Андижанська область

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Андижанська область
Andijon viloyati
UZ-Andijan.PNG
Адміністративний центр Андижан
Найбільше місто Андижан
Країна Узбекистан Узбекистан
райони 14
Офіційна мова узбецька
Населення
 - повне 2 157 700
 - густота 452 чол./км²
Площа
 - повна 4 240 км²

Андижа́нська о́бласть (узб. Андижон вилояти, Andijon viloyati) — адміністративно-територіальна одиниця на крайньому сході Узбекистану. Утворена 6 березня 1941 року. Розташована в межах Ферганської долини; у східній частині — передгір'я Ферганського та Алайського хребтів. Центр області — місто Андижан.

Площа області становить 4,24 тис. км². Населення становить 1899 тис. осіб (2008; 2,2 млн в 1996, 1,4 млн в 1980).

Межує на північному заході з Наманганською, на південному заході з Ферганською областями Узбекистану; на півночі, сході та півдні — з Киргизстаном.

Природа[ред.ред. код]

Західна частина області являє собою рівнину (висота 400–500 м); на сході та південному сході місцевість поступово підвищується і переходить у зону передгір'я (пагорбів-адирів), висота до 1540 м. Адири розчленовані давніми руслами рік та численними, дуже розгалуженими ярами з крутими й прямовисними схилами. Для зони адирів характерна підвищена сейсмічність.

Корисні копалини області: нафта, природний газ, озокерит, різноманітні будівельні матеріали.

Клімат сухий, різко континентальний, зі спекотним літом та м'якою зимою. Середні температури січня —3 °C, липня — +26 °C. Опадів випадає від 200 мм на заході до 300 мм за рік на сході, максимум припадає на зиму та весну.

Головна річка області — Карадар'я, в яку впадають саї — Андижансай, Аравансай, Акбурасай; та від якої йдуть магістральні канали для зрошування — Шахрихансай, Великий Ферганський канал, Південний Ферганський канал та інші.

На рівнинах переважають родючі окультурені ґрунти. Поширені також сіроземи, що переходять на схилах адирів у каштанові, а ще вище — в чорноземовидні ґрунти.

Рослинність області напівпустельна, з перевагою на рівнині кураю і полину, в зоні адирів — ефемерів та полину. На крутих схилах зростають кущі фісташки та мигдалю. Природна рослинність у значній мірі витіснена культурною.

Населення[ред.ред. код]

Основне населення — узбеки. Живуть також росіяни, киргизи, уйгури, казахи, таджики, татари, корейці, українці та ін. Андижанська область — одна з найбільш заселених областей країни, Густота населення деяких районів сягає понад 600 чол./км².

Господарство[ред.ред. код]

Промисловість[ред.ред. код]

Область є першою за бавовництвом і другою за шовківництвом областю Узбекистану. Промисловість пов'язана головним чином із обслуговуванням бавовництва, переробкою бавовника та іншої сільськогосподарської продукції, видобуванням нафти та природного газу. В області діють великі бавовноочисні заводи (Андижан, Асака, Кургантепа, Пахтаабад, Шахрихан та ін.), масложиркомбінат, гідролізний, гренажний, плодоконсервний (Андижан), дубильно-екстрактний (Ханабад), кисневий і олійно-екстрактний (Асака), цегельні заводи. Машинобудівні заводи виробляють дизелі, машини для шляхового та іригаційного будівництва, для сільського господарства.

За видобутком нафти Андижанська область посідає перше місце в країні (нафтопромисли: «Андижан», «Джанубій-Аламушук», «Палванташ», «Ходжаабад»). Одночасно видобувається й газ. Побудований газопровід ХоджаабадФергана. Низка електростанцій (в тому числі ГЕС).

Сільське господарство[ред.ред. код]

Посівна площа становить понад 200 тис. га, 95% якої зрошується. Під бавовником зайнято 70%, під кормовими культурами (головним чином люцерною) — 20% , зерновими (рис, кукурудза та ін.) — 9% посівної площі. За загальним збором бавовнику область займає перше місце в Узбекистані. Розвинуте також садівництво, виноградарство і овочівництво.

Тваринництво м'ясо-молочного напряму базується на кормових травах і відходах бавовництва (жмихи), а також пасовиськах суміжних гірських районів Киргизстану. Розводять велику рогату худобу (корів), овець, коней, свиней, тутових шовкопрядів.

Транспорт[ред.ред. код]

3алізниці сполучають Андижан з Ферганою, Наманганом та містами Киргизстану Джалал-Абадом, Ошем і Таш-Кумиром. Прокладені залізничні гілки до Асаки, Пахтаабада, Шахрихана. Транспортні вузли — Андижан, Шахрихан, Асака, Карасув.

Адміністративний поділ[ред.ред. код]

Райони Андижанської області

Станом на 1 січня 2011 року область поділена на 14 районів (tumani) і 2 міста (shahari) обласного підпорядкування[1]:

Райони[ред.ред. код]

№ на
карті
Район Центр
1 Алтинкульський н.п. Алтинкуль
2 Андижанський міське селище Куйґан'яр
3 Асакинський місто Асака
4 Баликчинський міське селище Баликчі
5 Бозький міське селище Боз
6 Булакбашинський міське селище Булакбаші
7 Джалалкудуцький місто Ахунбабаєв
8 Ізбасканський місто Пайтуг
9 Кургантепинський місто Кургантепа
10 Мархаматський місто Мархамат
11 Пахтаабадський місто Пахтаабад
12 Улугнорський міське селище Акалтин
13 Ходжаабадський місто Ходжаабад
14 Шахриханський місто Шахрихан

Міста обласного підпорядкування[ред.ред. код]

Населені пункти[ред.ред. код]

Станом на 1 січня 2011 року до складу області входили 11 міст, 78 міських селищ і 95 сільських сходів громадян.[1]

Міста[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. СОАТО (рос.)(узб.) Архівовано з першоджерела 25 червня 2013.


Узбекистан Це незавершена стаття з географії Узбекистану.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.