Анатолійське плоскогір'я
| Анатолійське плоскогір'я | ||||
 | ||||
|
39° пн. ш. 33° сх. д. / 39° пн. ш. 33° сх. д.Координати: 39° пн. ш. 33° сх. д. / 39° пн. ш. 33° сх. д. | ||||
| Країна |
 Туреччина | |||
|---|---|---|---|---|
| Система | Анатолійська плита | |||
| Тип | плато | |||
  Анатолійське плоскогір'я Анатолійське плоскогір'я (Туреччина) | ||||
 | ||||
Анатолі́йське плоскогі́р'я — плоскогір'я в малоазйській частині Туреччини.
Довж. 550 км, ширина до 350 км, висота 900 — 1 500 м.
З Пн. обмежоване Понтійськими горами, а з Пд. — горами Тавр.
Поверхня — великі вирівняні плато і пологі западини, розділені невисокими кряжами та вулканічними конусами на Пд., найвищий згаслий вулкан Ерджіяс, 3 916 м. В западинах багато солоних озер; найбільше з них — оз. Туз, що має виняткову солоність — 322‰.
Клімат континентальний, сухий.
Зима холодна (—20° і нижче). Літо довге і спекотне (до +30°).
Рослинність — напівпустельні та полиново-злакові степові угруповання.
Анатолійське плоскогір'я займає внутрішні райони центральної частини країни. Плоскогір'я, підняте в середньому на 900-1500 м, оточене горами, які підносяться над ним, крім його західної периферії, на 600-1200 м. Безстічне оз. Туз лежить на висоті 900 м. На півночі плоскогір'я — скидові гори і долини річок, що течуть в Чорне море. Рельєф різноманітять вулканічні конуси із застиглими лавовими потоками. Зі зростанням середніх висот в східному напрямі на 300 м Анатолійське плоскогір'я поступово переходить у Вірменське нагір'я, яке починається у міста Сівас.
Див. також[ред. | ред. код]
Джерела[ред. | ред. код]
- Гірничий енциклопедичний словник : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.