Андреєв Пилип Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Андреєв.
Андреєв Пилип Михайлович
Народження 1913
Миколаїв, Російська імперія
Смерть 26 березня 1944(1944-03-26)
Вознесенський район, Одеська область, Українська РСР, СРСР
Поховання Олександрівка
Країна Російська імперія
 УРСР
Приналежність Прапор Радянської армії Радянська армія
Вид збройних сил сухопутні війська
Рід військ піхота
Роки служби 1935—1944
Партія ВКП(б)[1]
Звання гвардії старший лейтенант
Формування 73-тя гвардійська стрілецька дивізія
Війни / битви Німецько-радянська війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу
медаль «Золота Зірка»
орден Леніна орден Червоного Прапора орден Вітчизняної війни I ступеня медаль «За відвагу»
CMNS: Андреєв Пилип Михайлович у Вікісховищі

Андре́єв Пили́п Миха́йлович (нар. 1913(1913), Миколаїв — 26 березня 1944, Вознесенський район, Миколаївської області) — учасник Другої світової війни, командир роти автоматників 214-го гвардійського стрілецького полку 73-ї гвардійської стрілецької Сталінградської дивізії 57-ї армії 3-го Українського фронту, гвардії старший лейтенант. Герой Радянського Союзу (1944).

Біографія[ред. | ред. код]

Пилип Михайлович Андреєв народився у 1913 році в Миколаєві. Росіянин. Член ВКП(б)/КПРС з 1939 року. Закінчив 8 класів, школу ФЗУ. Працював сверлувальником-клепачем на Чорноморському суднобудівному заводі.

До лав Червоної армії призваний Сталінським РВК міста Миколаєва у 1935 році. Учасник німецько-радянської війни з червня 1941 року. Брав участь в обороні Одеси і Севастополя. У 1942 році закінчив курси молодших лейтенантів. Командував взводом, кулеметною ротою навчального батальйону 38-ї стрілецької дивізії (з березня 1943 року — 73-тя гвардійська стрілецька дивізія). Воював на Сталінградському, Воронезькому і Степовому (з жовтня 1943 року — 2-й Український) фронтах. У складі 64-ї, 57-ї та 7-ї гвардійської армій брав участь у Сталінградській і Курській битвах, визволенні Лівобережної України, форсуванні Дніпра. Був поранений 8 разів, з них 4 — важко.

25 вересня 1943 року гвардії лейтенант П. М. Андреєв в районі села Бородаївка (Верхньодніпровський район Дніпропетровської області) організував форсування річки своєю ротою. Вступивши в бій, рота знищила 30 ворожих солдатів і офіцерів, тим самим сприявши переправі основних сил батальйону. За героїзм при форсуванні Дніпра і боях на плацдармі був нагороджений орденом Червоного Прапора.

Після боїв на Дніпрі гвардії старший лейтенант П. М. Андрєєв був призначений командиром роти автоматників 214-го гвардійського стрілецького полку. У лютому 1944 року 57-ма армія, у складі якої на той час була 73-тя гвардійська стрілецька дивізія, увійшла до складу 3-го Українського фронту.

Надалі 73-тя гвардійська стрілецька дивізія брала участь у Березнегувато-Снігурівській операції. 26 березня 1944 року підрозділи 214-го гвардійського стрілецького полку захопили хутір Кременчук (Вознесенський район Миколаївської області) і вийшли до річки Південний Буг. Надалі було потрібно перекинути трос на інший берег, на це завдання зголосився Андреєв. Під час переправи його, споруджений з підручних матеріалів, човен отримав пробоїни від куль ворога, а він сам був важко поранений і потонув[2].

Обеліск на подвір'ї школи у смт Олександрівка Вознесенського району.

Числиться похованим у братській могилі в центрі селища міського типу Олександрівка (Вознесенський район Миколаївської області)[3].

Нагороди[ред. | ред. код]

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 3 червня 1944 року за мужність, відвагу і героїзм, виявлені в боротьбі з німецькими загарбниками, гвардії старшому лейтенантові Андреєву Пилипу Михайловичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу (посмертно).

Нагороджений орденами Леніна (03.06.1944), Червоного Прапора (22.11.1943), Вітчизняної війни 1-го ступеня (26.04.1944), медаллю «За відвагу» (04.11.1943).

Пам'ять[ред. | ред. код]

У Миколаєві ім'я Героя носила школа № 38, на будівлі цеху суднобудівного заводу встановлена меморіальна дошка. Перед школою в селищі міського типу Олександрівка встановлено обеліск.[4]

Література[ред. | ред. код]

  • Бундюков А. Т., Кравченко М. В. Сыновняя верность Отчизне. — Одесса: Маяк, 1982.
  • Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь. т.1. — М.: Воениздат, 1987.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ http://www.podvignaroda.ru/?#id=31775986&tab=navDetailDocument
  2. ↑ Южная Украина в период Великой Отечественной войны. Архів оригіналу за 12 серпня 2014. Процитовано 6 квітня 2013.
  3. ↑ Інформація про поховання в ОБД «Мемориал» [Архівовано 26 липня 2014 у Wayback Machine.](рос.)
  4. ↑ Офіційний сайт Вознесенської центральної районної бібліотеки. Архів оригіналу за 15 липня 2012. Процитовано 15 липня 2012.

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Андреєв_Пилип_Михайлович&oldid=41337346