваючи зі штрафних. Першу половину сезону Алієв провів впевнено, був одним з лідерів команди, яка пішла на зимову перерву, перебуваючи на першому місці в чемпіонаті, в 15 матчах чемпіонату забив 6 голів. У рамках групового турніру Ліги чемпіонів УЄФА сезону 2008–2009 Алієв запам'ятався принаймні двічі. Спочатку 21 жовтня 2008 року на стадіоні «Драгау» проти місцевого «Порту», коли забив переможний гол-красень зі штрафного на 27-й хвилині зустрічі[1]. Пізніше 25 листопада, коли на 87-й хвилині драматичного поєдинку проти «Арсеналу» у Лондоні він отримав червону картку за непорозуміння з арбітром[2]. Пізніше, згадуючи той епізод, Олександр повторив: «Судья — козёл!» (мовою оригіналу)[3].

У березні 2009 року клуб продовжив контракт з Алієвим до кінця 2011 року. Чемпіонство київського «Динамо» та вихід до півфіналу Кубка УЄФА в сезоні 2008/09 стали зоряним часом для Алієва, який у 43 зіграних матчах забив 17 м'ячів.

Влітку 2009 року Сьомін повернувся до «Локомотива», а його змінив на посаді головного тренера «Динамо» Валерій Газзаєв. В першому ж матчі нового сезону Алієва спідкала травма, яку він отримав на 19-й хвилині матчу за Суперкубок України, проти полтавської «Ворскли». Відновлення після операції на зв'язках гомілкостопа зайняло трохи менше двох місяців і повернувшись до роботи в загальній групі, стало зрозуміло, що тренер на нього більше не розраховує. До кінця року Олександр зіграв лиш в трьох матчах чемпіонату. За словами Алієва новий головний тренер динамівців не довіряв гравцеві, і при ньому потрапити до складу у нього не було жодних шансів. Після цього Алієв прийняв рішення покинути клуб.

«Локомотив»[ред.ред. код]

Олександр Алієв у складі «Локомотива». 20 березня 2010

9 січня 2010 року Алієв повинен був підписати контракт з московським «Локомотивом», де працював Сьомін. Однак увечері 8 січня футболіст через офіційний сайт «Динамо» (Київ) повідомив, що залишається в складі киян. Причиною цього Алієв назвав відсутність у «Локомотива» грошей на трансфер гравця. Тим не менше, 29 січня 2010 року рада директорів залізничників прийняла принципове рішення купити 24-річного хавбека, після чого президент «Локомотива» Микола Наумов негайно зв'язався по телефону зі своїм колегою Ігорем Суркісом. Той погодився продати Алієва і навіть виявив готовність відкласти виплату «Локомотива»: половину з € 8 млн московський клуб виплатив відразу, половину — в 2011 році. 1 лютого 2010 року підписав контракт на 3 роки з російським «Локомотивом» і взяв 88-й номер.[4]. До переїзду в Москву Алієв вісім останніх років належав київському «Динамо».

У складі «Локомотива» Алієв дебютував 14 березня 2010 року в грі чемпіонату Росії з «Рубіном», в якому москвичі програли з рахунком 0:2. У наступній грі, з «Крилами Рад», Алієв забив перші два м'ячі за «Локомотив», який виграв з рахунком 3:0.

На чемпіонат Росії Алієв був заявлений як громадянин Росії, попри те, що він довгий час був громадянином України та російського паспорта не мав. 19 квітня 2010 року була створена спеціальна комісія РФС і РФПЛ, яка займалася з'ясуванням ситуації з громадянством Алієва. Сам футболіст визнав, що попри те, що він був заявлений в «Локомотиві» як росіянин, у нього був відсутній паспорт громадянина РФ. Через це «Локомотиву» мало не присудили технічну поразку в матчі чемпіонату Росії проти московського ЦСКА (1:1), так як з 74-ї по 94-у хвилину матчу в складі залізничників виступало сім іноземних гравців.

Тим часом Алієв почав забивати велику кількість голів, переважно зі штрафних ударів. У матчі з «Сибіром» він взагалі оформив дубль зі штрафних. Незабаром він став одним з головних фаворитів вболівальників Локомотива, а Юрій Сьомін у своїх інтерв'ю стверджував, що Алієв — найкращий у світі виконавець штрафних ударів. Але в той же час справи у команди складалися погано: пік кризи припав на серпень, коли команда зазнала низку поразок, а після програшу «Лозанні» в Лізі Європі вболівальники заблокували автобус команди, вимагаючи пояснень від гравців, з якого вийшов лише Олександр Алієв.

У другій половині сезону Олександр знизив результативність штрафних ударів, але все одно з 14 голами став кращим бомбардиром клубу, з 6 гольовими передачами — кращим асистентом залізничників, а з 20 очками за системою «гол + пас» (14 голів і 6 гольових передач) — кращим в РПЛ. Після закінчення сезону «Локомотив» залишив головний тренер — Юрій Сьомін, який фактично привів Алієва в команду. У ЗМІ почали з'являтися чутки про можливе повернення Сьоміна і Алієва в «Динамо». Алієв пропустив два останні збори «Локомотива» і проводив тренування в Москві.

Повернення у «Динамо»[ред.ред. код]

Олександр Алієв у складі «Динамо». 14 квітня 2012

Олександр виявив бажання залишити стан «залізничників» і повернутись в київське «Динамо», проте клубам довго не вдавалося досягти домовленості про перехід. 2 березня 2011 року переговори між «Динамо» і «Локомотивом» закінчилися переходом Алієва в київський клуб. Він підписав трирічний контракт. У першій половині 2011 року Алієв гравцем основного складу не став. З літньої відпустки Алієв навіть вийшов раніше всієї решти команди, щоб займатися з тренером з фізичної підготовки, якого найняв на власні кошти. У другій половині 2011 року справи у Алієва пішли дещо краще, проте в цілому рік для гравця пройшов невдало. Причиною того, на думку головного тренера «Динамо» — Юрія Павловича Сьоміна — стала «велика перерва» внаслідок конфлікту в «Локомотиві», коли Алієв «три-чотири місяці перебував без ігрової практики і повноцінного тренувального циклу». Поступово футболіст набрав кондиції і став стабільно залучатись до матчів «Динамо».

У літнє міжсезоння «Динамо», яке придбало ряд відомих і висококласних півзахисників (Ніко Кранчар, Раффаел, Мігел Велозу) почало підшуковувати Олександру варіант, щоб він міг грати в іншому клубі. За словами Ігоря Суркіса таке рішення було прийняте через характер гравця[5]. В результаті Алієв відправився в піврічну оренду без опції викупу в дніпропетровський «Дніпро», за яке дебютував у матчі з «Таврією» (3:1). Перший гол забив з пенальті в матчі з «Металургом» (Запоріжжя), в тому ж матчі віддав голову передачу на Матеуса. Цей матч закінчився з рахунком 4:0 на користь «Дніпра». Після останнього матчу року Стеценко — головний директор клубу, повідомив, що орендну угоду Алієва закінчується, при цьому він «не влаштовує головного тренера» і Алієв повертається в «Динамо» (Київ).

На початку 2013 року повернувся в «Динамо», проте не проходив до основного складу команди і виступав у молодіжному чемпіонаті. Влітку 2013 року «Динамо» заявило його за свою команду «Динамо-2», яка виступає в Першій лізі України[6]. Так само клуб прийняв рішення не продовжувати контракт з гравцем після його закінчення. При цьому гравець відмовився від переходу у французький «Евіан»[7].

«Анжі»[ред.ред. код]

11 січня 2014 року стало відомо, що Алієв приєднався до російському клубу «Анжі» на зборі в Туреччині. У новому клубі Алієв виступатиме під 8 номером, а в Лізі Європи під 88.[8].

Збірна[ред.ред. код]

Олександр Алієв у складі збірної України. 19 листопада 2009

Виступав у складі юнацьких збірних на чемпіонатах Європи 2002 та 2004 років, та у складі збірної до 20 років на чемпіонаті світу серед однолітків.

У складі молодіжної збірної України до 21 року, взяв участь у молодіжному чемпіонаті Європи 2006 року, що проходив у Португалії. У тому турнірі Україна вийшла у фінал, де поступилася голландцям з рахунком 0:3.

Відзначався недисциплінованістю за межами футбольного побуту. Через це його довгий час ігнорував наставник збірної України Олексій Михайличенко, який добре знав звички футболіста після роботи у молодіжній збірній України.

Олександр дебютував за дорослу національну збірну 6 вересня 2008 року у Львові, коли вийшов на заміну на початку другого тайму у матчі проти білорусів[9]. З того часу став постійно викликатись до складу збірної і був включений до складу збірної на домашньому Євро-2012, де зіграв в одному матчі.

Особисте життя[ред.ред. код]

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Прізвищем Олександр «завдячує» дідусю, який має азербайджанське коріння;
  • найкращий друг — Артем Мілевський, із яким Алієв пройшов шлях від академії Павла Яковенка до першої команди київського «Динамо»;
  • таємницею свого потужного удару вважає маленький розмір ноги (39-й);
  • першою машиною була «Mazda», а зараз — «Mercedes»;
  • перед грою ніколи не голиться й завжди виходить на поле з лівої ноги;
  • хатня улюблениця — пес Саманта породи йоркширський тер'єр;
  • одна з найулюбленіших ігор, окрім футболу, — боулінг;
  • полюбляє дивитися російські серіали;
  • разом із дружиною Тетяною виховує двох дітей — сина Артема та доньку Аліну;
  • мріє, щоб його син також став футболістом.

Українофобія[ред.ред. код]

У жовтні 2010 Алієв поскаржився російським журналістам, що в Україні фільми дублюються українською, тому дивитися їх «просто неможливо» і «нецікаво»[10]. У червні 2012 відмовився відповідати на питання журналіста, поставлене українською мовою, обумовивши це тим, що не розуміє її[11]. Так само повів себе в серпні 2013 року.[12]

Титули та досягнення[ред.ред. код]

Клубні трофеї[ред.ред. код]

Здобутки у збірній[ред.ред. код]

Індивідуальні досягнення[ред.ред. код]

Клубна кар'єра[ред.ред. код]

Дані станом на 28 березня 2013 року

Сезон Клуб Ліга Чемпіонат Кубок Єврокубки Суперкубок
Матчі Голи Матчі Голи Матчі Голи Матчі Голи
2001—2002 Україна «Борисфен-2» Друга ліга 10 4 0 0 0 0 0 0
2002—2003 Україна «Динамо» (Київ) Вища ліга 2 0 2 0 0 0 0 0
2002—2003 Україна «Динамо-2» (Київ) Перша ліга 28 8 0 0 0 0 0 0
2002—2003 Україна «Динамо-3» (Київ) Друга ліга 1 0 0 0 0 0 0 0
2003—2004 Україна «Динамо» (Київ) Вища ліга 2 0 1 0 0 0 0 0
2003—2004 Україна «Динамо-2» (Київ) Перша ліга 26 16 0 0 0 0 0 0
2004—2005 Україна «Динамо» (Київ) Вища ліга 0 0 0 0 0 0 0 0
2004—2005 Україна «Динамо-2» (Київ) Перша ліга 28 16 0 0 0 0 0 0
2005—2006 Україна «Динамо» (Київ) Вища ліга 5 1 3 1 1 0 1 0
2005—2006 Україна «Металург» З Вища ліга 8 1 3 1 0 0 0 0
2006—2007 Україна «Динамо» (Київ) Вища ліга 3 0 2 0 1 0 0 0
2006—2007 Україна «Динамо-2» (Київ) Перша ліга 6 4 0 0 0 0 0 0
2007—2008 Україна «Динамо» (Київ) Вища ліга 10 3 3 1 0 0 1 0
2007—2008 Україна «Динамо-2» (Київ) Перша ліга 11 9 0 0 0 0 0 0
2008—2009 Україна «Динамо» (Київ) Прем'єр-ліга 26 13 1 0 16 4 1 0
2009—2010 Україна «Динамо» (Київ) Прем'єр-ліга 3 0 1 0 0 0 1 0
2010 Росія «Локомотив» М Прем'єр-ліга 25 14 0 0 2 1 0 0
2010—2011 Україна «Динамо» (Київ) Прем'єр-ліга 6 2 2 0 0 0 0 0
2011—2012 Україна «Динамо» (Київ) Прем'єр-ліга 26 5 1 0 9 0 1 0
2012—2013 Україна «Дніпро» Прем'єр-ліга 12 2 1 0 5 2 0 0
2012—2013 Україна «Динамо» (Київ) Прем'єр-ліга 0 0 0 0 0 0 0 0

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]