Амосов Микола Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Амосов Микола Михайлович
Nikolai Amosov - Soviet Life, October 1984.jpg
Народився 6 грудня 1913(1913-12-06)
Ольхово, сучасна Вологодська область
Помер 12 грудня 2002(2002-12-12) (89 років)
Київ
Громадянство Союз Радянських Соціалістичних Республік
Російська імперія
Україна
Галузь наукових інтересів кардіохірургія, судинна хірургія, трансплантологія, біокібернетика.
Заклад Інститут серцево-судинної хірургії
Alma mater Архангельський медичний інститут
Вчене звання академік
Науковий керівник Директор Інституту серцево-судинної хірургії,
Відомі учні Авілова О. М., Скумін B. A. та ін.
Відомий завдяки: уперше у СРСР зробив протез мітрального клапана, автор художніх та популярних книжок
Діти Амосова К. М.
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці
Орден Леніна Орден Леніна
Орден Червоної Зірки
Орден Червоної Зірки
Орден Жовтневої Революції Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Вітчизняної війни I ступеня
Ленінська премія — 1961

Мико́ла Миха́йлович Амо́сов (народився 6 грудня 1913(19131206) в селі Ольхово, сучасна Вологодська область, затоплено Рибінською ГЕС — помер 12 грудня 2002 в Києві) — український лікар, учений в галузі медицини та біокібернетики, громадський діяч, академік Національної академії наук України (1969) та Академії медичних наук України (1993), лауреат Ленінської премії (1961), Державної премії УРСР (1978, 1988) і Державної премії України в галузі науки і техніки (1997). Директор Інституту серцево-судинної хірургії (19831988). Доктор медичних наук (1953).

М. М. Амосов – автор понад 400 наукових робіт, включаючи 19 монографій. Ряд монографій перевидано в США, Японії, Німеччині, Болгарії. У створеному ним інституті підготовлено 40 докторів і понад 150 кандидатів наук, багато хто з них очолює великі наукові центри.

Микола Михайлович широко відомий як письменник. Його повісті «Думки та серце», «Записки з майбутнього», «ППГ-2266», «Книга про щастя та нещастя» неодноразово видавалися у нас в країні та за кордоном.

М.М. Амосов обирався депутатом Верховної Ради СРСР п’яти скликань. Він був удостоєний багатьох високих урядових нагород СРСР і України. У 2003 році Інституту серцево-судинної хірургії Академії медичних наук України присвоєно ім’я академіка Миколи Михайловича Амосова.

У 2008 році він був визнаний другим після Ярослава Мудрого великим українцем за результатами опитування громадської думки «Великі українці»[1].

Біографія[ред.ред. код]

Народився в сім'ї селян. Мати була повитухою, працювала в селі неподалік від міста Череповець. Батько пішов на війну 1914, а коли повернувся, то незабаром покинув сім'ю. З 12 до 18 років навчався в Череповці у школі, потім — там же — в механічному технікумі.

З 1932 р. працював у Архангельську, начальником зміни робітників на електростанції при лісопильному заводі. В 1934 — розпочав навчання в Заочному індустріальному інституті. 1935 — поступив в Архангельський медичний інститут, який закінчив з відзнакою 1939. Паралельно з медициною продовжував навчання в заочному інституті. Темою для диплому обрав проект великого аероплана з паровою турбіною.

1940 — отримав диплом інженера «із відзнакою». Після закінчення інституту і до початку Німецько-радянської війни працював хірургом лікарні в Череповці. Працював у комісії з мобілізації, а через деякий час призначений головним хірургом у Польовий пересувний госпіталь. Після того працював хірургом у Москві.

В 1952 — переїхав до України в Київ, де прожив 49 років. У березні 1953 р. захистив докторську дисертацію з медицини на тему «Резекції легень при туберкульозі». В 1958 р. починає співпрацювати з Інститутом кібернетики в галузі фізіологічних досліджень серця. 1963 — уперше у СРСР зробив протез мітрального клапана. З часом наукові дослідження М. Амосова, за його власними словами, сформувались в такі напрямки:

  1. Регулюючі системи організму — від хімії крові, через ендокринну і нервову системи до кори мозку.
  2. Механізми розуму і штучний інтелект.
  3. Психологія і моделі особистості.
  4. Соціологія і моделі суспільства.
  5. Глобальні проблеми людства.

1962 — обраний членом-кореспондентом Академії медичних наук УРСР. В тому ж році отримав Ленінську премію, обраний депутатом Верховної Ради СРСР. З 1969 — академік Української Академії Наук.

12 грудня 2002 року на 90-му році життя помер від інфаркту. Похований на Байковому кладовищі в Києві (ділянка № 52а). 12 грудня 2003 р. встановлений надгробний пам'ятник. Автори — скульптори Олександр Дяченко, Костянтин Чудовський.[2]

Факти з життя[ред.ред. код]

У 1960-х, початку 1970-х Микола Михайлович, захворівши на туберкульоз, лікувався в Старокримському санаторії. Повністю вилікувавшись від недуги, організував у санаторії пульмонологічне хірургічне відділення. Неодноразово приїжджаючи на два-три місяці в Старий Крим до своїх родичів, Амосов привозив з собою своїх учнів і навчав їх лікувати хворих на туберкульоз. Сам неодноразово робив операції, як у санаторії так і в Старокримській міській лікарні[3].

Зі спогадів І. К. Мельникова, який працював у той час лікарем:

Був Амосов дуже простою людиною — без будь-якого апломбу і зарозумілості. Коли я працював лікарем і не знав ще в обличчя Амосова, одного разу, вийшовши з корпусу з медичними журналами, наказав йому, який скромно стояв біля корпусу, віднести ці журнали в адміністрацію санаторію. Амосов мовчки взяв ці журнали і так само мовчки відніс їх за призначенням. На наступний день на нараді у головлікаря, де був присутній і я, і Амосов, Микола Михайлович, як би між іншим, зауважив: «А мене, професора, тут вже зробили кур'єром …»

Про широту інтересів Амосова свідчить такий приклад: у своїх перших книгах він цитує неопубліковані на той момент вірші Бориса Чичибабіна: у «Думках і серце» (1964) — «Махорку» (опублікована у зб. «Гармонія» у 1965), в «Записках з майбутнього» (1965) — «Червоні помідори» (опубліковані вперше за 24 роки — у зб. «Дзвін» у 1989).

Під керівництвом М. Амосова у 1976–1980 його учень В. А. Скумін дослідив раніше невідому хворобу, яка згодом дістала назву синдром Скуміна[4].

Сім'я[ред.ред. код]

Дружина — Денисенко Лідія, закінчила Київський медичний інститут, працювала хірургом, фізіотерапевтом. Дочка — Катерина Миколаївна (нар. 1956), доктор медичних наук, член-кореспондент Української медичної академії. Онука — Анна.

Книги[ред.ред. код]

M. Амосов — автор понад 400 наукових публікацій та 19 монографій[5][6].

  • 1964 — «Мысли и сердце»
  • 1965 — «Записки из будущего»
  • 1975 — «ППГ 2266 (Записки полевого хирурга)»
  • 1977 — «Раздумья о здоровье»
  • 1979 — «Здоровье и счастье ребенка»
  • 1983 — «Книга о счастье и несчастьях»
  • 1996 — «Преодоление старости»
  • 1997 — «Моя система здоровья»
  • 1998 — «Голоса времен»
  • 2000 — «Размышления»
  • 2002 — «Энциклопедия Амосова»
  • 2003 — «Мое мировоззрение»

Пам'ять[ред.ред. код]

Меморіальна дошка на честь Амосова у Києві

У 2000 році він увійшов у першу десятку особистостей, які визначили вигляд країни у ХХ столітті.

У 2003 році:

На його честь названо астероїд, відкритий 8 жовтня 1969 року.

2008 року за результатами опитування громадської думки в телевізійному проекті «Великі українці» Миколу Амосова було визнано другою людиною після Ярослава Мудрого, кого удостоїли звання «великого українця».

Stamps of Ukraine, 2013-62.jpg

2013-й рік за рішенням ЮНЕСКО оголошено роком Миколи Амосова[8].  

Верховна Рада України постановила оголосити 2013 рік роком Миколи Амосова у галузі медицини та відзначити на державному рівні 100-річчя з дня його народження[9]

Його ім’я перебуває поряд із Гіппократом, Пироговим, Кохом, Фрейдом, Бехтєрєвим, які входять до списку ста великих лікарів людства. 

Реверс срібної монети 5 грн,
Національний банк України, 2013

26 листопада 2013 — Національний банк України у серії «Видатні особистості України» випустив срібну ювілейну монету «Микола Амосов» номіналом 5 гривень, з посвятою «легенді світової науки, видатному вченому в галузі медицини та біокібернетики, громадському діячеві, академіку Національної академії наук та Академії медичних наук України, засновнику і директорові Інституту серцево-судинної хірургії - Миколі Михайловичу Амосову. Микола Амосов врятував тисячі людей завдяки великій любові до них, почуттю відповідальності за їх життя».[10]

6 грудня 2013 року у день 100-річчя із дня народження М. М. Амосова, у м.Старий Крим на території районної лікарні ім. М.М. Амосова відкриті пам'ятник роботи Івана Кавалерідзе та кімната-музей, в якій знаходяться книги, фото і медичний інструментарій тих років[11] [12].

Документальний фільм Таймураза Золоєва «Микола Амосов», Міністерство охорони здоров'я України, Науковий токсикологічний центр імені академіка Л.І. Медведя, 2013 — переможець XII Київського міжнародного фестивалю документальних фільмів у номінації «Документальні кінопортрети. Ретроспектива»[13].

Документальний фільм «Амосов: Сторіччя». Режисер - Сергій Лисенко, оператор - Андрій Лисецький, генеральний продюсер - Катерина Амосова. Компанія - "Generator Films", 2013[14].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Яворівський В. Пояснительная записка к проекту Постановления Верховного Совета Украины о праздновании 100-летия со дня рождения Николая Амосова [1]
  2. http://photo.ukrinform.ua/ukr/current/photo.php?id=42714 photo.ukrinform.ua
  3. Анатолій Потієнко. СТАРИЙ КРИМ: місто музеїв, місто-музей.— Сімферополь: Видавництво «Салта» ЛТД, 2009. ISBN 978-966-16-2312-4
  4. Skumin syndrome
  5. Список публикацій на Google Citations
  6. Перелік книжок в світовіх бібліотеках за версією (VIAF)
  7. www.interesniy.kiev.ua(рос.)
  8. Резолюція №36С/15 36-ї сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО (25 жовтня - 10 листопада 2011 р., м. Париж)
  9. Верховна Рада України, Постанова від 06.09.2012 № 5214-VI «Про відзначення 100-річчя з дня народження Миколи Амосова»
  10. Пам'ятні монети України — Микола Амосов // Офіційне інтернет-представництво Національного банку України — Переглянуто 18.12.2013
  11. В Старому Криму відкрили пам'ятник Миколі Амосову// Офіційний веб-сайт Міністерства охорони здоров'я України — 09.12.2013 — Переглянуто 18.12.2013
  12. Микола Семена У Криму відкрили унікальний пам'ятник Амосову //Газета «День», — 6 грудня, 2013 - 20:38 — Переглянуто 18.12.2013
  13. Фрагменти фільму Таймураза Золоєва «Микола Амосов» на YouTube logo 2013.svg
  14. «Амосов: Сторіччя» на сайті телеканалу «Інтер»

Посилання[ред.ред. код]