Анархія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Форми правління
редагувати

Ана́рхія — (з грецької Anarchia — відсутність влади). Термін Анархія зазвичай використовується для позначення понять «не мати ніякого уряду» або «бути без уряду». Самі елліни цей термін застосовували для характеристики ситуації в місті-державі, при якій була відсутня верховна влада, або вона втратила реальні важелі впливу на політичну ситуацію в місті. Пізніше прихильники аристократичного і монархічного правління стали асоціювати анархію з демократією, яка, на їхню думку, стала уособленням хаосу і розбещеності. У свою чергу, прихильники антиаристократичного правління в античності та середньовіччі бачили в цій ідеї свого роду «природний» порядок.


Еволюція анархічного світогляду[ред.ред. код]

Елементи анархічного світогляду були відомі протягом багатьох століть. Прагнення до повної свободи особистості у вільному суспільстві, заперечення влади та експлуатації — подібні настрої в тій чи іншій формі можна прослідкувати у китайських даосів, англійських дігерів, давньокитайських школах. До давньогрецьких протоанархістів традиційно відносят софістів та кініків, до давньокитайських — даоську традицію Лао-цзи та Чжуан-цзи.[1]

В розумінні владних класів анархія була станом хаосу, безладу. Проте історія представляє нам такі періоди у світлі революцій, переворотів, коли ламалися основи старого суспільства та закладався фундамент нового порядку, в якому звільненим рабам жилося в результаті трохи краще, ніж раніше.[2] З самого зародження ідея анархії заключалася в тому, що суспільство може і повинно бути організоване без участі держави як органу примусу. Хибне уявлення про анархію як стан хаосу та насилля збереглося донині. Насправді, анархізм — більш тонка та насичена нюансами наука.

В період буржуазно-демократичних революцій XVIII ст., внаслідок яких ламалися основи традиційного укладу суспільства, анархічний тип політичної свідомості формується як філософське вчення. Внаслідок цілого ряду чинників в XIX ст. концепція анархії на теоретичному рівні розвивається у цілісну систему ідей, а на практиці — в порівняно розгалужений політичний рух.

Першими заявили про себе анархісти в Європі та США, серед яких, зокрема, Уільям Годвін[3], автор першого систематичного викладу доктрини анархії. Хоча в своїй праці «Дослідження політичної справедливості і її впливу на громадську мораль» («Enquiry concerning Political Justice and its influence on general virtue and happiness», 1793) термін «анархія» Годвін ще не використовує, у ній викладений класичний постулат анархізму — влада суперечить людській природі, а суспільне зло існує тому, що люди позбавлені вільно діяти та відчувають на собі тягар примусу. Нерозумними Годвіну здавалися не тільки феодальні привілеї, класова нерівність, але й влада церкви та релігія. Він заперечував і буржуазну сім'ю, і буржуазну мораль, засновану, як він вважав, на егоїстичних, корисливих розрахунках, і закликав до скасування приватної власності. Годвін не закликав до насильницького повалення існуючого ладу, натомість, залишаючись прихильником ідей Просвітництва, він вірив у велику силу слова, в можливість перетворити суспільство шляхом пропаганди. Він виходив з тези про добру природу людини, на яку погано впливають державні інститути, і запропонував анархо-комуністичну програму соціальних перетворень.[4]

Поряд з ім'ям Годвіна доречно згадати німця Каспера Шмідта[5], погляди якого доповнюють соціологічно-комуністичний напрямок анархічної думки на початку ХІХ ст. У своїй праці «Єдиний і його власність», виданій у 1844 р. під пвсевдонімом Макс Штірнер, К.Шмідт піддав грунтовній критиці ідеї, відносини, установи, нав'язані людям суспільством, церквою та державою. У центрі уваги Штірнера — унікальна особистість, Єдиний; цю особистість не можна звести до якої-небудь соціальної ролі чи прояву. Однак погляди Годвіна та Штірнера збігалися не в усьому. Штірнер визнає необхідність робітничих страйків, експропріації власності та створення вільного «союзу егоїстів». Будучи суб'єктивним ідеалістом, він був переконаний, що подібна перебудова держави пов'язана з реорганізацією самої особистості, і, що змінивши зміст людської свідомості, можна домогтися зміни наявного політико-правового ладу.

Таким чином, тільки-но зародившись, анархічна думка розділилася на два напрямки — індивідуалістичний, що підкреслює унікальність окремої особистості, і соціалістичний, зосереджений в основному на побудові вільного і справедливого суспільства. Виниклі згодом численні анархічні течії грунтуються на різних варіантах поєднання прагнень до свободи і соціальної справедливості.

Анархісти виступають проти ідеї, що влада і домінування необхідні для суспільства, і замість цього пропонують кооперативну, антиієрархічну форму соціальної, політичної та економічної організації суспільства.[6]

Етимологія[ред.ред. код]

Запозичення з грецької мови (див. Монархія): грец. αναρχία є похідним від грец. αναρχоς «той, що не має начальників», утвореного з частки αν- «не» і основи іменника αρχоς «начальник, керівник», пов'язаного з дієсловом αρχω «починаю, (я) є першим, паную».[7]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Ударцев. С. Ф. Протоанархизм в древнем мире: некоторые источники и представители (из истории политической и правовой мысли) // Петр Алексеевич Кропоткин и проблемы моделирования историко-культурного развития цивилизации. Материалы международной конференции. — СПб.: Соларт, 2005. — С.104
  2. Кропоткин П. А. Что такое анархия? // М.: П. А. Кропоткин. 1842 9 декабря / 27 ноября 1922. К 80-тилетию со дня рождения, 1922
  3. https://en.wikipedia.org/wiki/William_Godwin
  4. Рябов П. В. Краткая история анархизма. Краснодар: «Красное и Чёрное», 2000. — 24 с.
  5. https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D0%BA%D1%81_%D0%A8%D1%82%D1%96%D1%80%D0%BD%D0%B5%D1%80
  6. Л. Сьюзен Браун. Политика индивидуализма: либерализм, либеральный феминизм и анархизм. Изд-во Black Rose Books, — 1993. — С.106
  7. Етимологічний словник української мови: В. 7 т./ АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред) та ін.— К.: Наук. думка, 1982. Т. 1: А — Г/ Укл.: Р. В. Болдирєв та ін.— 1982.— 632 . ISBN 966-00-0785-X. (сторінки:70-71)

Див. також[ред.ред. код]


Уряд Це незавершена стаття про урядування.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Політика Це незавершена стаття з політики.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.