Андижанська область
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Андижа́нська область (вілаят) (узб. Андижон вилояти, Andijon viloyati) — адміністративна одиниця на крайньому сході Узбекистану. Утворена 6 березня 1941 року. Розташована у Ферганській долині. Центр області — місто Андижан.
Площа області становить 4,24 тис. км². Населення складає 1899 тис. осіб (2008; 2,2 млн. в 1996, 1,4 млн. в 1980).
Межує на північному заході з Наманганською, на південному заході з Ферганською областями Узбекистану; на півночі, сході та півдні — з Киргизстаном.
Зміст |
[ред.] Природа
Західна частина області являє собою рівнину (висота 400—500 м); на сході і південному сході місцевість поступово підвищується і переходить у зону передгір'я (пагорбів-адирів), висота до 1 540 м. Адири розчленовані давніми руслами рік та численними, дуже розгалуженими ярами з крутими й прямовисними схилами. Для зони адирів характерна підвищена сейсмічність.
Корисні копалини області: нафта, природний газ, озокерит, різноманітні будівельні матеріали.
Клімат сухий, різко континентальний, зі спекотним літом та м'якою зимою. Пересічні температури січня —3°C, липня +26 °C. Опадів випадає від 200 на заході до 300 мм за рік на сході, максимум приходиться на зиму та весну.
Головна річка області — Карадар'я, в яку впадають саї — Андижансай, Аравансай, Акбурасай; та від якої йдуть магістральні канали для зрошування — Шахріхансай, Великий Ферганський канал, Південний Ферганський канал та інші.
На рівнинах переважають родючі окультурені ґрунти. Поширені також сіроземи, що переходять на схилах адирів у каштанові, а ще вище — в чорноземовидні ґрунти.
Рослинність області напівпустельна, з перевагою на рівнині кураю і полину, в зоні адирів — ефемерів та полину. На крутих схилах зростають кущі фісташки та мигдалю. Природна рослинність у значній мірі витіснена культурною.
[ред.] Населення
Основне населення — узбеки. Живуть також росіяни, киргизи, уйгури, казахи, таджики, татари, корейці, українці та ін. Андижанська область — одна з найбільш заселених областей країни, щільність населення деяких районів сягає понад 600 чол./км².
[ред.] Господарство
[ред.] Промисловість
Область є першою за бавовництвом і другою за шовківництвом областю Узбекистану. Промисловість пов'язана головним чином із обслуговуванням бавовництва, переробкою бавовника та іншої сільськогосподарської продукції, видобуванням нафти та природного газу. В області діють великі бавовноочисні заводи (Андижан, Асака, Шахріхан, Кургантепа, Пахтаабад та ін.), масложиркомбінат, гідролізний, гренажний, плодоконсервний (Андижан), дубильно-екстрактний (Ханабад), кисневий і олійно-екстрактний (Асака), цегельні заводи. Машинобудівні заводи виробляють дизелі, машини для шляхового та іригаційного будівництва, для сільського господарства.
За видобутком нафти Андижанська область посідає перше місце в країні (нафтопромисли: «Андижан», «Жанубій-Аламушук», «Палванташ», «Ходжаабад»). Одночасно видобувається й газ. Побудований газопровід Ходжаабад—Фергана. Низка електростанцій (в тому числі ГЕС).
[ред.] Сільське господарство
Посівна площа становить понад 200 тис. га, 95 % якої зрошується. Під бавовником зайнято 70 %, під кормовими культурами (головним чином люцерною) — 20 % , зерновими (рис, кукурудза та ін.) — 9 % посівної площі. За загальним збором бавовнику область займає перше місце в Узбекистані. Розвинуте також садівництво, виноградарство і овочівництво.
Тваринництво м'ясо-молочного напряму базується на кормових травах і відходах бавовництва (жмихи), а також пасовиськах суміжних гірських районів Киргизстану. Розводять велику рогату худобу (корів), овець, коней, свиней, тутових шовкопрядів.
[ред.] Транспорт
3алізниці сполучають Андижан з Ферганою, Наманганом та містами Киргизстану Джалал-Абад, Ош і Таш-Кумир. Прокладені залізничні гілки до Асаки, Пахтаабаду, Шахріхану. Транспортні вузли — Андижан, Шахріхан, Асака, Карасув.
[ред.] Адміністративний поділ
Область поділена на 14 районів (tumani) і 3 міста (shahari) обласного підпорядкування:
[ред.] Райони
| № на карті |
Район | Центр |
|---|---|---|
| 1 | Алтинкульський | кишлак Алтинкуль |
| 2 | Андижанський | селище Куйганьяр |
| 3 | Асакинський | місто Асака |
| 4 | Баликчинський | кишлак Баликчі |
| 5 | Бозький | селище Боз |
| 6 | Булакбашинський | кишлак Булакбаші |
| 7 | Джалакудуцький | місто Ахунбабаєв |
| 8 | Ізбасканський | місто Пайтуг |
| 9 | Кургантепинський | місто Кургантепа |
| 10 | Мархаматський | місто Мархамат |
| 11 | Пахтаабадський | місто Пахтаабад |
| 12 | Улугнорський | кишлак Акалтин |
| 13 | Ходжаабадський | місто Ходжаабад |
| 14 | Шахріханський | місто Шахріхан |
[ред.] Міста обласного підпорядкування
[ред.] Населені пункти
В області 11 міст, 5 селищ і 536 сільських населених пунктів.
[ред.] Міста |
[ред.] Міські селища |
[ред.] Див. також
[ред.] Посилання
|
|
||
|---|---|---|
| Області | Андижанська • Бухарська • Джиззацька • Кашкадар'їнська • Навоїйська • Наманганська • Самаркандська • Сирдар'їнська • Сурхандар'їнська • Ташкентська • Ферганська • Хорезмська |  |
| Автономна республіка | Каракалпакстан | |
| Столичний округ | Ташкент | |
.png){kind=small} |
Це незавершена стаття з географії Узбекистану. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
