Амеріго Веспуччі

Амеріґо Веспуччі

Амері́ґо Веспу́ччі (італ. Alberigo Vespucci, Amerigo Vespucci, *9 березня 1451 — †22 лютого 1512) — флорентійський мореплавець, завдяки якому, можливо, отримав свою назву Американський континент.

Здійснив дві експедиції до берегів Південної Америки (1499, 1502).

Біографія

Народився 9 березня 1454 у Флоренції в родині публічного нотаріуса республіки Анастазіо Веспуччі. Від народження мав ім'я Альберіґо.

Отримав добротне виховання у свого вченого дядька Антоніо, проявивши талант до фізики, морехідної астрономії і географії. В 1490 відбув до Севільї як торговець. Там він поступив на службу в багатий торговий дім флорентійця Жуаното Берарді. Оскільки цей дім позичав гроші Колумбу для другої подорожі (1493), то можна вважати, що Веспуччі знав іспанського адмірала щонайменше відтоді. Незадовго до своєї смерті Колумб рекомендував Веспуччі своєму сину як чесну надійну людину. Після смерті Берарді в грудні 1495 Веспуччі почав завідувати звітністю цього торгового дому й з середини квітня 1497 до кінця травня 1498 був зайнятий в Андалузії спорядженням третьої експедиції Колумба. Успіх мореплавця вселив у Веспуччі думку залишити торгову справу й познайомитися з нововідкритою частиною світу.

Подорожі до Америки

Веспуччі взяв участь у першій експедиції адмірала Алонсо де Охеда, який 20 травня 1499 відплив з Пуерто Де-Санта-Марія поблизу Кадіса; після 24 днів плавання зійшов на берег Суринаму, під 3° пн.ш. (за 200 морських миль на південний схід від мису Парії); досліджував цей берег і, відвідавши острови Вест-Індії, в середині червня 1500 повернувся до Кадіса. На запрошення короля Мануеля І в кінці 1500 року Веспуччі відправився до Португалії і здійснив на португальських кораблях ще два плавання з Лісабону до берегів нового материка; перше продовжувалося з травня 1501 по вересень 1502, друге, під командуванням адмірала Гонзало Коелхо, з 10 травня 1503 по 18 червня 1504. Свої подорожі він здійснював не стільки як начальник, скільки як космограф і керманич; тільки в останнє своє плавання, під час якого була досліджена велика частина берегів Бразилії, він командував невеликим судном. Рекомендований Колумбом королеві Фердинанду II Арагонському, суперникові Мануеля І, Веспуччі в 1505 знову поступив на іспанську службу, 22 березня 1508 був призначений головним керманичем для подорожей, що відправляються до Індії. Помер 22 лютого 1512 у Севільї.

Листи

Єдині письмові пам'ятники, що залишилися після Веспуччі, складаються з його дружніх листів до деяких знатних осіб, як то: до Лоренцо ді П'єрфранческо дель Медічі (італ. Lorenzo di Pierfrancesco del Medici) і до гонфалоньеру Содеріні у Флоренції, який повідомив їх лотаринзькому королеві Ренату (Рене) II, заохочує до географічних відкриттів. Ці листи були надруковані у Флоренції одразу після смерті Веспуччі. Водночас твори, що вийшли в світ під назвою «подорожей Веспуччі», були писані не ним і містили в собі безліч суперечностей.

Виданий під заголовком «Quatuor navigationes» щоденник про його подорожі є витягом або уривком з більш розлогого твору, який повинен був вийти в світ, але ніколи не виходив. Невеликі твори Веспуччі залишилися б тимчасовим, скороминучим явищем, якщо б не були знову надруковані в «Raccolta» або збірці новітніх подорожей. Ще в 1507 у Віченці вийшло в шести книгах анонімне видання «Mondo nuovo е paesi nuovamente retrovati da Alberico Vespuzio Florentino», автором якого був не Франкансоне де Монтальбоддо, як спочатку думали, а венеціанський космограф і картограф Алессандро Цорці. Цей «Новий Світ» був потім виданий в 1508 у Мілані на латині, в тому ж році перекладений нюрнберзьким лікарем Рухамером на німецьку і в 1516 з'явився у французькому перекладі.

Веспуччі і назва «Америка»

Невідомо, коли саме Альберіґо Веспуччі отримав ім'я «Амеріґо». Це могло трапитися або ще тоді, коли флорентієць оселився в Іспанії — імена багатьох іноземців за кордоном переінакшувалися (це трапилося, зокрема, з Колумбом, Каботом, Магелланом). За іншою версією — він сам напівжартома змінив ім'я після відвідин Нікарагуа, де, зокрема, відкрив гори, які місцеві мешканці називали «Амерік». Ще один варіант — перейменування на честь нового континенту, відкритого раніше Каботом і нібито названого ним, на честь власника його корабля, «землею Америка».

Першим поєднав назву «Новий Світ» з ім'ям Веспуччі книгар Іоганн Оттмар, що у 1504 р. видав «Третю подорож» флорентійця. Проте ніде не можна знайти навіть щонайменшої вказівки на те, що самому мореплавцю було відомо про це, або що він цьому сприяв. Власне в офіційних документах він підписувався справжнім ім'ям Альберіґо, та й в повідомленнях про мандрівки Веспуччі продовжували йменувати і як Альберіґо, і як Амеріґо. Припущення, що Новий Світ міг бути названий «Америкою» саме на честь Амеріґо Веспуччі, було зроблене вперше лише у 1507 — книгопродавцем Мартіном Вальдземюллером, що надрукував в в лотаринзькому містечку Сен-Дьє-де-Вож під іменем Гилакоміла або Ілакоміла, перекладені з французької нотатки про подорожі Веспуччі в книзі «Cosmographiao introductio etc., insuper quatuor Americi Vespucii navigationes».

Недостача творів, написаних рукою Христофора Колумба, і незвичайна старанність, з якою друзі Веспуччі, у тому числі і король Рене II, прагнули поширювати вісті про його подорожі, мали наслідком, що допитлива публіка зустріла ці перші відомості про Новий Світ із загальним схваленням. Книга Вальдземюллера привернула до себе велику увагу і витримала чотири видання (1507, 1509, 1535 і 1554). Саме завдяки йому назва «Америка» для означення Нового Світу стала загальновживаною. Вона зустрічається вже на загальній географічній карті, мальованій в 1520 р. Аппіаном, далі, у виданні Помпонія Меду Вадіана і на одній карті, що вийшла в 1522 у Меці, видання Птоломея, так що незабаром назва Америка була прийнята всіма ученими і самі іспанці змушені були поступитися цьому. Поширенню версії Вальдземюллера сприяв Александер Гумбольдт, який виклав її в своїх «Критичних дослідженнях про історичний розвиток географічних відомостей відносно Нового Світу» (німецький переклад Іделера, 3 т. Берл., 1836-39).

Література

• Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985.