Андрушко Володимир Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Андрушко Володимир Васильович
Народився 5 грудня 1929(1929-12-05)
Саджавка
Помер 1 жовтня 2012(2012-10-01) (82 роки)
Країна  Україна
Діяльність письменник
Alma mater ЧНУ імені Юрія Федьковича
Партія  ОУНР
Нагороди
Орден «За мужність» I ступеня

Володи́мир Васи́льович Андру́шко (5 грудня 1929, с. Саджавка, нині Надвірнянського району Івано-Франківської області — 1 жовтня 2012[1]) — український педагог, письменник, публіцист, громадсько-політичний діяч.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився у заможній селянській сім'ї. Мати була головою сільського осередку Союзу українок, померла у 1967 р. Батько був одним з організаторів «Просвіти», за німецької окупації був обраний війтом. Емігрував у 1944 р., помер у США у 1971 р.

Після переходу села під контроль радянської армії Андрушко та його мати, рятуючись від переслідування НКВД, залишили свою оселю. У 19431944 рр. нелегально жили в Коломиї, Андрушко навчався в гімназії. У 1943 р. вступив до Юнацької сітки ОУН. У 1947 р. виготовив листівки «Христос воскрес! — Воскресне Україна!», з чого розпочалася його підпільна діяльність.

У 1948 р. закінчив середню вечірню школу робітничої молоді в Коломиї, декілька місяців працював учителем початкових класів у с. Великий Ключів Печеніжинського району. Його звільнили з роботи через небажання вступати в комсомол.

У 1949 р. працював вчителем у с. Дебеславці Коломийського р-ну. За наказом підпілля вступив у комсомол. Перевозив літературу і зброю, розповсюджував листівки, вивішував жовто-блакитні прапори, спалив клуб, знищив колгоспну молотарку та телефонну лінію.

У 1951 р. вступив на відділення української філології Чернівецького університету. Розповсюджував листівки, писав антикомуністичні гасла.

23 березня 1952 р., у річницю загибелі Є. Коновальця, вивісив національний прапор над університетом. Після цього був виключений з університету з довідкою про закінчення другого курсу.

Після смерті Сталіна вступив на 3 курс Станіславського педагогічного інституту. У 1955 р. був направлений у Підмихайлівську середню школу Калуського району. Одружився з учителькою Магдою Крушельницькою.

29 вересня 1959 р. був заарештований і звинувачений у проведенні антикомуністичної пропаганди. Під час обшуку в нього знайшли декілька книжок, виданих за часів Польщі, та кілька аркушів із записами антирадянського змісту, а також бікфордів шнур та електродетонатор. У березні 1960 р. Станіславський обласний суд засудив Андрушка за ч. 1 ст. 62 Кримінального кодексу (антирадянська агітація і пропаганда) та за ст. 222 (зберігання зброї і вибухових речовин) на п'ять років ув'язнення. Цим же вироком учителя Василя Процюка було засуджено до 4 років, ще одного вчителя звільнили з роботи та одного студента виключили з вишу.

Покарання выдбував в мордовських таборах ЖХ-385/3 (Барашево), № 7 (Сосновка), № 11 (Явас), № 16. Товаришував із Левком Лук'яненком, братами Іваном та Юрієм Долішніми та з іншими політв'язнями. Брав участь в акціях непокори, перебував у штрафному ізоляторі.

У 1964 повернувся до матері і дружини, які жили у с. Княжелука Долинського району Івано-Франківської області. Працював на будівництві Долинського нафтоперегінного заводу, газобензинового заводу, Калуського калійного комбінату.

19671969 рр. працював вчителем української мови у Миколаївській області. Внаслідок переслідувань його звільняли з роботи, тому часто переїздив. Вчителював у Житомирській (1969—1970), Львівській (1970—1973), Хмельницькій (19731974) областях. Працював на будівництві Яворівського сірчаного комбінату, у 19741980 — у Буданівському профтехучилищі (Тернопільська область), у Тернопільській школі для дітей із слабим зором (19801981).

Підтримував зв'язки з Л. Лук'яненком, О. Мешко. Підготував фотоплівку з матеріалами про репресії в Україні для передачі на Захід через свого приятеля, який мав їхати за кордон туристом. Але виїхати тому не вдалося.

10 серпня 1981 р. був заарештований у Києві під час розповсюдження листівок про конституційне право України на вихід з СРСР. Міліція за дорученням КГБ порушила щодо нього кримінальну справу про спробу пограбувати магазин і хуліганство. За два місяці слідства прокуратура перекваліфікувала справу на «антирадянську агітацію і пропаганду». Андрушко не дав свідчень та не віддав друкарську машинку і літературу, що заховав у лісі.

У березні 1982 р. Тернопільський обласний суд присудив Андрушку 5 років ув'язнення в таборах суворого режиму та 5 років заслання. Строк відбував у таборі ВС-389/35 (станція Всехсвятська Пермської області). За весть строк покарання не мав жодного побачення. У таборі спілкувався з політв'язнями Степаном Хмарою, Натаном Щаранським, Анатолієм Коряґіним та ін.

Влітку 1986 р. був етапований на заслання до с. Нижня Тавда Тюменської області. Працював на лісокомбінаті.

Був помилуваний 5 травня 1987 р. з початком перебудови. В працевлаштуванні на педагогічну роботу йому відмовили. 13 жовтня 1987 р. опублікував звернення до М. Горбачова  в журналі «Український вісник». 1 вересня 1988 р. розповсюдив заяву до Комісії з прав людини ООН, вона прозвучала на радіо «Свобода». Через декілька днів Коломийське райвно надало йому роботу в с. Сідлище Коломийського району.

У 1988 р. вступив до Української Гельсінкської спілки, став одним з організаторів УГС у Івано-Франківській області, членом Координаційної Ради УГС. У лютому 1990 р. Андрушко очолив Чернівецьку обласну організацію Української Республіканської партії.

3 жовтня 1990 року в м. Чернівці за дорученням віча підняв національний прапор над університетом, згодом — над міською радою.

1 травня 1991 р. організував антикомуністичну демонстрацію у Чернівцях. Проти нього було порушено кримінальну справу за ст. 206 (хуліганство). Слідство було припинене з проголошенням незалежності.

Від 1993 по 2012 проживав у м. Надвірна Івано-Франківської області, займався літературною працею. Автор публікацій на політичні теми, літературних творів, спогадів. У 1998 р. в Надвірній вийшла книжка його есе «Здобудеш Українську де­ржаву…». Мав дочку Лесю, яка працює вчителькою.

Відзнаки[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Пам’ятаємо :: ПОРТАЛ Hetman.tv :: Журнал Гетьман про історію та козацтво, Ігор Кравчук. www.hetman.tv. Архів оригіналу за 12 березня 2017. Процитовано 9 березня 2017.
  2. Указ Президента України "Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Свободи" - 04.12.2009 15:16 — Новини Укрінформ. Архів оригіналу за 12.03.2017. Процитовано 9 березня 2017.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]