Андрій Рубльов (фільм)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Андрій Рубльов
Андрей Рублёв
Жанр Художній
Режисер Андрій Тарковський
Сценарист Андрій Міхалков-Кончаловський, Андрій Тарковський
У головних
ролях
Анатолій Солоніцин
Микола Гринько
Іван Лапіков
Ролан Биков
Микола Бурляєв
Ірма Рауш
Ірина Мірошниченко
Болот Бейшеналієв
Оператор Вадим Юсов
Композитор В'ячеслав Овчинников
Художник Євген Черняєв
Іполит Новодережкин
Сергій Воронков
Кінокомпанія Мосфільм
Тривалість  2 серії, 86+98 хв.
Країна  СРСР
Рік  1966
IMDb ID 0060107

Андрій Рубльов — відома історична кінострічка режисера Андрія Тарковського, створена у 1966 році на кіностудії «Мосфільм». Картина удостоєна декількох міжнародних кінопремій, у тому числі — Приза ФІПРЕССІ на Каннському кінофестивалі у 1969 році. Визнана серед 10-ти найкращих кінострічок в історії кіно[Джерело?].

Передісторія створення[ред.ред. код]

Життя і твори великого іконописця стали поштовхом для роздумів Тарковського про долю творчої особистості в Росії. Створенню фільму передувала довга і копітка праця вивчення документів з архівів далекого початку 15 століття. Тарковському вистачило сміливості в межах утисків тогочасної цензури звернутися до життєпису церковного художника і затвердити на головну роль невідомого провінційного актора — Анатолія Солоніцина.

Початковий етап[ред.ред. код]

Заявку на створення стрічки режисер подав ще 1961 року. Але зміни в кошторисі і акторському складі затримали початок роботи. Сценарій фільму писали Михалков-Кончаловський та Андрій Тарковський 1963 року.

Довгий час шукали виконавця головної ролі. Спочатку на головну роль затвердили Станіслава Любшина. Режисер розумів, що від актора залежить дуже багато. Тому пішов на хитрість. Він брав фотокінопроби різних акторів і просив сторонніх вказати, хто саме серед них Рубльов. Більшість вказала на Солоніцина. Роль Рубльова гратиме саме він.

Дещо про сюжет[ред.ред. код]

Місто Володимир, Успенський собор — місце створення новели «Страшний суд».

Документальних свідоцтв про життя Рубльова збереглося дуже мало. Тому повного і логічного відтворення біографії монаха-іконописця у фільмі немає. Кінострічка складена з декількох епізодів життя митця з яскравим відтворенням тогочасних подій і можливих зіткнень Рубльова з різними верствами населення. Головний герой дорослішає і мужніє в своєму прагненні прислужити народу і зберігти талановитих нащадків, мало потрібних і владі, і пригніченим невігласам — сучасникам.

  • Новели кінострічки (їх вісім):
    • Свято. 1408 рік.
    • Навала.
    • Страсті за Андрієм.
    • Страшний суд.
    • Дзвін та ін.

Кінострічка зроблена в чорно-білому варіанті і лише кінечні кадри — кольорові. В збільшеному ракурсі подано кольорові фрагменти російських ікон.

Головні ролі і актори[ред.ред. код]

Знімальна група[ред.ред. код]

Конфлікт світської і церковної культур[ред.ред. код]

Кінострічка зачепила декілька болісних проблем, одна з яких конфлікт світської і церковної культур в історії. Відомо, що в середньовіччя церква (в фільмі — православна) монополізувала культуру. І з відступниками чи прихильниками інших ідей здатна воювати до повного викорінення. Церковну культуру уособлює купка ченців-іконописців та Феофан Грек. Світську культуру уособлюють скоморох — блазень та мешканці селища, що святкують язичницьке свято. Розкол пройшов навіть через купку ченців. Кирило потайки зробить донос владі і спровокує покарання скомороха. Рубльов, в душі якого ще не вбито палке бажання пізнання, побіжить до святкуючих, аби пізнати явище, неприпустиме в суворому монастирі. В кінострічці лише показано придушення свята владою і повернення "блудного сина" Андрія в лоно офіційної церкви, одним зі стовпів якої він стане пізніше.

Сцени зі скоморохом, тим не менше, стануть найважливішими в розвитку здебільшого трагічного фільму Тарковського.

Вороже протистояння церковної і світської культури не знайшло мирного вирішення в фільмі, як не знайшло воно його і в історії. Світська культура Середньовіччя була витіснена на узбіччя і залишила по собі жалюгідні залишки.

Сприйняття фільму[ред.ред. код]

Офіційні установи сприйняли фільм несхвально, закидаючи кінорежисеру звинувачення в наклепі на російську історію, яка, нібито, ніяк не могла бути жорстокою і настояною на зрадах і злочинах. Авторів фільму звинуватили в пропаганді жорстокості і насилля. Кінострічку урізали і перемонтували.

Історичні документи, покладені Тарковським в відтворення подій стрічки, ігнорувалися (пограбування міста Володимир ординцями 1411 року, катування економа Патрікея-історичної особи з літописів, міжусобні війни з практикою засліплення, співпраця російських князів з ординцями тощо).Режисер лише дозволив собі перенос подій трохи раніше в часі чи робить Патрікея служкою Успенського собору(історичний Патрікей служив в Богородичній церкві) тощо. Художня правда Тарковського ґрунтувалась на реальних подіях.

Фільм Тарковського рятували занадто віддалені події, непрестижний для влади іконописець і незнання власної історії в СРСР широкими верствами влади і населення, позбавленого історичного знання.

Відсутність ренесансу в російській історії[ред.ред. код]

Погано сприймали кінострічку і колеги-кіномитці. «Це не Русь! На Русі в 14-му столітті був Ренесанс, розквіт. А ви що показуєте?» — гнівно запитували у Андрія. Це було ще одним підтвердженням відсутності історичного знаня навіть у тодішньої інтелігенції. Поверхнева нахватаність знань грала злі жарти з її носіями.

В історії багатьох країн відсутній етап доби Відродження — від Монголії і Японії до Росії.

Оминула Русь-Московія і етап засвоєння і вивчення і гуманізму західноєвропейського зразка. Тип освіти в Московії в 14-16 століттях не збігався з типами освіти тогочасної Західної Європи. Неспроможність робити значні математичні розрахунки, відсутність будівельних навичок роботи з каменем і цеглою спонукали московитів запрошувати на роботи інженерів і архітекторів Північної Італії. Сучасна фортеця Кремль в Москві вибудована італійцями (П'єтро Антоніо Соларі, Алевіз да Каркано, так званий Алевіз Новий) в кінці 15-на початку 16 століття, в роки життя Браманте, Джорджоне, Рафаеля Санті. Навіть головний Успенський собор в Клемлі вибудував відомий архітектор і інженер Арістотель Фіораванті з Італії. Аби Московія мала б свій Ренесанс в цей час, вона б не запрошувала фахівців з дійсно ренесансної Італії. Історично в Московії не було створено умов для виникнення фахівців ренесансного масштабу, як не було і умов для їх виховання.

Жити і малювати ікони в добу відродження — не означає механічного включення в добу, автоматичний вхід в її проблематику чи внесок в її культурне надбання. Так і Рубльов не був ні митцем Ренесансу, ні генієм Відродження. Він — уособлення середньовічного іконописця і розквіту саме середньовічного іконопису Московії, на що вказували російські (тогочасні радянські) науковці. Але їх не чули.

Так фільм Тарковського почав висвітлювати болючі проблеми радянського сьогодення, його обмеженість і поверхневість, що значно виходило за межі подій фільму. Надалі всі картини Тарковського ставали помітними подіями культурного життя СРСР, роблячи вплив на духовний розвиток суспільства. Картина «Пристрасті за Андрієм» з Анатолієм Солоніциним в головній ролі, вийшла в прокат в 1971 році з скороченнями під назвою «Андрій Рубльов».

Література[ред.ред. код]

  • Михалкович В. И.«Андрей Тарковский», М, «Знание», 1989
  • Лазарев В. Н.
    • «Андрей Рублёв и его школа», 1966
    • «Русская средневековая живопись», сборник статей, 1970
    • «Византийское и древнерусское искусство», 1978

Посилання[ред.ред. код]