Амосов Микола Михайлович

Амосов Микола Михайлович
Народився	6 грудня 1913 Ольхово, сучасна Вологодська область
Помер	12 грудня 2002 Київ
Громадянство	Україна
Галузь наукових інтересів	кардіохірургія, судинна хірургія, трансплантологія, біокібернетика.
Заклад	Інститут серцево-судинної хірургії
Вчене звання	академік
Науковий керівник	директор Інституту серцево-судинної хірургії,
Відомі учні	Авілова О. М., Скумін B. A. та ін.
Відомий у зв'язку з:	уперше у СРСР зробив протез мітрального клапана, автор художніх та популярних книжок
Діти	Амосова К. М.

Мико́ла Миха́йлович Амо́сов (* 6 грудня 1913, Ольхово, сучасна Вологодська область, затоплено Рибінською ГЕС — † 12 грудня 2002, Київ) — український лікар, учений в галузі медицини, біокібернетики; дійсний член НАНУ, директор Інституту серцево-судинної хірургії. У 2008 році він був визнаний другим після Ярослава Мудрого великим українцем за результатами опитування громадської думки Великі українці.

Біографія

Народився 6 грудня 1913 року в сім'ї селян. Мама була повитухою, працювала в селі неподалік від міста Череповець. Батько пішов на війну 1914, а коли повернувся, то незабаром покинув сім'ю. З 12 до 18 років навчався в Череповці у школі, потім — там же — в механічному технікумі.

З 1932 р. працював в Архангельську, начальником зміни робітників на електростанції при лісопильному заводі. 1934 — розпочав навчання в Заочному індустріальному інституті.

Надгробок Миколи Амосова на Байковому кладовищі в Києві

1935 — поступив в Архангельський медичний інститут, який закінчив з відзнакою 1939. Паралельно з медициною продовжував навчання в заочному інституті. Темою для диплому обрав проект великого аероплана з паровою турбіною.

1940 — отримав диплом інженера «із відзнакою». Після закінчення інституту і до початку Великої Вітчизняної війни працював хірургом лікарні в Череповці. Працював у комісії з мобілізації, а через деякий час призначений головним хірургом у Польовий пересувний госпіталь. Після того працював хірургом в Москві, Брянську (РРФСР).

1952 — переїхав до України в Київ, де проживе 49 років. У березні 1953 захистив докторську дисертацію з медицини на тему «Резекції легень при туберкульозі». З 1958 року починає співпрацювати з Інститутом кібернетики в галузі фізіологічних досліджень серця. 1963 — Амосов уперше у СРСР зробив протез мітрального клапана. З часом наукові дослідження М. Амосова, за його власними словами, сформувались в такі напрямки:

1. Регулюючі системи організму — від хімії крові, через ендокринну і нервову системи до кори мозку.
2. Механізми розуму і штучний інтелект.
3. Психологія і моделі особистості.
4. Соціологія і моделі суспільства.
5. Глобальні проблеми людства.

1962 — обраний членом-кореспондентом Академії медичних наук УРСР. В тому ж році отримав Ленінську премію, обраний депутатом Верховної Ради СРСР. З 1969 — академік Української Академії Наук.

12 грудня 2002 року на 90-му році життя помер від інфаркту і похований на Байковому кладовищі в Києві (ділянка №52а). 12 грудня 2003 року встановлений надгробний пам'ятник. Автори — скульптори Олександр Дяченко, Костянтин Чудовський і Петро Антип.

Факти з життя

У 60-х, початку 70-х Микола Михайлович, захворівши на туберкульоз, лікувався в Старокримському санаторії. Повністю вилікувавшись від недуги, організував у санаторії пульмонологічне хірургічне відділення. Неодноразово приїжджаючи на два-три місяці в Старий Крим до своїх родичів, Амосов привозив з собою своїх учнів і навчав їх лікувати хворих на туберкульоз. Сам неодноразово робив операції, як у санаторії так і в Старокримській міській лікарні .

Зі спогадів І. К. Мельникова, який працював у той час лікарем:

Був Амосов дуже простою людиною - без будь-якого апломбу і зарозумілості. Коли я працював лікарем і не знав ще в обличчя Амосова, одного разу, вийшовши з корпусу з медичними журналами, наказав йому, який скромно стояв біля корпусу, віднести ці журнали в адміністрацію санаторію. Амосов мовчки взяв ці журнали і так само мовчки відніс їх за призначенням. На наступний день на нараді у головлікаря, де був присутній і я, і Амосов, Микола Михайлович, як би між іншим, зауважив: «А мене, професора, тут вже зробив кур'єром ...»

Про широту інтересів Амосова свідчить такий приклад: у своїх перших книгах він цитує неопубліковані на той момент вірші Бориса Чичибабіна: у «Думках і серце» (1964) - «Махорку» (опублікована у зб. «Гармонія» у 1965), в «Записках з майбутнього» (1965) - «Червоні помідори» (опубліковані вперше за 24 роки - у зб. «Дзвін» у 1989).

Під керівництвом М. Амосова у 1976-1980 роках його учень В. А. Скумін дослідив раніше невідому хворобу, яка згодом дістала назву синдром Скуміна.

Сім'я

Дружина - Денисенко Лідія, закінчила Київський медичний інститут, працювала хірургом, фізіотерапевтом. Дочка - Катерина Миколаївна (нар. 1956), доктор медичних наук, член-кореспондент Української медичної академії. Внучка - Анна.

Книги

M. Амомов автор більше 400 наукових публікацій та 19 монографій.

• 1964 — «Мысли и сердце»
• 1965 — «Записки из будущего»
• 1975 — «ППГ 2266 (Записки полевого хирурга)»
• 1977 — «Раздумья о здоровье»
• 1979 — «Здоровье и счастье ребенка»
• 1983 — «Книга о счастье и несчастьях»
• 1996 — «Преодоление старости»
• 1997 — «Моя система здоровья»
• 1998 — «Голоса времен»
• 2000 — «Размышления»
• 2002 — «Энциклопедия Амосова»
• 2003 — «Мое мировоззрение»

Пам'ять

Меморіальна дошка на фасаді будинку, де жив та працював Микола Амосов, по вулиці Богдана Хмельницького, 42

У 2003 році:

• на честь Амосова була перейменована одна з вулиць Києва;
• Національною Академією наук України була заснована Премія НАН України імені М. М. Амосова, яка вручається Відділенням біохімії, фізіології і молекулярної біології НАН України за видатні наукові роботи в галузі кардіо- та судинної хірургії і трансплантології;
• в Києві на вулиці Богдана Хмельницького, 42, де в 1971—2002 роках жив і працював вчений, встановлено меморіальну дошку (бронза; барельєф; скульптор Г. Я. Хусід).

Джерела інформації

• Микола Михайлович Амосов. Світогляд
• Юрій Фурманов. «Після Амосова…»
• Ісак Трахтенберг. «Уроки й напуття тих, хто відійшов»
• Іван Сергієнко. «Жага осягнення істини. До 90-річчя від дня народження Миколи Амосова»

Посилання

• Гордість України — Амосов Микола Михайлович

Див. також

• Премія імені Амосова Миколи Михайловича