Давидов Анатолій Іванович
| Давидов Анатолій Іванович | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Народився |
8 лютого 1938 Бочечки, Конотопський район, Київська область, Українська РСР, СРСР | |||
| Помер |
5 січня 2002 (63 роки) Київ, Україна | |||
| Громадянство |
 СРСР,  Україна | |||
| Національність | українець | |||
| Діяльність | письменник, | |||
| Alma mater | Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя | |||
| Мова творів | українська | |||
| Роки активності | 1961 | |||
| Напрямок | література для дітей та юнацтва | |||
| Премії |
Літературна премія ім. Лесі Українки (1987); Літературно-мистецька премія імені Олени Пчілки (1999) | |||
|
| ||||
Анато́лій Іва́нович Дави́дов (*8 лютого 1938 с. Бочечки Конотопського району Сумської області — †5 січня 2002, Київ) —український письменник. Член Спілки письменників України від 1976, лауреат літературних премій.
Нагороди[ред. | ред. код]
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився 8 лютого 1938 року в селі Бочечки (за іншими даними — Бочки) (тепер Конотопського району Сумської області), батьки були вчителями, і передали йому цю професію у спадок. Анатолій Іванович мав сім'ю, двох синів. Помер у Києві 5 січня 2002 року. Похований на Лісному цвинтарі.[1].
Закінчив 1960 факультет природознавства Ніжинського педінституту. Працював учителем біології. Деякий час був на комсомольській, від 1969 — на партійній роботі. Завідував відділом природознавства у журналі «Знання та праця»,1975—1984 був головним редактором журналу «Барвінок», 1984—1994 — директором видавництва «Молодь».
Почав друкуватися від 1961. Створив для дітей та юнацтва багато книг. Серед них найбільше науково-художніх, де розповідається про життя природи. У 60-і роки організував юнацький клуб «Біон» при Київському палаці піонерів, куди він запрошував науковців і письменників, з якими спілкувалися юннати (юні натуралісти). Серед знаних гостей були Микола Амосов, Олесь Бердник, та інші, як згадує тодішня учениця Олена Голуб.
Перша книжечка «Ширшає виднокруг» вийшла 1967, далі — «Сонячні вершники» (1969), «Експедиція „Суничка“» (1971), «Катамаран» (1974), «Голубий патруль» (1974), «Без креслень і кельми» (1975), «Знай, люби, бережи» (1979), «Скарб» (1980), «Сонечко спить у дзвониках» (1986), «Озивайко» (1987), «Не так вже й тісно на Землі» (1987), «Пригоди Озивайка», «Цілющий камінь», «Про Озивайка, лісовий люд та їхні незвичайні пригоди» та ін.[2].
Збірка оповідань «Сонечко спить у дзвониках» дістала високу відзнаку — премію імені Лесі Українки(1987). У 1999 році за збірку «Цілющий камінь» Анатолій Давидов був удостоєний премії імені Олени Пчілки (1999).
Михайло Стельмах так визначив творчу індивідуальність цього автора:
[3]« «Анатолій Давидов – письменник своєї землі, а отже, свого кореня і нев’янучої гілки. Йому близьке і дороге те, повз чого проходить людина байдужа, з холодним серцем, порожньою душею. Таким людям письменник нагадує : подивіться навколо себе, погляньте під ноги, не минайте ні роси, ні краси. Обережно ступайте по цій теплій і сивій одвіку, прабатьківській землі»
Окремі твори перекладено російською, білоруською, казахською, узбецькою, молдавською, німецькою, чеською, словацькою та ін. мовами.
Твори Давидова приваблюють глибоким знанням природи, любов'ю до неї, а також розумінням внутрішнього світу дітей. Письменник прагне прищепити їм бажання вивчати світ рослин і тварин, берегти його. Він пише й про людські стосунки, про дитячі справи, пригоди, вчить шанувати сучасне й минуле.
Цікаве оповідання «Вдячність» із циклу «Таємниці старого дуба». Дуб, наче жива істота, спостерігає все, що діється навкруги, пригадує своє довге життя, піклується про жолуді, які продовжують його рід. Але у дубі — дупло, й пишатися серед дерев йому вже недовго… Та ось приїхали до лісу люди — вчитель з учнями, полікували стовбур, замазали дупло, обгородили. І тут дуб із вдячністю впізнає у старому вчителеві юнака, якого він порятував у роки війни від ворога.
Оповідання це близьке до казки, які теж писав Давидов. Найкраща з них — про Озивайка, лісового хлопчика, який доглядає ліс, дружить з тими, хто любить природу.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Давидов Анатолій Іванович. Енциклопедія Сучасної України [1] [Архівовано 9 жовтня 2018 у Wayback Machine.]
- ↑ Давидов Анатолій. Повні тексти творів.[2] [Архівовано 17 грудня 2018 у Wayback Machine.]
- ↑ Національна бібліотека України для дітей[3] [Архівовано 17 грудня 2018 у Wayback Machine.]
Джерела[ред. | ред. код]
- Письменники Радянської України. — К., 1981. — С. 65.
- Давидова І. М. Давидов Анатолій Іванович // Українська літературна енциклопедія. — Т. 2. — К., 1990. — С. 5.
- Письменники України: Довідник. — Дніпропетровськ, 1996. — С. 72.
Література[ред. | ред. код]
- Столбін О. П. Знай, люби, бережи // Радянська школа. — 1980. — № 11.
- Назаревская Н. А. Знай, люби, береги // Детская литература. — 1980. — № 8.
- Кириченко П. Сокровища земли нашей // Радуга. — 1981. — № 3.
- Губарець В. До совісті і розуму людського // Дніпро. — 1986. — № 6.
Посилання[ред. | ред. код]
|
