Андрухович Юрій Ігорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Юрій Андрухович
Yuri Andruchovych in Lviv.jpg
Юрій Андрухович
При народженні: Юрій Ігорович Андрухович
Дата народження: 13 березня 1960(1960-03-13) (54 роки)
Місце народження: Станіслав, Україна
Громадянство: Україна Україна
Рід діяльності: Письменник, публіцист

Ю́рій І́горович Андрухо́вич (*13 березня 1960, Станіслав) — український поет, прозаїк, перекладач, есеїст. Живе і працює в Івано-Франківську. Віце-президент Асоціації українських письменників.

1985 разом з Віктором Небораком та Олександром Ірванцем заснував поетичну групу Бу-Ба-Бу, котра одною з перших почала відновлювати в українській літературі карнавальні та буфонадні традиції, продемонструвала успішний приклад творення соціо-культурного міту. З 1991 року Андрухович — співредактор літературно-мистецького журналу «Четвер», співпрацював також із журналом «Перевал», виступивши упорядником двох його номерів.

У часописі «Сучасність» вперше побачили світ найвагоміші прозові твори письменника: «Рекреації» (1992), «Московіада» (1993), «Перверзія» (1996), видані у 1997 році окремими книгами, есей «Центрально-східна ревізія» («Сучасність», 2000, № 3).

Присутність Андруховича в Івано-Франківську стала вагомим чинником ферментації так званого «станіславського феномену» та формування місцевої мистецької еліти. Творчість Андруховича має значний вплив на перебіг сьогоднішнього літературного процесу в Україні, з його іменем пов'язані перші факти неупередженого зацікавлення сучасною українською літературою на Заході. Твори Андруховича перекладені польською, англійською, німецькою, французькою, російською, угорською, фінською, шведською, іспанською, чеською, словацькою мовами й есперанто.

Біографія[ред.ред. код]

Юрій Андрухович народився 13 березня 1960 року у Станіславі. Родина: Батько Ігор Мар'янович (1930–1997 р.); мати Ганна Степанівна (1940 р.); дружина Ніна Миколаївна (1959 р.); дочка Софія (1982 р.) і син Тарас (1986 р.); онучка Варвара (2008). Володіє російською, польською, англійською, німецькою мовами. Захоплення: фонетика.

Навчався в спеціалізованій школі № 5 з поглибленним вивченням німецької мови. Закінчив редакторське відділення Українського поліграфічного Інституту у Львові (1982) та Вищі літературні курси при Літературному Інституті ім. М. Горького в Москві (1991) Працював газетярем, служив у війську, деякий час очолював відділ поезії Івано-Франківського часопису «Перевал» (19911995). Співредактор часопису текстів і візій «Четвер» (19911996). Віце-президент АУП (19971999). У 1994 році захистив кандидатську дисертацію по творчості забороненого в радянські роки класика української поезії першої половини XX століття Богдана-Ігоря Антонича. Докторську пише по творчості американських поетів-бітників.

Юрій був лідером відомої поетичної групи Бу-Ба-Бу («Бурлеск-Балаган-Буфонада»), яка об'єднала авторів з Києва, Львова, Івано-Франківська. В ієрархії Бу-Ба-Бу займає посаду Патріарха, звідки й походить прізвисько «Патріарх української поезії». Один із засновників постмодерністської течії в українській літературі, яку умовно називають «станіславським феноменом». Представники цього напрямку активно розробляють поетику «карнавального» листа.

На початку 1990-х років разом з Ю. Іздриком починає видавати перший в Україні постмодерністський журнал «Четвер». У 1985 році за результатами публікації двох книг віршів прийнятий у СП України, у 1991 році — за ідейним переконанням виходить зі складу Союзу письменників разом з декількома колегами і стає ініціатором установи Асоціації українських письменників. Наприкінці 80-х відомий як активний діяч первісного, ліберально-демократичного Руху.

З 1991 року публікується у великих літературних журналах України.

У 1994 році захистив кандидатську дисертацію по творчості забороненого в радянські роки класика української поезії першої половини XX століття Богдана-Ігоря Антонича. Докторську пише по творчості американських поетів-бітників.

Певний час був радником мера Івано-Франківська з питань культури.

У 1997 році в Україні окремими виданнями вийшли чотири книги Андруховича: «Екзотичні птахи і рослини» (вірші), книга прози (романи «Рекреації» і «Московіада»), роман «Перверзія», який заслужив репутацію культового літературного твору, книга есе «Дезорієнтація на місцевості». Критики називають Андруховича «священною коровою нової української словесності».

Кілька років вів рубрику «Парк культури» у загальнонаціональній щоденній газеті «День» (Київ). Редактор і укладач Хрестоматійного додатку «Малої української енциклопедії актуальної літератури» (МУЕАЛ). Автор п'ятого перекладу українською мовою шекспірівського «Гамлета» (журнал «Четвер» № 10,2000 р.).

Естетичні погляди «станіславської» літературної школи, лідером якої є Андрухович, відбиті на сторінках культурологічного журналу «Плерома» (заснована в 1996 р. Володимиром Ешкілевим).

Західна критика[Джерело?] визначає Андруховича як одного із найяскравіших представників постмодернізму, порівнюючи за значимістю у світовій літературній ієрархії з Умберто Еко. Його твори перекладені 8 європейськими мовами, у тому числі роман «Перверзія» опублікований у Німеччині, Італії, Польщі. Книга есе видана в Австрії.

У російському перекладі видана — невелика збірка віршів (пров. А. Макарова-Кроткова та І. Кручика, «Дружба народів», поч. 1990-х); роман «Рекреації» (пров. Ю.Ільїн-Король, «Дружба народів», №5-2000).

Головний редактор літературного альманаху сучасної польської прози «Потяг 76». Автор збірок поезій: «Небо і площі» (1985), «Середмістя» (1989), «Екзотичні птахи і рослини» (1991), «Пісні для Мертвого півня» (2004), романів: «Рекреації» (1992), «Московіада» (1993), «Перверзія» (1996), «Дванадцять обручів» (2003), книг есе: «Дезорієнтація на місцевості» (1999), «Диявол ховається в сирі» (2006), У 2007 вийшла книга «Таємниця. Замість роману».

Автор перекладів українською мовою п'єси «Гамлет» Вільяма Шекспіра й американських поетів-бітників «День смерті пані День» (2006).

Лауреат літературної премії Благовіст (1993), премії Рея Лапіки (1996), Міжнародної премії ім. Гердера (2001), одержав спеціальну премію в рамках нагородження Премією Світу ім. Еріха-Марії Ремарка від німецького міста Оснабрюк (2005 р.), «За європейське взаєморозуміння» (Лейпціг, 2006).

Юрій Андрухович, 2011


Присутність Андруховича в Івано-Франківську стала вагомим чинником ферментації т. зв. «станіславського феномену» та формування місцевої мистецької еліти. Творчість Андруховича має значний вплив на перебіг сьогоднішнього літературного процесу в Україні, з його іменем пов'язані перші факти неупередженого зацікавлення сучасною українською літературою на Заході. Твори Андруховича перекладені польською, англійською, німецькою, російською, угорською, фінською, шведською, чеською мовами й есперанто.

Письменник активно займається і громадською діяльністю. Має яскраво виражену громадянську позицію, підтримуючи європейську інтеграцію України.

Творчість[ред.ред. код]

Творчий доробок Юрія Андруховича формально можна поділити на два головні річища: поетичне й прозове. Його поетичний дебют відбувся в першій половині 80-х років і завершився виходом у світ збірки «Небо і площі» (1985), загалом прихильно зустрінутої критикою. Того ж таки року Юрій Андрухович разом із Віктором Небораком та Олександром Ірванцем заснував поетичну групу Бу-Ба-Бу (скорочення від «бурлеск — балаган — буфонада»), значення якої для кожного з трьох її учасників з роками змінювалося — від чогось на кшталт «внутрішнього таємного ордена» до «прикладної квазіфілософії життя». Проте друга поетична збірка Юрія Андруховича («Середмістя», 1989) носить швидше не «бубабуістський», а «елегійно-класицистичний» характер. Повністю «балаганно-ярмарковою» можна вважати натомість третю збірку — «Екзотичні птахи і рослини» (1991), яка волею автора мала б носити підзаголовок «Колекція потвор». Поетичне річище Юрія Андруховича вичерпується десь наприкінці 1990 року і завершується друкованими поза збірками циклами «Листи в Україну» (Четвер, № 4) та «Індія» (Сучасність, 1994, № 5). Домінантою поетичної картини Юрія Андруховича в усі періоди його творчості видається напружене шукання «духовної вертикалі буття», суттєво занижене тенденцією до примирення «вертикального з горизонтальним». Звідси — стале поєднання патетики з іронією, нахил до стилізаторства і заміна «ліричного героя» щоразу новою «маскою». Західна критика[Джерело?] визначає Андруховича як одного із найяскравіших представників постмодернізму, порівнюючи за значимістю у світовій літературній ієрархії з Умберто Еко. Його твори перекладені вісьмома європейськими мовами, у тому числі роман «Перверзія» опублікований у Німеччині, Італії, Польщі. Книга есе видана в Австрії.

З прозових творів Юрія Андруховича найперше був опублікований цикл оповідань «Зліва, де серце» (Прапор, 1989, № ??) — майже фактографія служби автора у війську, своєрідна «захалявна книжечка», що поставала під час чергувань у вартівні. У 1991 році з'являється друком параісторичне оповідання «Самійло з Немирова, прекрасний розбишака» (Перевал, № 1), що ніби заповідає характерні для подальшої прози Андруховича риси: схильність до гри з текстом і з читачем, містифікаторство (зрештою, достатньо прозоре), колажність, еротизм, любов до маґічного і надзвичайного. Романи «Рекреації» (1992), «Московіада» (1993) та «Перверзія» (1996) при бажанні можна розглядати як трилогію: героєм (антигероєм) кожного з них є поет-богема, що опиняється в самому епіцентрі фатальних перетворень «фізики в метафізику» і навпаки. Усі романи — доволі відчутна жанрово-стилістична суміш (сповідь, «чорний реалізм», трилер, ґотика, сатира), час розвитку дії в них вельми обмежений і сконденсований: одна ніч у «Рекреаціях», один день у «Московіаді», п'ять днів і ночей у «Перверзії».

Есеїстика Юрія Андруховича виникає внаслідок його частих подорожей до інших країн і поступово складається в майбутню «книгу спостережень» над нинішніми особливостями європейського культурно-історичного ландшафту. Разом із польським письменником Анджеєм Стасюком видав книгу «Моя Європа: Два есеї про найдивнішу частину світу» (польське видання — 2000, українське — 2001, німецьке — 2003) — текст Андруховича, написаний до цієї книжки, носить назву «Центрально-східна ревізія» і являє собою спробу гранично відвертого осмислення свого власного «часу і місця».

У 2011 році (11 листопада) Юрій Андрухович випустив найбільшу свою книгу — «Лексикон інтимних міст». Критики назвали нове видання «автобіографічним атласом внутрішнього світу письменника». Електронна версія книги, випущена одразу після паперової, як вказують Інтернет — джерела, доступна в форматі, захищеному від піратських копій. У новій книжці Юрій Андрухович розповів 111 історій про 111 міст, які йому довелося відвідати, в яких довелося пережити приємні й не дуже, але завжди унікальні інтимні — в широкому значенні цього слова — моменти. Це розташовані в алфавітному порядку за географічними назвами різножанрові тексти — від есе й оповідань до віршів у прозі. За словами автора, « доводиться багато їздити і цікаво було полічити, скільки до цього моменту я відвідав міст, відмінних від рідного. Тобто рідного Івано-Франківська в цій книжці не буде. Вийшов великий список. Подумав створити свою приватну енциклопедію. Виношував ідею з 2005-го, а за писання взявся 2008-го. Писав про кожне місто окремим файлом. Ніколи не складав їх докупи. Дописавши, я жахнувся: книжка буде під 600 сторінок. Взагалі не збирався писати такі товсті книжки.» Андрухович розповів, що також переклав з англійської п'єсу Шекспіра «Ромео і Джульєтту», яка вийде у видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». Зараз пише нову книгу про життя сімох відомих людей. Зокрема, в ній йтиметься про тренера Валерія Лобановського і футболіста Олега Базилевича.

У 2013 році "Клуб Сімейного Дозвілля" перевидав [1] два романи Юрія Андруховича - "Таємниця" і "Дванадцять обручів". А видавництво "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА" видало зібрання поетичних творів Андруховича - "Листи в Україну".

Твори автора перекладено і видано у Польщі, Німеччині, Канаді, Угорщині, Фінляндії, Хорватії (окремими книжками), США, Швеції, Іспанії, РосіїАвстрії (окремими публікаціями).

Андрухович є автором перекладів з англійської (зокрема, він є автором 5-го українського перекладу шекспірівського «Гамлета» а також книжки перекладів американських поетів-бітників), польської (Т.Конвіцький), німецької (Райнер Марія Рільке, Ф.Ролер, Фріц фон Герцмановскі-Орландо) та російської (Борис Пастернак, Осип Мандельштам, Анатолій Кім).

Критика[ред.ред. код]

У 2010 році Юрій Андрухович зробив заяву про можливість відокремлення від України Криму й Донбасу[1]. Ця заява була вкрай негативно сприйнята в українському суспільстві. Народний депутат Тарас Стецьків зазначив, що заява Андруховича скидається на «істерику інтелігента» за принципом «шеф, усе пропало!» [1].

« «Такі висловлювання можна зрозуміти і частково виправдати лише як емоційну реакцію на те, що коїться нині в державі, – каже Тарас Стецьків. – Але ставитися серйозно до цих слів не можна! Люди, які свідомо виголошуватимуть такі тези, будуть поставлені поза суспільством, оскільки в українському суспільстві не має настроїв і запитів на якесь відокремлення».  »

Рівненський критик Микола Кульчинський називає його «Теребливим анфантом»[2] і стверджує, що вся метушня Андруховича і навколо нього не створює навіть «теми для розмови»:

« Бог йому таки дав талант. І неабиякий. Тому це, фактично, проблема - Зради... Серйозна проблема. І Андрухович тут є не виключенням, а справжнім - дзеркалом української інтелігенції. Принаймні, дуже великої її частини. <...> маємо справу ще з одним мотивом. Суто - творчим. Справа в тому, що рівень текстів, які він видає на гора останніми роками ніяк не відповідають сучасним масштабам України і тому місцю, яке наша країна могла б зайняти за певних обставин не тільки у Європі, але й у світі. <...> справжня проблема Андруховича полягає в тому, що він як літератор сьогодні, може й міг би бути «хорошим письменником» для Галичини. Але для України від Ужгорода до Луганська - він не достатньо хороший. Просто кажучи - заслабкий. Саме як письменник.[2][3]  »

Андрухович і цензура в літературі[ред.ред. код]

В січні 2010 року група літераторів (Юрій Андрухович, Андрій Бондар, Сергій Жадан і Лесь Подерв'янський) започатковали громадську кампанію, кінцева мета якої — скасування моральної цензури та відміна закону «Про захист суспільної моралі», що містить загрозу базовим демократичним свободам. Одне із гасел кампанії — ініціювати широке громадське обговорення діяльності моральної комісії — збігається з першим пріоритетом самого НЕКу (Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі), неодноразово проголошеним у пресі та в офіційних документах, а саме — «започаткувати відкритий діалог з суспільством», «організувати відкриту дискусію про суспільну мораль». У листопаді 2011 року Андрухович виступив проти законопроекту «Про захист суспільної моралі». Про це він заявив 15 листопада в ефірі ток-шоу «Портрети з Сергієм Дорофеєвим» на 5 каналі, як повідомила прес-служба телеканалу. На думку Андруховича, державні органи хочуть контролювати шляхом заборон приватне життя громадян. «Мені здається, що все це заборонне законодавство спрямоване перед усім на створення корупційного простору, тобто ніхто ж не збирається дотримуватись заборон, насправді починають всі думати як їх обходити, а обходять це вони через корупцію», — заявив Андрухович.

Бібліографія[ред.ред. код]

Поетичні збірки[ред.ред. код]

  • «Небо і площі» (1985)
  • «Середмістя» (1989)
  • «Екзотичні птахи і рослини» (1991)
  • «Екзотичні птахи і рослини з додатком „Індія“: Колекція віршів» (Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1997)
  • «Пісні для мертвого півня» (Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2004)
  • «Листи в Україну» (К.: А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2013).

Оповідання[ред.ред. код]

Романи[ред.ред. код]

Збірки есеїв[ред.ред. код]

Мемуари[ред.ред. код]

  • «Лексикон інтимних міст» — Київ: Майстер книг, 2011. — 480 с.(іл.) ISBN 9789662578119

Переклади[ред.ред. код]

  • «День смерті пані День» (Харків: Фоліо, 2006) — переклади американської поезії бітників 50-60-х років
  • В. Шекспір «Гамлет» (Київ: А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2008)
  • переклади з польської: Т. Конвіцькій та інші
  • переклади з німецької: Р.-М. Рільке, Ф. фон Герцмановскі-Орландо та сучасна німецькомовна поезія
  • «Цинамонові крамниці» Бруно Шульц (Київ: А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2012)
  • переклади з російської: Б. Пастернак, О. Мандельштам

Публіцистика[ред.ред. код]

Андрухович та інші види мистецтва[ред.ред. код]

Музика[ред.ред. код]

Вірші Юрія Андруховича були покладені на музику такими гуртами, як «Мертвий Півень», «Плач Єремії», «Sіґал Sпожив Sпілка», «Знову за старе», «Karbido» (Польща) тощо.

З польським гуртом «Карбідо» Юрій Андрухович записав триптих мелодекламацій «Самогон. Цинамон. Абсент.»

Дебютна платівка «Самогон» містила 9 треків, 8 з яких — твори Ю.Андруховича, а 9-й — українська народна пісня «Зелена ліщинонька». Платівка вийшла у польській та в українській версіях. Друга частина трилогії «Цинамон» уперше зазвучала в Дрогобичі в 2008 році під час ІІІ міжнародного фестивалю Бруно Шульца, але видати платівку вдалося лише в квітні 2009 року. Вона являла собою цикл із 12 звукових картин на тексти зі збірки Ю.Андруховича «Екзотичні птахи та рослини». Проект «Цинамон» поєднує в собі поезію, музику та відео. Тексти Юрія Андруховича зі збірки «Екзотичні птахи та рослини» у виконанні автора завдяки музикантам з польського гурту «Карбідо» отримали несподівану музичну форму. Як кажуть самі автори, «вона є поєднанням досконалої стриманості традиційного радіоспектаклю з енергетикою пост-року». Альбом складається із 12 звукових картин на одному диску та 5-частинної сюїти «Індія» — на додатковому. «У музичному центрі ви слухаєте цей аудіо-диск як нормальний, якщо ж вкладаєте його в комп'ютер, там з'являється ще можливість прочитати тексти, подивитися відеокліп на одну з цих речей, а також кілька фрагментів моєї прози, які я теж читаю в супроводі музикантів „Карбідо“, — говорить Юрій Андрухович. „Цинамон“ виникав у мандрівній студії звукозапису: альбом народжувався в Утрехті, Дрогобичі, Варшаві та Вроцлаві, партію ударних частково було записано в швейцарському Гальденштайні, а деякі звуки були схоплені на вулицях Єрусалима і Гонконгу. Перше виконання напрацювань до „Цинамону“ відбулося під час Міжнародного фестивалю Бруно Шульца в Дрогобичі в травні 2008-го, адже саме творчості Шульца проект завдячує своєю назвою. „Цинамон“ — це алюзія до „Цинамонових крамниць“ Бруно Шульца… Якась атмосфера, якийсь флер чогось екзотичного з якоїсь Індії чи Аравії, з якихось далеких світів, що водночас закинуте в затхлу і досить консервативну, дегенеративну атмосферу малесенького галицького містечка. Це ніби те, в чому перегукується зі світом Бруно Шульца», — сказав Юрій Андрухович.

«Абсент» є заключною частиною проекту. Як повідомляє мистецька агенція АртПоле, заключна частина триптиху «Абсент» презентовано 18 грудня о 19:00 у Київській консерваторії (вул. Архітектора Городецького, 1/3). Творці «Абсенту» уявляють його як оригінальний саундтрек до фільму, так ніколи і не реалізованого невідомим режисером за мотивами роману Юрія Андруховича «Перверзія». Назва «Абсент» є, звичайно, метафоричною. Це — своєрідний парафраз на тему улюбленого напою всіх декадентів, що, переломлюючись через «тексти Перфецького», несе в собі вістку про Полинову країну (Україна після Чорнобиля) та її болісну відсутність (англійське absinth взаємодіє тут із absent) у сучасній Європі.

Кіно[ред.ред. код]

1992 - режисер Андрій Дончик зняв за мотивами оповідань Юрія Андруховича кінофільм «Кисневий голод».

1994 - Андрухович стає сценаристом фільму «Амур і демон».

Андрухович і театр[ред.ред. код]

28 жовтня 2011 року польський Театр Танцю поставив п'єсу за мотивами роману Юрія Андруховича «Дванадцять обручів». У виставі «Carpe Diem» органічно поєднуються тести Горація «Оди» та Юрія Андруховича «Дванадцять обручів», вважає головний хореограф Ева Вичіховська. Вона, окрім текстового симбіозу, вдається до оригінального синтезу хореографії, музики та візуальних спец ефектів. Зміна сценічного простору «вмонтована» у тіло вистави, а сценографію ефектно доповнює відео-проекція. Вистава «Carpe Diem» виникла у результаті взаємного натхнення всіх її учасників: хореографа, танцівників, музикантів. Головний лейтмотив — це мить, яку неможливо повторити чи відтворити. Момент, без якого немає минулого і з якого народжується майбутнє. Автори стверджують, що хочуть зафіксувати невловимість зустрічі автора та глядача. «Хочемо ділитись нашими думками та емоціями так, щоб не втратити жодного моменту. Кожен з нас відчуває по-різному, але ця інакшість не виключає спільного, діалогу, гармонії та злагоди. Ми прагнемо, схопивши день, разом з глядачами відмовитися від порожніх копій і знайти оригінали», — цитує авторів прес-служба Київського театру оперети.

2 жовтня 2010 року на X Міжнародному театральному фестивалі «Золотий Лев-2010» у Львові Луганський обласний академічний український музично-драматичний театр представив прем'єру трагедії «Гамлет». Текст діалогів був узятий з перекладу Юрія Андруховича «Гамлета» Шекспіра.

Ще раніше розпочалось співробітництво Андруховича з Молодим театром. У 2007 році відбувся грандіозний україно-німецький проект «Нелегал Орфейський» за мотивами «Перверзії», де сам Андрухович грає одну з ролей (прем'єра — 11 березня 2007 року). Цей проект здійснювався в рамках масштабної акції в Європі з нагоди прийняття кількох східноєвропейських країн до ЄС. Після цього Дюссельдорфський драматичний театр замовив Андруховичу й іншим трьом найвизначнішим письменникам Центральної та Східної Європи ексклюзивні тексти для театральних постановок. Наступною у Молодому театрі поставили «Московіаду».

Відомі цитати[ред.ред. код]

« Він (Янукович) не російську мову буде робити державною, а ту мову, якою спілкуються він і його оточення, - мову попси і блатняка[4] [5].  »

Інтерв'ю[ред.ред. код]

Рецензії[ред.ред. код]

Нагороди[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]