Англійський бульдог

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Англійський бульдог right-center
Racibórz 2007 082.jpg
Походження Англія Англія
Характеристики
Висота 50 см.
Вага Пси: 25 кг
Суки: 23 кг[1]
Класифікація МКФ:
FCI 149
Стандарти породи
FCI [2 стандарт]
Пес свійський (Canis familiaris)

Англійський бульдог — одна з найяскравіших і найвідоміших європейських бойових порід, що проте зберегла вельми мало загального зі своїми лютими предками.

Історія[ред.ред. код]

Історія виникнення і розвитку породи і цікава, і багато в чому показова, бо може служити прикладом того, наскільки сильно впливають на стан поголів'я витребеньки людини, підкріплені направленим добором. Цькування звірів в Англії належить до прадавніх розваг. Про важких псів з мертвою хваткою згадується вже в книзі «Майстерність полювання», написаного в 1406 році Едвардом, герцогом Йорка. Відносячи таких собак до різновиду алано, середньовічний автор повідомляв, що вони «сильні, хоча і невеликі зростом. Це найкращий собака, аби схопити і тримати будь-якого звіра, і хапає він так сильно і швидко, як жодна тварина не здатна» .

Спочатку улаштовувачі бичачого цькування мало піклувалися про видовищну і спортивну сторону справи. На бика пускали будь-яку придатну собаку, найчастіше цілу зграю. Нещасні пси кусали збожеволілого від люті противника куди попало і гинули десятками. Пізніше організатори жорстокої забави розробили правила, що регламентують хід поєдинку, — і до XVII століття поява спеціалізованої породи стала справою вирішеною наперед. Саме тоді предки породи вперше були класифіковані собаківниками як «бульдоги». На роль «бикогриза» претендували англійський мастиф і його зменшений варіант, що служив британським м'ясникам, скототорговцям і гуртоправам робочою собакою, що нагадує ротвєйлера і булленбейзера. Серед перших «бульдогів», втім, зустрічалися собаки всіх розмірів, забарвлень і з різною будовою щелеп. Проте первинний відбір виробляли бики, знищуючи непридатних для бою тварин, людина ж спостерігала, закріплювала і розвивав ті якості, які сприяли створенню досконалого спеціалізованого бойового собаки. Так, мастиф звичайно хапав бика за вухо, загривок або шию і прагнув повалити своєю вагою. Але через свій великий розмір мастифи часто потрапляли бикові на роги або під копита. А ось мясницькі собаки завдяки тривалому «професійному» відбору краще берегли себе від грізного противника і володіли ще однією чудовою рисою — прагненням схопити бика за ніс. Всі знають, що ніс є найчутливішим місцем бика. Це давно використовувалось людиною: за допомогою протягнутого в ніздрі сталевого кільця він підпорядковував собі норовисту тварину. Тому саме той бульдог, який вчіплювався в ніс бикові, здатний був повністю паралізувати його волю до опору. Бій, до речі, вважався закінченим, якщо бик падав або втікав з арени. Сильнішими важелями дії щелепних м'язів володіли короткоморді собаки, але в сучасних робочих бульдогів ця ознака ніколи не розвивалася до сучасної міри, оскільки необхідно було забезпечити хороше схоплення з досить «глибоким» укусом, що не заважає нормальному диханню. Відносно мертвого захоплення необхідно відмітити, що це функція нервової системи собаки, а не особливість будови морди.

Судячи зі старовинних зображень, що дійшли до нас, робочий бульдог був собакою, пропорції голови і морди якої варіювали від типу стаффордшир-терьера до боксера. Пізніші (XVIII—XIX століть) бульдоги були однотипні, вони були схожі на грубого боксера з важким кістяком і широкими грудьми. Невипадково цих собак XIX століття в ужитку звали «broad-mouthed», що означає «широкороті», а не «short-mouthed», «короткоморді», як це прийнято тепер. Цькування биків було заборонене законом в 1835 році — і багато чисельне поголів'я бульдогів опинилося «без роботи». Вийшовши з сфери традиційного використання, англійський бульдог став набувати якостей сторожа і компаньйона солідного джентльмена. Деякі незручності створювали його занадто крута вдача, тому злісні собаки у величезній кількості вивозилися в колонії, де життя було суворе, а вдачі прості і начисто позбавлені манірності і лиску, властивих метрополії; тим же, які залишилися на батьківщині, судилося зазнати зміни, які дозволили б їм увійти до розміреного побуту Англії. Таким чином, характер і темперамент бульдога стали об'єктом пильної уваги заводчиків. Оскільки у «класичного» джентльмена має бути «доброчесний» собака, перевагу віддавали урівноваженим, лояльним до сторонніх (до певної межі)

Проблеми породи[ред.ред. код]

Згодом прагнення заводчиків до екстравагантності привело до настільки серйозних анатомічних змін собаки, що порідні бульдоги виявилися нездібні до розмноження без допомоги людини: крупні голови і широкі плечі у щенят вже не проходили в родові шляхи сук, результатом чого з'явилася необхідність дорогих кесаревих операцій у майже в 100% випадків; вузький таз створив проблеми при в'язках, що змусило все частіше удаватися до штучного запліднення; життєстійкість щенят знизилася, тому догляд за новонародженими зажадав особливої досвідченості і пильної уваги. Нині потенційним власникам, окрім названих труднощів, слід мати на увазі, що представники породи не відрізняються довголіттям, схильні до сердечних, легеневих і шкірних захворювань, схильні до алергії. Втім, таку дорогу ціну доводиться платити і за видатну декоративність французького бульдога. Сучасні тенденції в розвитку породи ставлять любителів бульдога в дещо двозначне положення. Сучасний бульдог є витвором мистецтва, в якому естетична досконалість вступає в прямий конфлікт з нормальною фізіологією, направляючи зусилля селекціонера-заводчика в область фізіології патологічною. З іншого боку, роботи по оздоровленню породи останнім часом грають усе помітнішу роль і, швидше за все, в недалекому майбутньому стануть головним напрямом в розведенні.

Характеристики породи[ред.ред. код]

Характер[ред.ред. код]

Бульдог — істота настільки ж віддана, наскільки чуйна, собака співпереживає всьому, що відбувається в сім'ї і в будинку. Він, звичайно, готовий захищати господаря в разі небезпеки, бути супроводжуючим скрізь і завжди. І він же — це треба пам'ятати — погано переносить самоту і нестачу спілкування. Втім, світову славу і честь вважатися талісманом багатьох спортивних клубів йому принесла знаменита упертість, тому при дресируванні не слід зневірюватися, спостерігаючи повільне утворення навику.

Догляд[ред.ред. код]

Це сильні, рухливі собаки і потребують прогулянок в спокійному темпі, коли пес сам вибирає собі норму фізичної роботи. Обережність слід проявляти лише в сильну спеку або в холод, оскільки, маючи аномально короткі дихальні шляхи, бульдоги схильні до теплових ударів (з можливим летальним результатом) і застудних захворювань.

При годуванні краще дотримуватися висококалорійної дієти, що складається з легкозасвоюваних продуктів, що призводять до утворення жирових відкладень. Товстуни-бульдоги чомусь вважаються «правильними» в кругах деяких аматорів, хоча це ніяк не узгоджується з вимогами стандарту, де визначення «міцний» і «потужний» має на увазі інше значення. Собаки, що ожиріли, більш схильні до захворювань.

Посилання[ред.ред. код]