Амур, що спить

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Амур, що спить
Амур, що спить
італ. Cupido dormiente
Творець: Мікеланджело Буонарроті
Час створення: бл. 1496 р.
Розміри: ? см х 80 см
Матеріал: мармур
ТінтореттоВенера, Вулкан і Марс (фрагмент із амуром, що спить)
Джуліо Романо. Народження Юпітера (фрагмент)

Амур, що спить (італ. Cupido dormiente; також — Купідо́н, що спить, Спля́чий купідо́н[1], Спля́чий амур) — втрачена мармурова статуя амура, створена Мікеланджело Буонарроті близько 1496 р. Ця скульптура може вважатися класичним прикладом шахрайства у мистецтві, але це був також певний виклик для Мікеланджело — чи може його твір змагатися із античними[2].

Історія створення[ред.ред. код]

Вазарі пише, що Мікеланджело зробив статуї Молодого Івана Хрестителя та Амура, що спить для Лоренцо ді П'єрфранческо де Медичі, двоюрідного брата Лоренцо Пишного[3]. За Кондіві умовою замовлення було так «обробити» витвір, щоб мати змогу продати його дорожче, як античний[4], а Паоло Джовіо зазначає, що Мікеланджело сам хотів продати статую як античну. У Вазарі написано, що це П'єрфранческо порадив скульпторові закопати статую у землю, щоб вона могла здатися античною, і продати у Римі значно дорожче.

За одним із варіантів, Мікеланджело продав статую Бальдассаре дель Міланезе (італ. Baldassare del Milanese), торговцю антикваріатом, а вже той перепродав її Рафаелю Ріаріо, кардиналу Сан Джорджіо ін Велабро[3]. Кардинал виявив підробку, але був настільки вражений майстерністю роботи, що запросив хлопця до Риму[а]. Міланезе повернув кардиналу гроші, які одержав за статую, і кардинал віддав йому Амура. У листі до Лоренцо ді П'єрфранческо де Медичі від 2 липня 1496 року, Мікеланджело пише, що хотів відкупити хлопчика (італ. bambino) у Міланезе, але той сказав, що краще розіб'є статую, аніж це зробить[5].

Пізніше статуя опинилася у Чезаре Борджіа, герцога Валентино, який подарував її у 1502 році Ізабеллі д'Есте, маркграфині Мантуйській[б][3]. У 1630 році, після пограбування Мантуї (італ. sacco di Mantova) уся колекція дому Ґонзаґа (італ. Gonzaga), вірогідно й Амур, що спить, була вивезена Карлом I до своєї резиденції у Вайтхолі (Лондон)[6]. 4 січня 1698 року увесь палац згорів[7].

Образ у мистецтві[ред.ред. код]

ТінтореттоВенера, Вулкан і Марс

Серединою 1530-их років датується картина Джуліо Романо Народження Юпітера. Юний Юпітер — можлива копія втраченого Амура Мікеланджело[8]. Картина зберігається у Національній галереї Лондона[9].

У другій половині 16 ст. була створена картина Тінторетто «Венера, Вулкан і Марс». На задньому плані зображено Амура, який спить. Картина зберігається у Старій пінакотеці у Мюнхені.

У біографічному романі Карела Шульца «Камінь і біль» цю скульптуру описано як «прекрасного сплячого голісінького Купідона»[10].

Примітки[ред.ред. код]

а. ^ За Вазарі тим, хто запросив Мікеланджело до Риму був банкір Якопо Ґаллі[3]
б. ^ Ще відома як Примадонна Відродження (італ. la Primadonna del Rinascimento)

Посилання[ред.ред. код]

  1. Вазарі, 1970, С. 306
  2. Scigliano, 2005, С. 53
  3. а б в г Микеланджело. Поэзия. Письма, 1983, С. 137
  4. Condivi, 1999, С. 19 —20
  5. Микеланджело. Поэзия. Письма, 1983, С. 93
  6. Микеланджело. Поэзия. Письма, 1983, С. 121
  7. «Palace of Whitehall Burns». www.information-britain.co.uk. Архів оригіналу за 2012-10-06. Процитовано 2012-03-23. 
  8. Larry Keith (2003). «Giulio Romano and the Birth of Jupiter: Studio Practice and Reputation» (PDF). National Gallery Technical Bulletin, vol.24. London. с. 41. Архів оригіналу за 2012-10-06. Процитовано 2012-03-23. 
  9. «The Infancy of Jupiter». www.nationalgallery.org.uk. Архів оригіналу за 2012-10-06. Процитовано 2012-03-23. 
  10. Шульц, 2006, С. 460

Для подальшого читання[ред.ред. код]

(праці подано хронологічно)

  • Valentiner W. R. Il Cupido dormiente di Michelangelo, Commentari, 7, 1956, p. 237 —248 (італ.)
  • Norton P. F. The Lost «Sleeping Cupid» of Michelangelo, The Art Bulletin, 39, 1957, p. 251 —257 (англ.)
  • Rubinstein, Ruth. (1986). Michelangelo's Lost Sleeping Cupid and Fetti's Vertumnus and Pomona. Journal of the Warburg and Courtauld Institutes. 49: 257—259. (англ.)
  • Jones, Mark, with Paul Craddock and Nicolas Barker (eds.). Fake? The Art of Deception. Los Angeles: University of California Press, 1990 (англ.)

Джерела[ред.ред. код]