Бортняк Анатолій Агафонович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бортняк (значення).
Бортняк Анатолій Агафонович
Анатолій Бортняк
Народився 27 квітня 1938(1938-04-27)
Олександрівка Вінницька область
Помер 22 липня 2009(2009-07-22) (71 рік)
м. Вінниця
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Діяльність поет, публіцист, перекладач, літературознавець
Alma mater ОНУ ім. І. І. Мечникова
Мова творів українська
Роки активності 1965—2009
Жанр поезія
Премії
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
(1998) Премії ім. Миколи Трублаїні, М. Коцюбинського, В. Сосюри, О. Копиленка, С. Олійника, С. Руданського, Олекси Гірника, Є. Гуцала, «Срібний Еней»

Бортня́к Анато́лій Агафо́нович (* 27 квітня 1938, Олександрівка Тростянецького району на Вінниччині — †22 липня 2009, Вінниця) — український поет, публіцист, перекладач, літературознавець. Перебував у Спілці письменників України з 1965 року.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 27 квітня 1938 року в учительській родині в селі Олександрівка Тростянецького району Вінницької області. Воєнне й повоєнне дитинство проминуло в с. Жабокрич Крижопільського району. Закінчив філологічний факультет Одеського університету (1960). Працював у тульчинській районній газеті, Вінницькому обласному телерадіокомітеті (старшим редактором художнього мовлення). Протягом 1974—1986 рр. очолював Вінницьку організацію НСПУ. Був першим головою обласного Товариства української мови (нині — «Просвіта»). У 1992—2000 рр. — оглядач з питань літератури і мистецтв «Вінницької газети».[1]

Помер 22 липня 2009 р. у Вінниці.

Літературна діяльність[ред. | ред. код]

Перша публікація — у 1965 р. За життя вийшло понад 30 збірок лірики, біблійних переспівів, поезій для дітей, літературних пародій, сатиричних мініатюр, публіцистики. У своїх творах поет поєднував лірику з гостросюжетною публіцистикою, працював в жанрах літературної пародії, епіграми і шаржу, робив переклади, писав критичні огляди, виступав із рецензіями, літературознавчими розвідками.[2] Автор книг:

  • поезій — «Мелодія» (1965), «Немирівське шосе» (1967), «Добро» (1969), «Довголіття» (1970), «Серце дня» (1972), «Полустанок» (1973), «Право» (1975), «Внесок» (1976), «Русло» (1977), «Голос обов'язку» (1978), «Батькове вогнище» (1979), «Адреса» (1987), «Вибране» (1988), «Поки дихаю, поки живу…» (1989), «Синоніми до України» (1993), «Журавель у небі» (1996), «Коли б я жив тоді на світі…» (1998), «Одинадцята заповідь» (2001), «Три вірші про найголовніше» (2002), «Важке щастя» (2003), «Де ти живеш?» (2006), «Янгол-охоронець» (2006), «Вдих і видих» (2008).
  • сатири і гумору — «Бажаю усміху!» (Київ, 1981), «Майте на увазі» (Одеса, 1981), «Невже таке буває?» (Київ, 1984), «Де правда, де вигадка?» (Одеса, 1986),
  • пародій, епіграм, шаржів — «Поезія внатрус» (1982), «Витверезник для ліриків» (1990), «Помилки Колумба» (Київ , 1991);
  • про культуру рідної мови — «Ну що б, здавалося, слова…» (1992, 1994).[3]
Провідна тематика його творчості – це історія й сучасне життя рідного краю, моральні та етичні проблеми, філософське осмислення людського буття, виховання національної гідності, екологічної культури. Оригінальною частиною його поетичного набутку є іронічно-алегоричні інтерпретації міфологічних сюжетів народів світу під кутом зору наших сучасних суспільно-політичних та духовних проблем. Значне місце в його творчості посідає тема захисту рідної мови, культури, збереження народних традицій

— Енциклопедія сучасної України. – Київ, 2004. – Т. 3. – С. 373-374[4]

У перекладі російською мовою — збірка поезій «Открытый взгляд» (1981), вірші для дітей «Да или нет?» (1990); кабардинською — «Насип нал» («Підкова щастя», 1989); окремі твори — білоруською, молдавською, казахською, балкарською, чуваською, комі, польською, болгарською, словацькою, угорською, на іврит, друкувалися в США, Канаді, Австралії.

Нагороди і почесні звання[ред. | ред. код]

Лауреат обласних літературних премій ім. ім. Миколи Трублаїні та ім. Михайла Коцюбинського (1981) (з 1992 р. ця премія — Всеукраїнська), а також Всеукраїнських — ім. В. Сосюри (за лірику, 1985 р.), ім. О. Копиленка (за твори для дітей 1987 р.), ім. С. Олійника (за сатиричні збірки, 1991 р.), «Срібний Еней» (за сатирично-гумористичні публікації в журналі «ВУС», 1993 р.), ім. С. Руданського (за сатиру й гумор, 1995 р.), ім. Олекси Гірника, ім. Є. Гуцала (2003). У 1995 р. відзначений Міжнародною премією за цикл іронічних катренів «Біблійна алегорія» (США, Філадельфія). 1997 р. став дипломантом Міжнародного конкурсу «Створімо сучасну українську патріотичну пісню» (Всеукраїнська музична спілка разом з Українським культурним центром м. Детройта-Воррена, США).[5]

Орден За заслуги III ступеня (1998), медалі, почесна грамота Верховної Ради України[6]

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

2010 року вийшли друком спогади сучасників про поета — «На громах настояний скарбник» (2010).[7] 2009 року в с. Жабокрич Крижопільського району закладено сквер імені Анатолія Бортняка, у пам'ятні квітневі дні вручається літературна премія його імені.[8] 2012 року ім'я Анатолія Бортняка отримала одна з вулиць мікрорайону «Поділля» у Вінниці. 2013 року VI Всеукраїнський фестиваль поезії на Поділлі «Підкова Пегаса» був присвячений 75-річному ювілею поета.[9] D

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ З-над Божої ріки. Літературний біобібліографічний словник Вінниччини / Упорядкування і загальна редакція А. М. Подолинного. — Вінниця: Континент-ПРИМ, 2001. — С. 32-33.
  2. ↑ 25 квітня 2013 р. — 75 років від дня народження Анатолія Агафоновича Бортняка // Знаменні і пам'ятні дати Вінниччини 2013 року: хронол. довід. / Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва; уклад. О. Ю. Антонюк; відп. за вип. Н. І. Морозова. — Вінниця, 2012. — С. 132—133.
  3. ↑ Просіваю мову, як зернини…: до 70-річчя від дня народження А. А. Бортняка, українського поета і публіциста: бібліографічний список / [[Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека імені Тимірязєва|Вінницька ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва]]; уклад. Л. Заря; ред. М. Спиця; вступ. ст. [[Подолинний Анатолій Мусійович|А. Подолинного]]. — Вінниця, 2008. — 12 с. — (Наші видатні земляки). Архів оригіналу за 17 вересня 2017. Процитовано 29 березня 2010.
  4. ↑ Цит. по: Енциклопедія сучасної України. – К., 2004. – Т. 3. – С. 373-374.
  5. ↑ [[https://web.archive.org/web/20131014225747/http://krasnoslov.org.ua/anatolij-ahafonovych-bortnyak/ Архівовано 14 жовтня 2013 у Wayback Machine.]. Біографія на сайті Вінницької організацію НСПУ]
  6. ↑ Бортняк Анатолій Агафонович (довідка) // Вінниця журналістська: довідник / ВОО НСЖУ; автор-упоряд. Володимир Лисенко. — Вінниця, 2010. — С. 27.
  7. ↑ На громах настояний скарбник. Анатолій Бортняк у спогадах сучасників та українському літературознавстві / упоряд. В. С. Рабенчук. — Вінниця: Консоль, 2010. — 464 с.: іл.
  8. ↑ А.Бортняк на сайті «[[Жабокрич|Жабокрицький]] сільський філіал». Архів оригіналу за 24 червня 2021. Процитовано 22 жовтня 2013.
  9. ↑ [[https://web.archive.org/web/20131023060948/http://krasnoslov.org.ua/festyval-pidkova-pehasa-2013/ Архівовано 23 жовтня 2013 у Wayback Machine.] Вистава за творами А. Бортняка на «Підкові Пегаса-2013»]

Джерела і література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Бортняк_Анатолій_Агафонович&oldid=39496153