Андрусівське перемир'я

Андрусівське сепаратне перемир’я 1667 (Андрусівський сепаратний договір, Андрусівський мир) — угода між Московським царством і Польщею за спиною України про припинення війни, підписана 30 січня 1667 року в селі Андрусове під Смоленськом терміном на 13,5 років. Угода стала завершенням російсько-польської війни 1654—1667 років. До миру з росіянами поляків змусив рокош (заколот) Ю. Любомирського, що охопив значну територію Речі Посполитої. Андрусівський сепаратний договір визначив місце Московії, Польщі та України в системі міжнар. відносин 60—70-х рр. 18 ст.

Темно зеленим позначені території, що відійшли Москві за Андрусівським миром.

За умовами сепаратного договору:

• припинялась польсько-московська війна 1654—1667 років;
• встановлювалося перемир’я на 13,5 років;
• під владою Московської держави залишалась Лівобережна Україна, Сіверська земля з Черніговом і Стародубом, а також Смоленськ;
• в складі Речі Посполитої залишалися Правобережна Україна (крім Києва) і Білорусь з Вітебськом, Полоцьком і Двінськом;
• Київ з околицями на два роки передавався Московії, проте в умові був ряд застережень, які давали можливість залишити Київ за Росією назавжди;
• Запорозька Січ мала перебувати під спільною владою обох держав;
• царський уряд зобов’язувався виплатити Польщі як компенсацію за втрачені шляхтою землі на Лівобережній Україні 1 млн польських злотих (близько 200 тисяч рублів).
• Річ Посполита і Московія зобов’язувались у випадку татарських набігів на Україну разом виступити проти кримського хана та Османської імперії, що викликало з її боку ворожу реакцію, підсилену підтримкою Франції, Англії, Голландії та Австрії.

Умови сепаратного перемир’я викликали велике незадоволення серед українського суспільства. Андрусівський сепаратний договір, порушивши умови Переяславської Ради (1654) та інших договорів з гетьманами Б. Хмельницьким, Ю. Хмельницьким та І. Брюховецьким, закріпив насильницький поділ української етнічної території на дві частини — Правобережну Україну і Лівобережну Україну, остаточно затверджений так званим Вічним миром в 1686 році. Проти Андрусівського сепаратного миру рішуче виступали гетьманські уряди П. Дорошенка, І. Брюховецького, П. Суховієнка, а згодом і Д. Многогрішного та І. Самойловича, які протягом свого правління практично його не виконували. Порозуміння Росії й Польщі за рахунок поділу території козацької держави спричинило зростання політичного впливу в українському суспільстві козацької старшини, яка спиралася на підтримку Османської імперії та Кримського ханства. Після 1667 поглибився внутрішньополітичний розкол в Україні.

Внаслідок зайнятої гетьманськими урядами позиції більшість із статей Андрусівського сепаратного миру не було виконано, а російсько-польські переговори щодо сфер впливу на Українську козацьку державу відразу продовжилися укладанням додаткових до Андрусівського сепаратного договору постанов — так званих Московських пунктів. Згідно з першими Московським пунктами від 14 (04) грудня 1667, Росія надавала Речі Посполитій військову допомогу для боротьби з П. Дорошенком. За другими Московськими пунктами від 9 квітня (30 березня) 1672 передбачалося, зокрема, відкладення спірного питання про передачу Києва Польщі до 1674. Треті Московські пункти від 13 (03) серпня 1678 передбачали продовжити Андрусівський сепаратний мир ще на 13 років, починаючи з 1 червня 1680. Статті Андрусівськиого сепаратного договору підтверджувалися і під час спеціальних зустрічей («з’їздів») російських і польських дипломатів у Андрусові 17(07) березня 1670, 10 січня 1675 (31 грудня 1674).

Андрусівський сепаратний мир був спрямований також проти військової могутності Османської імперії, відображав вимушений компроміс сторін і засвідчував наявність геополітичної рівноваги у Східній Європі. Уряд Туреччини негативно відреагував на укладений договір і розпочав підготовку до боротьби з обома державами. Водночас Андрусівський сепаратний мир започаткував процес поступової втрати Українською козацькою державою статусу суб’єкта міжнародно-правових відносин. Проте договір 1667 не означав зникнення з карти Європи Української козацької держави, яка, незважаючи на існування двох політичних центрів (Правобережжя та Лівобережжя), продовжувала існувати як єдиний державний організм.

Джерела

• Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985.
• Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.
• Стаття на сайті Інституту історії України Національної академії наук України

Література

• Історія Української РСР, т. 1. Київ, 1955;
• Собрание Государственньїх грамот и договоров, хранящихся в Государственной коллегии иностранных дел, ч. 4. Москва, 1828.
• Савич О. А. Андрусівське перемир’я 1667 року. «Наукові записки Інституту історії і археології АН УРСР», 1946, кн. 2
• W_ojcik Z. Traktat Andruszowski 1687 i jego geneza. Warszawa, 1959
• Галактионов Н. В. Из истории русско-польского сближения в 50—60-х годах XVIII в. (Андрусовское перемирье 1667 г.). Саратов, 1960; W_ojcik Z. Mi_dzy traktatem Andruszowskim a wojn_ tureck_: Stosunki polsko-rosyjskie 1667—1672. Warszawa, 1968
• Санин Г. А. Правобережная Украина и русско-польские переговоры 1667 г. в Москве. «История СССР», 1970, № 1
• Степанков В. С. Боротьба України і Польщі проти експансії Османської імперії у 1672—1676 рр. В кн.: Україна і Польща в період феодалізму: Збірник наукових праць. Київ, 1991
• Чухліб Т. В. Проблема поділу Української держави у світлі польсько-російських стосунків (1656—1667 рр.). В кн.: Богдан Хмельницький та його доба. Київ, 1996
• Смолій В., Степанков В. Українська національна революція середини XVII ст.: проблеми, пошуки, рішення. Київ, 1999.
• Б. Мельничук, В. Ханас. Андрусівське перемир'я 1667 // Тернопільський енциклопедичний словник. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004—2010. — ISBN 966-528-197-6, том 1, 2004.

Посилання

• Енциклопедія козацтва