Ам'єнський собор

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ам'єнський кафедральний собор
Amiens-cathédrale.jpg
Ам'єнський кафедральний собор
Розташування Франція, Ам'єн
Координати 49°53′42″ пн. ш. 2°18′08″ сх. д. / 49.89500° пн. ш. 2.30222° сх. д. / 49.89500; 2.30222Координати: 49°53′42″ пн. ш. 2°18′08″ сх. д. / 49.89500° пн. ш. 2.30222° сх. д. / 49.89500; 2.30222
Початок будівництва 1220
Кінець будівництва 1270
Стиль Готика
Належність Римська католицька церква
Commons-logo.svg Ам'єнський кафедральний собор у Вікісховищі

Собор Ам’єнської Богоматері, або просто Ам’єнський собор (фр. Cathédrale Notre-Dame d'Amiens)  — кафедральний собор католицької єпископії та парафія єпископа Ам’єна (у даний час Жан Люк Боілєрет). Він розміщений на похилому вододілі, що споглядає на річку Сомма, в адміністративному центрі області французької Пікардії близько 120 кілометрів на північ від Парижа.

Цей собор є найвищим завершеним собором у Франції, де звід кам'яної арки досягає висоти 42.30 метрів (перевершений тільки незакінченим собором Святого Петра). Він також має величезний внутрішній об'єм — більший від усіх соборів у Франції, та оцінюється величиною приблизно 200 000 кубічних метрів (260 000 куб.яр.). Собор був побудований між 1220 та 1270 роками, та зареєстрований у Світовому надбанні ЮНЕСКО із 1981 року[1]. Незважаючи на втрату майже всього із оригінального набору мозаїчного скла, Ам'єнський собор славиться якістю та кількістю готичних скульптур початку 13 століття, розміщених на головному фасаді із заходу та брамі Південного трансепту, а також великої кількості поліхромічних скульптур пізнішого часу в середині будівлі.

Будівництво[ред.ред. код]

План собору.

Нестача документації пов'язаної із будівництвом готичного собору може бути покладена частково на пожежі, що знищили індексні архіви в 1218 та 1258 роках. Під час останнього загорання вогонь пошкодив також і будинок. Епископ Едуард д'Фолі ініціював відновлювальні роботи у 1220 році.

Робер де Лузарш був архітектором до 1228 року, а після нього — Тома де Кормон до 1258 року. Його син, Рено де Кормон задіювався в якості архітектора так само до 1288 року.

Літопис Корбі дає дату завершення будівництва церкви у 1266 році. Але, косметичні ремонти все-таки тривали. Підлога споруди відображає різноманітність оформлення, як, наприклад, у вигляді мозаїки свастики, уособлюючи тріумф Ісуса над смертю. Лабіринт, зокрема, був збудований в 1288 році.

Церковний собор згідно з деякими твердженнями утримує голову Івана Хрестителя, релікт принесений із Константинополя Валоном д’Сартоном, коли той повертався із Четвертого хрестового походу.

Будівництво кафедрального собору в ці часи може споглядатися, як результат вдалого збігу нагоди та потреби. Руйнування будівлі раніше та спроби реконструювати її після пожеж спонукали доволі продуктивні відновлювальні роботи, що після завершення породило дуже помітну художню цілісніть витвору.

Довге та відносно мирне царювання французького короля Людовика IX принесло регіону достаток, сформованого за рахунок процвітання сільсього господарства та доброї торгівлі сукном, що уможливило подальші інвестиції.

Величні собори Реймський та Богоматері є сучасниками Ам’єнського собору.

Структурні дефекти[ред.ред. код]

Arc.boutant.cathedrale.Amiens.png

Був своєрідний дизайн аркбутанів навколо помосту хористів, згідно з яким вони були розміщені надто високо, щоб урівноважувати навантаження арки стелі, прогинались назовні та створювали надмірні бокові сили, які нейтралізувалися вертикальними колонами. Архітектурна форма була збережена тільки декількома століттями пізніше, коли каменярі розмістили дадатковий ряд стійкіших аркбутанів, що завели нижче на зовнішню стіну. Це рішення все-таки не розв'язало аналогічну проблему із нижньою стіною, котра дала тріщину десь у Середньовіччі. Проте, такий недолік виправили латкою із плетеного арматурного ланцюга на рівні антресолі, щоб протидіяти навантаженням виштовхуючим кам'яні колони надвір. Ланцюг встановлювали нагаряче діючи як попруга, що вкорочується у процесі охолодження.

Екстер’єр[ред.ред. код]

Скульптури королів.

Західний фасад собору, збудований як єдиний ансамбль в 1220  — 1236 роках, демонструє незвичайний рівень артистичної цілісності: його нижній ярус із трьома обширними глибокими папертями завершений галереєю із двадцяти двох королів збільшеного вигляду, котрі розташовані по усій довжині під вікном у вигляді рози. Над цим вікном є аркада «galerie des sonneur». По флангах від головного зводу розміщені дві вежі, які були зведені нехтуючи домінуючим дизайном; південна вежа була завершені у 1366 році; північна же досягає більшої висоти у 1406 році.

Західна брама собору дуже доречно відома завдяки витонченим скульптурам, що зображають цілу галерею місцево шанованих святих та есхатологічних сцен. Статуетки на воротах церкви були відзначені як такі, що боготворять рідновірних святих Вікторика, Генціана, Домітуса, Ульфія та Фірміни[2].

Кольоровий фасад[ред.ред. код]

Застосовуючи технологію лазерної чистки в 1990 роках, було виявлено, що західний фасад будівлі собору початково був пофарбований в багатокольорову окраску. Використовувалася спеціальна методика для визначення складу фарби під час її застосування в 13 столітті. Так, у співпраці із лабораторією Електрики Франції та експертизою Співдружності Скерзо, розробилася спеціальна витончена процедура освітлення для прояву кольорів на фасаді собору із точністю, відображаючи мультикольорову сутність витвору тринадцятого століття. Коли світло спрямовувалося на статуетки навколо воріт — результатом стало вражаюче явище, що здавалося би оживляло фігурки. Проекція кольорів досить слабка для фотографування, але звичайна плівка достатньо високої якості відтворює враження[3][4].

Знаменитий Плачучий ангел, скульптура 17 століття на підставці амбулаторію, що зразу позаду високого престолу

Голова святителя[ред.ред. код]

Початковою рушійною силою будівництва собору було принесення вельми відомої голови Івана Хрестителя в грудні 17 числа 1206 року. Цю голову вкрали і привезли під час Четвертого хрестового походу, початковою метою якого мабла б бути атака на турок, але згодом ціль його змінилася на грабунок великого християнського міста Константинополя. Розкішне облямування прикрашало скарбницю, де зберігався череп. Незважаючи на втрату реліквії, в 19 столітті була виготовлена репліка, котра ще досі притягає до себе молитвами та медитацією із сторони Північного проходу.

Ренесанс поліхромічних скульптур[ред.ред. код]

Одними із найвагоміших творів є низка поліхромічних скульптур, які датуються в основному кінцем п'ятнадцятого та шістнадцятого століть. Багато із них в Північному трасепті ілюструє очищення храму Ісусом із уявними відтворенням Храму. Обидві сторони амбулаторію послідовно демострують життя двох святих, чий культ приніс найбільшу кільскість прихожан до собору: Іван Хреститель та Фірмін Ам'єнський, перший єпископ собору. Скульптори були уважними в побудові паралелізму, розказуючи розмаїті історії: обидвом святим відтяли голови через приниження багатих та владних, потерпання від зневаги та втрат, аж поки прийдешні покоління не відкрили їх наслідство та зберегли уподобаючи.

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]