Анастасевич Василь Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Анастасевич Василь Григорович
Народився 28 лютого (11 березня) 1775[1][2][3]
Київ, Російська імперія[1][2] або Київ, Київська губернія, Російська імперія
Помер 16 (28) лютого 1845[1][2][3] (69 років)
Санкт-Петербург, Російська імперія[1]
Країна  Російська імперія
Діяльність поет, бібліограф, перекладач, видавець, censor
Сфера роботи бібліографічна діяльністьd[4], перекладацтво[d][4] і видавнича справа[4]
Alma mater Києво-Могилянська академія
Мова творів російська

Васи́ль Григо́рович Анастасе́вич (28 лютого (11 березня за новим стилем) 1775, Київ — 16 лютого (28 лютого за новим стилем) 1845) — бібліограф, письменник і перекладач, видавець.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в Києві. Син члена Київського магістрату. Вчився в Києво-Могилянській академії, де дійшов до філософського класу (1793). Навчався в І. Фальковського, брав участь у діяльності Вільного піїтичного товариства, яке той організував. У 1795 році стражником до Малоросійського корпусу піших стрільців[5]. Подорожуючи Україною, вів щоденники, зокрема «Записки из Херсона в Крым и обратно»[6]. Служив квартирмейстером у Києві та Полоцьку, потім у 1809—1816 роках — помічником начальника відділу польського та малоросійського права. З 1817 року — секретар у мецената графа М. Румянцева.

Бібліографічну діяльність розпочав 1811 року виданням журналу «Улей», який виходив у 1811—1812 роках. Його теоретична стаття «Про бібліографію» в цьому журналі поклала початок теорії бібліографії в Росії. Друкувався в «Украинском вестнике», «Северном вестнике» та інших. Висунув багато продуктивних ідей; деякі з них були втілені ще за його життя: поточний критичний огляд літератури, поточна бібліографічна реєстрація на підставі обов'язкового примірника. У 1820 році склав каталог «Роспись российским книгам для чтения библиотеки В. Плавильщикова» із 6-ма додатками, де зареєстровано й українські книжки. Матеріали описано de visu, праця зберегла бібліографічне значення й досі. Від 1826 року працював цензором Головного цензурного комітету, 1830 року його звільнено за надання дозволу до друку віршів А. Міцкевича.

До кінця життя вважав Україну своєю батьківщиною, збирав і публікував матеріали з її історії та етнографії. Був близький до митрополита Євгенія (Болховітінова). Бібліотека й архів Анастасевича, що склав разом близько 100 мішків, протягом 18 років пролежали у вогкому сараї, були продані з аукціону «на пуди». Рештки архіву зберігаються в Російській публічній бібліотеці в Санкт-Петербурзі.

Помер у Санкт-Петербурзі.

Анастасевич — автор ряду бібліографічних праць, які є цінними посібниками для вивчення російської та української друкованої продукції 18 — початку 19 століть. У статтях Анастасевича на літературні та історичні теми є матеріали з історії та етнографії України.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Сірополко С. Василь Анастасевич як бібліограф і книголюб. «Українська книга», 1937, № 2
  • Лотман Ю. М. К характеристике мировоззрения Анастасевича. «Ученые записки Тартуского университета», 1958, № 65
  • Брискман М. А. В. Г. Анастасевич. М., 1958
  • Брискман М. А. Новые материалы о В. Г. Анастасевиче. «Книга: Исследования и материалы», 1975, сб. 30.

Посилання[ред. | ред. код]