Амфісбени

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Амфісбени
2011-11-12 cobra da terra.jpg
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Підтип: Черепні (Craniata)
Інфратип: Хребетні (Vertebrata)
Клас: Плазуни (Reptilia)
Ряд: Лускаті (Squamata)
Підряд: Амфісбени
Біноміальна назва
Amphisbaenia
Gray, 1844
Поширення амфісбен
Поширення амфісбен
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Amphisbaenia
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Amphisbaenia

Амфісбе́ни (Amphisbaenia) — підряд плазунів з ряду Лускатих. Інша назва «двуходки». Є 6 родин та 130 видів. Місцеві мешканці називають цю незвичайну тварину «туди-сюди» і вірять, що, якщо незвичайну тварину розрізати впоперек на дві частини, половинки незабаром зростуться. Згідно з повір'ями, амфісбену годують мурашки, тому одне з її прізвиськ — «мурашина мати». У перекладі з грецького «амфісбена» означає «рухається у двох напрямках».

Опис[ред.ред. код]

Загальна довжина коливається від 9 до 70 см. Амфісбен відрізняє сильне окостеніння мінливого за формою черепа, позбавленого черепних дуг й характерних для ящірок стовпчастих кісток. Нечисленні плевродонтні або, рідше, акродонтні зуби розташовуються лише у передній частині щелеп і помітно варіюють за формою і величиною. Ембріональний яйцевої зуб у цих плазунів не зникає з віком, а, збільшуючись у розмірах, зберігається на все життя. Великі рогові щитки вкривають лише сплощену голову, яка виконує спеціальну роль органу для риття. У одних видів голова кілеподібна й витягнута або тупо закруглюється на кінці, у інших лопатоподібна сплощена у вертикальній або горизонтальній площині, або загострена на кшталт праски. В останньому випадку передній кінець морди знаходиться на рівні черева або в тій чи іншій мірі піднятий догори.

Тулуб циліндричний витягнутий хробакоподібний, яке вкрито роговою плівкою, оперезаної вузькими поперечними кільцями. Вони перетинаються більш-менш виразними подовжніми борозенками. Кожне кільце розбивається на численні правильні прямокутники або квадрати, які за зовнішнім виглядом дещо нагадують луску. На відміну від більшості змій і безногих ящірок у амфісбен розвинена лише 1 ліва легеня. Попереду анального отвору розташовано поперечний рядок з декількох преанальних пір.

Більшість видів абсолютно позбавлене зовнішніх кінцівок, і лише у кількох представників роду Bipes зберігаються короткі передні ноги з редукованими в тій чи іншій мірі пальцями. Задня половина тулуба більшості амфісбен плавно переходить у короткий, більш-менш тупо закруглений хвіст, який зовні дуже нагадує головний кінець. Ця схожість підкреслюється ще й тим, що в разі небезпеки багато амфісбен різко підкидає хвіст догори, відволікаючи увагу хижака від нерухомої, легко вразливою голови. Завдяки цьому корінні жителі деяких країн називають амфісбен «двуголовими зміями». У деяких видів хвіст здатний закручуватися і володіє значною чіпкістю. Численні поперечні кільця, що оперізують тулуб амфісбен, надають їм схожість зі земляним хробаком. Це ще більш посилюється, коли тварина рухається.

Очі приховані під шкірою, крізь яку просвічують у вигляді невеликих темних плям. Тварина здатне тому тільки відрізняти світло від темряви і розрізняти лише загальні обриси предметів. Зате у них високорозвинених органи нюху, дотику й смаку, а також особливе почуття, яке допомагає виявляти здобич.

Колір шкіри бурий, коричневий, жовтуватий з численними яскравими клітинками.

Спосіб життя[ред.ред. код]

Полюбляють сухі місцини з щільним грунтом. Значну частину життя проводять під землею. Вкрай рідко з'являються на поверхні, проводячи велику частину життя під землею або в гніздах мурашок і термітів. Харчуються безхребетними.

Більшість видів амфісбен яйцекладущи. Самки відкладають у мурашниках або норах 2-6 яєць. Вони круглі, вкриті тонкою, напівпрозорою оболонкою. Деякі види є яйцеживородними.

Пересування[ред.ред. код]

Уздовж всього тіла спереду назад тягнуться виразні хвилі, утворені швидкими рухами кілець, що послідовно зближуються й розходяться. Створюється враження, що тіло тварини то подовжується, то скорочується у довжину, на зразок того як це відбувається у хробака. Проте в дійсності поступальний рух амфісбени пояснюється тим, що наштовхуючись на найменші нерівності грунту створюють сили, які штовхають тварину у зворотному напрямку. Можливість подібного типу руху, до речі сказати, невідомого в інших хребетних тварин, пояснюється тим, що, на відміну від ящірок і змій, шкіра амфісбен вільно прилягає до тіла, утворюючи рухливу шкіряну торбу, здатну збиратися у складки по лініях тулубних кілець. Подібним незвичайним чином тварина здатна однаково легко рухатися як вперед, так і назад, чим пояснюється і сама назва «амфісбена». Ця особливість відіграє важливу роль при русі амфісбен у прокладані ними вузьких підземних ходів, де вони позбавлені можливості розвернутися. На поверхні грунту амфісбени можуть пересуватися також звичайним змієподібним способом, згинаючи в сторони тіло, а деякі з них здатні хвилеподібно згинати тулуб та у вертикальній площині.

Розповсюдження[ред.ред. код]

Мешкають у Південній Америці, Мексиці, на півдні США, в Африці, південній Європі та західній Азії.

Родини[ред.ред. код]

Міфологія[ред.ред. код]

Амфісбена. Вацлав Холлар. 1643 рік

Згідно з первинними уявленнями європейців амфісбена — це велика змія, що має дві голови: одна з них перебуває там, де й у звичайних змій, а інша — на кінці хвоста. Нападаючи, амфісбена може жалити обома головами, в яких знаходяться отруйні зуби. Очі змії-монстра світяться, як маленькі зірки.

В давнину вважалося, що м'ясо амфісбени володіє цінними лікувальними властивостями, вона згадувалася в рецептах багатьох лікарських сумішей — зокрема, подібне твердження приписують Плінію. Ще напочатку XVII століття реальність існування амфісбени піддалася сумніву.

Джерела[ред.ред. код]

  • Шмальгаузен І. І. Походження наземних хребетних. М., 1964.
  • http://www.unef-nice.org/amfisbena_ukr.html
  • Біологія: Навч. посіб. / А. О. Слюсарєв, О. В. Самсонов, В. М. Мухін та ін.; За ред. та пер. з рос. В. О. Мотузного. — 3—є вид., випр. і допов. — К.: Вища шк., 2002. — 622 с.: іл.
  • Wolfgang Böhme: Amniota, Nabeltiere in: W. Westheide und R. Rieger: Spezielle Zoologie. Teil 2. Wirbel- oder Schädeltiere. Spektrum, München 2004, ISBN 3-8274-0307-3