Андеґраунд

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Андеґра́унд (англ. underground — підпілля) — напрям у сучасному мистецтві. Творчість осіб або груп, яка суперечить усталеним філософським, етичним, естетичним кодам соціуму й скеровується на самовираження. Термін народився в другій половині 1960-х років і стосувався спочатку американських, а потім і британських гуртів, які спочатку не записували платівки, а лише виступали в клубах, і вважались авангардистами реп-музики. На відміну від «комерційних» виконавців, «підпільники» пропонували дуже довгі твори (інколи навіть півгодинні), що базувалися на блюзі, відмовляючись від простої, легкої для запам'ятання мелодійності, часто зверталися до складних ритмометричних зразків джазової музики. Але з часом і «підпільники» почали записувати платівки.

У соціалістичних країнах[ред.ред. код]

Виник у 1950-і роки в країнах із тоталітарним режимом. Притаманні риси:

  • бунтарство;
  • відмова від загальноприйнятих цінностей, ідеології, традицій, норм;
  • епатаж.

В Україні[ред.ред. код]

Андеграунд в образотворчому мистецтві також називають «другою хвилею авангарду». В Україні ця хвиля найвиразніше виявилася у період 60-80-х років XX століття. На думку деяких мистецтвознавців, слід розрізняти андерграунд, як найрадикальнішу форму мистецького спротиву тоталітаризмові, яку переслідувала влада, і «неофіційне мистецтво», нонконформізм, як поміркованіші мистецькі стилістики з рисами новаторства.

Поділ андерграунду і «неофіційного мистецтва» багато в чому соціально — статусний; естетично вони дуже близькі. На тлі ідеологічного «парадно-офіційного» мистецтва ними по-різному створювалось позаідеологічне мистецтво, де на першому плані було вирішення творчих, власне художніх завдань.

В середині 70-х було створено молодіжне об'єднання Спілки художників з ліберальнішими умовами вступу, після чого «неофіційне мистецтво» стало одним з де-факто «дозволених». Андеграундні художники, які виставлялися раніше тільки в квартирах, клубах або бібліотеках, змогли брати участь у деяких офіційних виставках. Серед київських художників це були: Яким Левич, Зоя Лерман, Іван Марчук, Юрій Луцкевич, Валентин Реунов, Ірина Макарова-Вишеславська, Олександр Павлов, Олексій Орябинський, Юлій Шейніс, Михайло Вайнштейн, Євген Волобуєв, Анатолій Лимарев, Ада Рибачук, Володимир Мельниченко, Федір Тетянич і багато інших.

В Одесі представниками «неофіційного мистецтва» були: Віктор Маринюк, В'ячеслав Сичов, Люсьєн Дульфан, Тетяна Басанець, Олег Волошинов та ін., у Львові — Володимир Патик, Любомир Медвідь, Зиновій Флінта, Олег Мінько, Еммануїл Мисько, Роман Петрук , Богдан Сорока, Андрій Бокотей, Роман Романишин, Любомир Левицький, Максим Василенко, Юрій Чаришніков і ін. Український андерграунд в образотворчому мистецтві — явище недостатньо вивчене. Багато імен і творів замовчувалися, були забуті або знищені.

Поширеною моделлю життя представників андеграундного мистецтва була робота вдома, без надії на визнання, в поєднанні з іншими видами діяльності.Так, художню й педагогічну діяльність суміщали: Борис Лобановський, Олег Животков, Олександр Павлов, Карл Звіринський, Роман Сельський, Олександр Соколов. У монументальному цеху працювали: Павло Бедзір, Ференц Семан, Єлизавета Кремницька , Валерій Ламах,Федір Тетянич, Ернест Котков, Віктор Хамков, Олександр Шульдіженко. Книжковою та журнальною графікою займалися: Григорій Гавриленко,Анатолій Сумар, Якім Левич, Надія Пономаренко,Олена Голуб,Микола Залевський,Олександр Костецький та інші.

Чимало андеграундних художників зазнали гоніння з боку владних структур за свою позицію: в Києві — Алла Горська, Сергій Параджанов, Петро Беленок, Микола Тригуб, Вудон Баклицький , Борис Плаксій, Людмила Семикіна; в Ужгороді — Павло Бедзір, Єлизавета Кремницька; у Львові — Карл Звіринський; в Черкасах — Едуард Гудзенко, Володимир Широков; в Одесі — Валентин Хрущ, Володимир Стрельников, Олександр Ануфрієв; в Дніпропетровську — Володимир Макаренко; в Запоріжжі — Віктор Заруба, в Харкові — Вагрич Бахчанян. Попри все хужожники виявили незламність, чинячи «тихий опір» своїми пензлями й фарбами, створюючи нетрадиційні й незвичні художні прояви, як от перформанси, інсталяції, концепти тощо. Андеграунд став символом духовної свободи, творчої незалежності, синонімом новаторського мистецтва. Він є витоком більшості процесів, що відбуваються в сучасному мистецтві сьогодні.

Література[ред.ред. код]

  • УСЕ Універсальний словник-енциклопедія. — 4-е видання. — 2006. — С. 57.
  • Герасимчук О. А. Андеґраунд // Енциклопедія Сучасної України. — Т. 1.— К. — 2001. — С.471.
  • Гліб Вишеславський Андеґраунд. // Термінологія сучасного мистецтва. — Париж-Київ, — 2010. — С.32-37.ISBN 978-966-96839-2-2.
  • Гліб Вишеславський,Сидор-Гібелинда Олег]].// Термінологія сучасного мистецтва, Paris-Kyiv, Terra Incognita, 2010,  — С.36,147, 188, 240, 241,371. ISBN 978-966-96839-2-2
  • Голуб Олена У «Русі». До ювілею андеграундної виставки, яка стала історією, Газета ДЕНЬ, № 212, 5 грудня 2007 [1]
  • Танюк Л. Життя в мистецтві та політиці.\\Слово, Театр, Життя, К., 2003, том 2, С.184
  • Сверстюк Є.\\ Блудні сини України. — К.: Знання, 2001. — С.176.
  • Лобановский Б. Киевские анахореты.\\ Византийский ангел. 1997, № 3
  • Голуб Олена. Андерграунд: підземний потяг, що рухається з минулого в майбутнє.\\ Сучасність № 6, 2001, — С.152
  • Голуб Е. Висящие на одной стене — связанные одной цепью.\\ Радуга 2004, № 7 — 8. — С. 164
  • Котова О.Неофіційне мистецтво Одеси 60 — 80-х років…\\ Міст № 2, К., 2005, № 7 — 8, 109–118
  • Савицька О., Одеська школа сьогодні\\ Образотворче мистецтво № 3, 2004, С. 59 — 61
  • Черный квадрат над черным морем. Одесса, 2001.
  • Медведєва О. Історіографія нонконформізму в українському образотворчому мистецтві 60-х рр. ХХ ст. // Мистецтвознавчі записки: Зб. наук. праць. — К., 2002. — Вип. 1(2) — С. 104.
  • Ольга Петрова На шаблях сидіти жорстко.\\Мистецтвознавчі рефлексії. — К., 2004
  • Галина Скляренко.\\ На берегах. Нотатки до українського мистецтва XX століття — К.: Софія, 2007. — С. 25. — ISBN 978-966-8684-35-7