Анбур

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Документ, написаний анбуром

Анбу́р або давньопермське (давніх комі) письмо (абур, пермська / зирянская абетка; комі: Важ Перым гижӧм) — писемність мови комі, що активно використовувалася комі-зирянами, комі-перм'яками, росіянами і деякими іншими народами північного сходу європейської частини Росії в XIV — XVII століттях.

Назва абетки — за сполученням назв двох перших літер абетки («Ан» і «Бур»).

Історія[ред.ред. код]

Пермське письмо (анбур) створено св. Стефаном Пермським у 1372 році у районі басейну річки Вимі (притока Вичегди) на основі кирилиці, грецької абетки і давньопермських рунічних символів (пасів).

Надписи анбуром є одними з найдавніших серед угро-фінських мов. Тільки угорською і карельською мовами існують більш ранні писемні пам'ятки.

Пермська (комі-зирянська) абетка вийшла з ужитку в XVII столітті, витіснена кирилицею. Завадою подальшому розвитку анбуру стало не стільки відособлення його як окремої національної абетки, як те, що він був чинником поширення грамотності й освіти серед місцевого населення, що сприймалось як загроза пануючому режиму в Московії.

Нині, на початку XXI століття, здійснюються заходи з відродження анбуру, окремі ініціатори навіть пропонують включити анбур до Юнікоду[1]. 26 квітня — день пам'яті св. Стефана Пермського — святкується як День давньопермської писемності.

Опис[ред.ред. код]

Пермська абетка (версія прочитання)

Пермська абетка містить 38 літер. В анбурі відсутній розподіл на рядкові і заглаві літери.

Напрямок письма — зліва направо, рядки йдуть згори донизу.

Використовуються діакритичні знаки, для стандартних скорочень — титло. Знаки пермської абетки є доволі однорідними і однотипними у вигляді гострого кута в тому чи іншому положенні.

Пам'ятки пермської писемності[ред.ред. код]

Збереглось деяке число пам'яток давньопермської писемності: списки абетки (понад 10), Приписка Килдасьова на Номоканоні (1510), надпис на іконі «Троїці» (XV ст.), надпис на іконі «Сходження» (2-а пол. XV ст.), запис у рукописі «Григорія Сінаїда» (сер. XV ст.), підпис єп. Пермського Філофея під грамотою (1474).

Вважається, що чи не від часу створення анбур відігравав роль тайнопису. Добрий зразок такого використання анбуру — рукопис Георгія Амартола з Еллінським літописцем. Тут на вільних від письма аркушах, здебільшого на берегах, розсіяні примітки читачів або писаря.

Дещо своєрідний варіант пермського письма дає рукопис XVI століття — «Козьма Індикоплов». У тексті списку слова грецьким письмом перемежовуються зі словами анбуром. Писар, припускають, писав обома шрифтами, але в обох припускався помилок (?).

Окремі слова, приписки і літери анбуру зустрічаються в:

  • тексті Йосипа Флавія за списком б. Патр. бібл. N 770, XVI—XVII ст.ст.;
  • рукопису Діонісія Ареопагіта в приписці XVI ст. із Усть-Вимі (Царськ. — Уварова N 48);
  • книзі малих Пророків поч. XVI ст., Лен. п. б. (F. 1. N 3);
  • службовій мінеї бібліотеки Успенського собору (Російський Історичний музей) N 18 (пергамент поч. XV ст.);
  • бібліотечних книгах Архіву Міністерства Іноземних справ 69 (XV—XVI ст.ст.).

Галерея[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

Джерела, посилання і література[ред.ред. код]