Аманулла-хан

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Аманулла-хан
перс. امانالله خان
Аманулла-хан
Прапор
13-й Емір Афганістану
28 лютого 1919 — 1926 року
Попередник: Насрулла-хан
Спадкоємець: Титул скасовано
Прапор
1-й Король Афганістану
1926 — 14 січня 1929 року
Попередник: Титул започатковано
Спадкоємець: Інаятулла-хан
 
Національність: Пуштун
Віросповідання: Іслам сунітського спрямування
Народження: 1 червня 1892(1892-06-01)
Пагман
Смерть: 25 квітня 1960(1960-04-25) (67 років)
Цюрих, Швейцарія
Похований: Джелалабад
Династія: Баракзай
Батько: Хабібулла-хан
Мати: Сорайя Тарзі
Діти: принцеса Аменах Ша Бегум
  • принцеса Абедах Бібі Ширінджан
  • принцеса Меліха Секер
  • принц Рахматулла (кронпринц)
  • принц Сейфулла (помер у дитинстві від холери)
  • принц Хімаятулла (помер у дитинстві від пневмонії)
  • принцеса Аделах (Ангеліна)
  • принц Ехсанулла
  • принцеса Індія
  • принцеса Нагія (Дуген)
 
Нагороди:
Орден Білого Орла (Польща)

Аманулла-хан син Хабібулли (перс. شاه امانالله خان ‎) з роду Баракзаїв (1 червня 1892(18920601) — 25 квітня 1960) - шах, а з 1926 — падишах Афганістану, в цілому правив майже 10 років, з 21 лютого 1919 по 14 січня 1929.

Аманулла-хан з першим президентом Туреччини Мустафою Кемалем Ататюрком в Анкарі, (1928)

Життєпис[ред.ред. код]

Сім'я[ред.ред. код]

Син еміра Хабібулли-хана з впливового роду Баракзаїв. Одружений з Сорайєю Тарзі (1899 - 1968), дочкою відомого афганського письменника і суспільного діяча Махмуда-бека Тарзі, який жив у вигнанні.

Діяльність[ред.ред. код]

Перебував під впливом ідей младоафганців. Одразу після сходження на престол Аманулли, 28 лютого 1919 року була проголошена повна незалежність Афганістану, що призвело до англо-афганської війни 1919 року. У 1921 році Велика Британія визнала незалежність Афганістану.

У жовтні 1919 року Аманулла-хан відрядив свої війська до Мерва (нині — Мари, Туркменістан), які вигнали звідти місцевий радянський уряд. Аманулла також запропонував військову допомогу проти більшовиків Фергані — на умовах приєднання її Ісламської Центральноазійської Федерації.

У 1919 році Аманулла встановив дипломатичні відносини з РРФСР, в результаті чого в 1921 році було укладено радянсько-афганську угоду. У подальшому в 1926 році було укладено угоду між СРСР та Афганістаном про нейтралітет і ненапад.

Керуючись ідеями младоафганців, Аманулла здійснив низку реформ, спрямованих на модернізацію країни та посилення центральної влади: у 1923 році було прийнято конституцію, дозволено вільну купівлю-продаж землі, натуральні податки замінено на грошові. Було також відкрито низку навчальних закладів. У 1927 — 1928 роках Аманулла здійснив поїздку до Індії, низки країн Близького та Середнього Сходу, Західної Європи, у 1928 році відвідав СРСР, зокрема місто Харків.

Реформи Аманулли супроводжувались збільшенням державних видатків та зростанням податків, які важким тягарем лягли на місцеве населення, що спричинило невдоволення селянства. В результаті народного повстання Хабібулли Бача-і-Сакао (тобто Хабібулли Сина Водоноса) Аманулла був змушений відмовитись від престолу і виїхати з країни.

В подальшому він жив у Європі, в т.ч. в Італії. У 1948 році, перебуваючи в еміграції, заявив про визнання Мухаммеда Захір-шаха та його династії. Помер у Цюріху, похований у Джелалабаді.

Джерела[ред.ред. код]