Амадей (фільм)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Амадей
Amadeus
Amadeusmov.jpg
Жанр Драма/фантастика
Режисер Мілош Форман
Сценарист Пітер Шеффер,
У головних
ролях
Том Галс
Мюррей Абрахам
Елізабет Беррідж
Рой Дотріс
Оператор Мирослав Ондржичек
Композитор Антоніо Сальєрі, Моцарт
Кінокомпанія The Saul Zaentz Company
Тривалість  180 хв.
Країна  США
Рік  1984
IMDb ID 0086879
Кошторис  18.000.000 дол. США

Амадей (англ. Amadeus) — кінострічка, створена у 1984 році режисером на ім'я Мілош Форман за мотивами драми Пітера Шеффера.

Знімальна група[ред.ред. код]

Фото Мілоша Формана, 4 липня 2009 р.
  • Режисер Мілош Форман
  • Сценарист Пітер Шеффер
  • Продюсери Саул Зейнц, Бертіп Оллсон, Майкл Гаусман
  • Музика композиторів Йогана Себастьяна Баха, Вольфґанґа Амадея Моцарта, Антоніо Сальєрі
  • Оператор Мирослав Ондржичек
  • Монтаж Майкл Чандлер

Акторський склад[ред.ред. код]

Недостовірні легенди і улюблениця Прага[ред.ред. код]

Передчасна смерть відомого композитора Моцарта, що не прожив і 37 років, викликала і викликає здивувавння і здогадки, припущення про таємницю, ворожість, отруту. Легенда про заздрість і отруту від композитора Антоніо Сальєрі — найбільш поширена і довготривала за терміном.

На жаль, недостовірна легенда підмінила справжню біографію композитора. І як усі багатовимірні версії-таємниці, стала приводом, поштовхом для створення мистецьких творів, що ілюструють не правдиву біографію митця, а саме недостовірну легенду. Ілюстраціями недостовірної легенди стали трагедія О. С. Пушкіна, драма Олени Ісаєвої з несподіваною назвою «Щасливий Моцарт», п'єса англійського драматурга Пітера Шеффера і кінострічка режисера зі США Мілоша Формана.

Реальними декораціями фільму стали провулки і куточки стародавньої Праги, рідного міста Мілоша Формана, що емігрував з Чехословаччини. Прага стала кіношним середовищем Відню кінця 18 століття, бо зберігає автентичний вигляд старої столиці Австрії.

Про ім'я[ред.ред. код]

Амадей (латиною Amadeus) — в перекладі означає «Божа душа» чи навіть «Душа, дарована богом».

Сюжет кінострічки[ред.ред. код]

Сповідь старого Сальєрі[ред.ред. код]

Фільм починається з неприємної сцени в прихистку божевільних, де розмістили старого композитора Сальєрі після спроби самогубства. До особи, що скоїла великий гріх (замах на боже твріння — власне тіло, якщо Бог дав, то тільки Богі може відняти, Бог, а не сама людина!) приходить священик, аби сповідувати Сальєрі.

Той почав розповідь про своє життя, про перші успіхи в Відні, куди прибув 30 років тому, про зустрічі з райською музикою Моцарта і ним самим, не вартим ні своєї музики, ні свого могутнього обдарування — за думкою Сальєрі. Сповідь починається.

Оманлива зустріч двох композиторів[ред.ред. код]

Сальєрі був закоханим в свою музику, в своє служіння їй. В юності дійшов навіть до згоди з Богом, що принесе тому усі свої творіння, якщо Бог позбавить його шлях до музики від перешкод в батьківському домі. Бог нібито позбавив. Сальєрі здійснив мрію і став музикантом, зробив добру кар'єру при імператорському дворі у Відні. Все йшло нібито за торгівельної угодою з Богом, доки… Доки не відбулась зустріч з музикою Моцарта. Збентежений нечуваною красою музики чужого композитора, Сальєрі почав і композитора такої музики уявляти зразком шляхетності, щирості, відданості тільки музиці і творчості. Тим страшнішим було розчарування першої зустрічі з живим Моцартом на концерті в палаці архиєпископа — маленьким на зріст, нешляхетним, невідданим аскетом тільки музиці і тільки творчості. Блазень, що ганебно пестив молоду дівчину, розчарував Сальєрі і зачепив його несподіваним перетворенням в натхненого митця і віртуоза під час керівництва оркестром і виконання своєї музики.Тільки тут він став втіленням всіх чеснот композитора, майже того ідеалу, що намріяв Сальєрі.

Розгадування цієї несподіванки і стане змістом життя кіношного Сальєрі, його двигуном, другою пристрастю придворного композитора після музики, ідеєю фікс. Він стає таємним наглядачем за безпечним Моцартом, його нещирим приятелем, здатним відстежити і нанести смертного удару.

Сальєрі буде свідком успіху опери Моцарта « Дон Жуан » у віденської публіки і імператорського двору. Це стане нестерпним і спонукає придворного композитора до таємного плану помсти — погубити суперника, а до того — роспізнати таємницю таланту суперника.

Хвороба Моцарта[ред.ред. код]

Худ.Hermann Kaulbach. Моцарт останніх днів життя. 1873 рік.

Хвороба Моцарта відкрила двері неприбраної домівки Моцарта для Сальєрі і навіть подарувала випадок стати свідком акту творчості. Хвороба Моцарта не перешкодила тому робити нові і віртуозні ходи в музиці, поки освітчений і працьовитий Сальєрі поспіхом фіксує геніальу музику. Так він став свідком акту творіння, але не розгадав таємницю самої творчості. Підступний кіношний Сальєрі забажав викрасти рукопис створеного Моцартом «Реквієма», але це не вдається через спротив дружини композитора.

Незначна подія[ред.ред. код]

Смерть Моцарта не стала значною подією для віденців. Його ховають швидко, неурочисто, наче не вартого пошани жебрака .

Це найбільш правдива сцена фільму. За історичними документами, поховання померлих в Австрії кінця 18 ст. відбувалось тільки за ієрархією. Третій клас, до якого належав Моцарт, невельможний і бідний, далеко відсунутий від привілеїв дворянства і духовенства, мав право лише на поховання тільки в братських могилах. Страшною була невдячність сучасників до творця, що уславив Австрійську імперію при житті і ще більше після своєї смерті. Для одного з геніальних своїх синів неважко було знайти клапоть вільної землі чи поховати того в малій сільській церкві. Але не знайшлося ні запобігливих, ні сміливих порушити імператорський реєстр поховань 18 століття. Але це не проблема кінострічки. Тут режисер йшов точно за перебігом неприємних і давніх подій.

Небезпечний образ кіношного Сальєрі[ред.ред. код]

Худ. Йозеф Малер. Портрет реального А. Сальєрі, що був популярнішим композитором за життя, ніж Моцарт в ті роки

В пору ганебного панування поп-культури і зниження рівню освіти у всіх верств населення, художня кінострічка багатьма сприймається як правдива версія біографій і Моцарта, і Сальєрі.

Особливо погано це для історичного авторитету Антоніо Сальєрі, композитора серйозного і вартого уваги. До того ж, відсутність геніальності не привід для цькування і зневаги. Не він один був позбавлений вищого рівню обдарованості, як це було до Моцарта і довго буде після. Фільм був і залишився ілюстрацією для вигадок і недостовірних легенд, про що слід пам'ятати. Але сама версія дуже талановито створена, про що свідчать і її нагороди, і її успіх у глядачів.

Нагороди кінострічки[ред.ред. код]

  • Найкращий фільм (Оскар, 1985)
  • Найкращий режисер (Оскар, 1985, Мілош Форман)
  • Найкращий актор головної ролі (Оскар, 1985, Мюррей Абраам)
  • Найкращий сценарій (Оскар, 1985, Пітер Шеффер)
  • Найкращий дизайн костюмів (Оскар, 1985)
  • Найкращий дизайн декорацій (Оскар, 1985)
  • Найкращий грим (Оскар, 1985)
  • Праця звукооператора (Оскар, 1985)

Золота Куля, 1985[ред.ред. код]

  • Найкращий фільм
  • Найкращий режисер (Мілош Форман)
  • Найкращий актор головної ролі(Мюррей Абрахам)
  • Найкращий сценарій (Пітер Шеффер)

Премія «Сезар», 1985 рік[ред.ред. код]

  • Найкращий іноземний фільм

Премія BAFTA, 1986 рік[ред.ред. код]

  • Найкращий оператор (Мирослав Ондржичек)
  • Найкращий монтаж
  • Найкращий грим
  • Праця звукооператора

Посилання[ред.ред. код]