Алі Абдалла Салех

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Алі Абдалла Салех
علي عبد الله صالح‎‎
Алі Абдалла Салехعلي عبد الله صالح‎‎

Час на посаді:
1 жовтня 1994 — 22 січня 2012
Попередник посада впроваджена
Наступник Абд Раббо Мансур Хаді

1-й Голова Президентської Ради Ємену
Час на посаді:
22 травня 1990 — 1 жовтня 1994

6-й Президент Єменської Арабської Республіки
Час на посаді:
17 липня 1978 — 22 травня 1990

Народився 21 березня 1942(1942-03-21) (72 роки)
Бейт аль-Ахмар, Мутаваккилицьке Королівство Ємен
Національність Араб
Політична партія Загальний Народний Конгрес Ємену
Професія військовий
Релігія мусульманинзейдит

Алі Абдалла Салех (араб. علي عبد الله صالح‎; * 21 березня 1942) — єменський державний військовий діяч і Президент Північного Ємену (1978 — 1990), а після об'єднання ЄАР і НДРЄ — голова Президентської Ради єдиного Ємену (1990—1994) і пізніше президент (з 1994).

Біографія[ред.ред. код]

Армійська кар'єра[ред.ред. код]

Алі Абдалла Салех народився 21 березня 1942 у селі Бейт аль-Ахмар провінції Сана[1]. . Походить з племені санхан, що входить в племінну конфедерацію мусульман- зейдитів — Хашид[2]. Військову кар'єру почав підлітком у 1958 році. Після повалення монархії У 1962 Салех перейшов на бік республіканців і у 1963 був зведений у чин лейтенанта 2-го рангу[2]. Повалений єменський король і його прихильники, які втекли на північ країни, розв'язали громадянську війну, що тривала вісім років. У грудні 1967, роялісти обложили Сану. Салех був одним з героїв 70-денної облоги міста[2], що закінчилася перемогою республіканців.

Президент Північного Ємену[ред.ред. код]

Після того як 24 червня 1978 президент Ахмед Хусейн аль-Гашмі був убитий під час вибуху бомби в аташе-кейсі посланника президента НДРЄ, Алі Абдалла Салех став членом Тимчасової президентської ради. 17 липня на надзвичайному засіданні УНС переважною більшістю голосів він був обраний президентом ЄАР (Північного Ємену) і головнокомандувачем збройними силами країни[3].

У лютому 1979 напруженість між Північним і Південним Єменом перерасло у збройний конфлікт. Північноєменські війська перейшли кордон і атакували кілька сіл в Південному Ємені, проте південноєменські війська за радянської, кубинської і східнонімецької підтримки вдерлися на північ[4].. За посередництва ЛАД у березні в Кувейті між двома Єменами була досягнута домовленість про припинення вогню, відведення військ і відкриття кордонів[3]. 17 вересня того ж року на основі колективного рішення всіх керівників і персоналу Збройних сил на знак вдячності за його зусилля зі створення та розвитку Збройних Сил та безпеки Салех отримав звання полковника, а 30 серпня 1982 став генеральним секретарем партії Загальний народний конгрес Ємену[2].

22 травня 1983 Салех був переобраний[5]. 17 липня 1988 Законодавчий рада ЄАР обрав його на черговий президентський термін[5].

На чолі єдиного Ємену[ред.ред. код]

У червні 1989 між Північним і Південним Єменом почалися переговори про об'єднання і в кінці листопада наступного року було підписано угоду про об'єднання ЄАР і НДРЄ в єдину державу протягом року на основі проекту конституції 1981[5]. 20 травня 1990 Рада Шури одноголосно надали Салеху звання генерала на знак вдячності за його величезні зусилля у справі об'єднання нації, а 22 травня він підняв прапор Єменської Республіки в Адені[2] , що ознаменувало собою об'єднання Ємену. Алі Абдалла Салех став головою президентської Ради нової держави, а прем'єр-міністром — голова Президії Верховної Народної Ради НДРЄ — Хайдар Абу Бакр аль-Аттас.

Громадянська війна і прикордонні конфлікти[ред.ред. код]

У 1994 році в країні вибухнула Громадянська війна. 21 травня лідери півдня оголосили про відокремлення і проголосили Демократичну Республіку Ємен[6]. У той же день Алі Абдалла Салех ввів надзвичайний стан у країні, наказавши розпочати наступ на Аден[5].. До липня урядові війська відновили контроль над півднем.

16 грудня 1995 спалахнули Єменсько-еритрейські збройні сутички навколо групи островів Ханіш, у результаті яких єменські війська зазнали поразки[7]. Під контроль еритрейських військ перейшов найбільший з островів — Ханіш Кебір, а в серпні наступного року сусідній острів Ханіш Сахір[8]. Обидві держави вирішили звернутися в міжнародний арбітражний суд у Гаазі, який у 1998 році виніс рішення, визнавши приналежність островів Ємену[8].

Політична криза в Ємені[ред.ред. код]

Взимку 2010 — 2011 рр.. У країнах арабського світу почалися масові хвилювання, викликані різними причинами, але спрямовані головним чином проти правлячої влади. Масові заворушення призвели до зміни влади в Тунісі і Єгипті і охопили інші арабські країни, в тому числі і Ємен. 2 лютого Алі Абдалла Салех оголосив, що не буде переобиратися на наступний термін[9]. Проте наступного дня понад 20 тис. демонстрантів провели «День гніву», зажадавши відставки президента[10]. У наступні дні масові акції протесту з вимогою відставки президента не припинялися, відбулися зіткнення демонстрантів з прихильниками влади і поліцією. 21 лютого Алі Абдалла Салех оголосив, що не піде під тиском опозиції: «Я піду тільки в одному випадку: якщо потерплю поразку на виборах» .

18 березня Салех ввів в країні надзвичайний стан, а за два дні відправив уряд у відставку[11][12]. 22 березня він висловив готовність піти у відставку до кінця 2011 року[13]. У квітні за участю Ради співробітництва арабських держав Перської затоки (GCC) було розроблено план врегулювання, який мав на увазі відставку Алі Абдулли Салеха з наданням йому і його сім'ї гарантій безпеки, а також передачу влади віце-президенту Абд аль-Рабу Мансуру аль-Хаді. Спочатку єменський лідер відкидав цей план, але 11 квітня він погодився з цим планом[14], але 22 травня він знову відмовився прийняти план мирного врегулювання.

23 травня загін поліцейського спецназу за підтримки бійців національної гвардії спробував заарештувати лідера племені хашід Садика аль-Ахмар, але біля будинку аль-Ахмар по них відкрили вогонь, змусивши поліцейських відступити[15]. Прихильники аль-Ахмар незабаром розгорнули бої з урядовими силами в столиці країни. Під їх контроль перейшли декілька урядових установ, в тому числі будівлі міністерства промисловості і державного інформаційного агентства[16]. У ході п'ятиденних боїв Сана виявилася розділена на кілька частин: Алі Абдалла Салех контролював південну частину міста, війська аль-Ахмар — західну, а північ столиці виявився під контролем генерала Алі Мохсена аль-Ахмар, який підтримав опозицію ще в березні[17]. 27 травня Садик аль-Ахмар оголосив про перемир'я з президентом[18]. У той же день кілька ісламістів з угрупування «Послідовники шаріату» взяли адміністративний центр провінції Аб'ян — місто Зинджибар[19]. Вже 31 травня бої в столиці між прихильниками Салеха і аль-Ахмар поновилися з новою силою.

3 червня в результаті обстрілу мечеті на території президентської резиденції були поранені сам Салех, а також що супроводжували його прем'єр-міністр і спікер парламенту, при цьому загинули семеро охоронців[20]. Наступного дня президент прибув на лікування в Саудівську Аравію[21]. За повідомленням американських ЗМІ, Салех серйозно постраждав під час вибуху: 40% шкіри порушено опіками, також у нього виявили внутрішньочерепний крововилив[22].

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Али Абдалла САЛЕХ» (ru). Справочник «Коммерсантъ». 
  2. а б в г д «Ali Abdullah Saleh» (en). GlobalSecurity.org. 
  3. а б Академия Наук СССР {{{Заголовок}}}.
  4. George C. Kohn {{{Заголовок}}}. — Т. 50. — ISBN 0816065772, 9780816065776.
    Оригінальний текст (англ.)

    Mutual hostilities increased until February 24, 1979, when troops on both sides of the border fired on each other. Noth Yemenite forces were led by radical army offices across the border and attacked a number of villages in South Yemen; with Soviet, Cuban, and East German, South Yemenite troops invaded the north. Alarmed by this invasion of its ally, Saudi Arabia called an emergency meeting of the League of Arab States and, along with the United States, rushed arms to North Yemen. A U.S. naval task force was sent to the Arabian sea.

  5. а б в г «ЙЕМЕН в XX веке» (ru). Хронос. 
  6. «Yemeni Civil War - 1994» (en). GlobalSecurity.org. 
  7. «Hanish Island Conflict» (en). GlobalSecurity.org. 
  8. а б Юрченко В. П. «О ситуации в районе Красного моря» (ru). Институт Ближнего Востока. 
  9. «Президент Йемена отказался от участия в выборах» (ru). "Лента.Ру". 02.02.2011. 
  10. «Более 20 тыс человек участвуют в демонстрации в столице Йемена» (ru). РИА Новости. 03/02/2011. 
  11. «В Йемене объявили режим чрезвычайного положения» (ru). "Лента.Ру". 18.03.2011. 
  12. «Президент Йемена распустил правительство» (ru). "Лента.Ру". 20.03.2011. 
  13. «Президент Йемена согласился уйти в отставку раньше срока» (ru). "Лента.Ру". 22.03.2011. 
  14. «Президент Йемена согласился уйти в отставку» (ru). "Лента.Ру". 11.04.2011. 
  15. Яковина Иван (25.05.2011). «Племена против Салеха» (ru). "Лента.Ру". 
  16. «Клан президента Йемена перешел на сторону оппозиции и захватывает столицу страны» (ru). NEWSru.com. 24 мая 2011 г. 
  17. Яковина Иван (27.05.2011). «Столица Йемена оказалась разделенной» (ru). "Лента.Ру". 
  18. Яковина Иван (27.05.2011). «Один из противников президента Йемена согласился на перемирие» (ru). "Лента.Ру". 
  19. Сергей Строкань (31.05.2011). «В Йемене обустраиваются исламисты» (ru). Газета "Коммерсантъ". 
  20. BBC — Yemen: President Saleh 'injured' in attack on palace
  21. Яковина Иван (05.06.2011). «Раненый президент Йемена прибыл в Саудовскую Аравию» (ru). "Лента.Ру". 
  22. BBC — Yemen: Saleh 'gravely wounded' in rocket attack