День Андрія
| День Андрія | |
|---|---|
 День Андрія (Калита) |
|
| Інші назви | Свято Андрія, Андрея, Калита |
| Тип | народно-православний |
| Дата | ніч на 30 листопада (13 грудня) |
| Традиції | «відкушування калети», ігри та гадання |
День Андрі́я (Калита) — вважається днем пам'яті мученицької смерті одного із дванадцяти апостолів Христових — Андрія Первозваного. За церковними легендами, святий проповідував християнство у Скіфії й дійшов аж до Києва, де на одному із пагорбів поставив хрест зі словами: «Чи бачите гори ці? Повірте мені, на них засяє благодать Божа»[1].
Даний день народного календаря, до якого приурочувався Андріївський обряд «Калита», суть якого полягає у переведенні юнаків і юнок у дорослі вікові класи. День Андрія справді парубоцький день. Припадає на ніч і день 30 листопада (13 грудня) . Як і в значної кількості українських свят, в його обрядах проглядаються дохристиянські традиції.
Зміст |
Слов'янські обряди [ред.]
Ще в дохристиянські часи саме в цей період відзначали свято Калити, а християнська доктрина замінила його іменем апостола Андрія Первозваного. Проте пережитки старого залишились, зокрема, це виражається в т. зв. обрядах Калити, спеціально для яких дівчата випікали коржі, які мали назву «калети». Потім з цією обрядовою стравою влаштовувались різноманітні ігри та гадання.
Існує дуже велика кількість описаних ворожінь, якими користувались дівчата на Андрія. Багато з них схожі з тими, які були на Катерини. Потрібно, наприклад, зняти взуття з лівої ноги і почати ним міряти відстань від столу до порогу, та дівчина, яка перша це зробить першою і вийде заміж.
Молодь в цей день влаштовувала різноманітні забави. Основна дія свята — це відкусування «калети». Печиво прив'язується якнайвище попід стелею, а потім хлопці та дівчата з зав'язаними очима мусять дострибнути до нього і відкусити шматок.
Раніше Андріївський обряд складався з прологу та 2-х частин. Пролог — підготов. період: винаймання хати для вечорниць, приготування ритуал. страв, принесення ворожил. атрибутів і запрошування парубків чи побратимів. Перша частина Андріївського обряду — дівоча, ворожильна; кожна дівчина — учасниця дійства випікала балабушок і клала на ослінчик, супроводж. магіч. замовляннями. Чийого балабушка пес з'їдав першим, та дівчина мала першою вийти заміж; якщо не вийде, то ще рік дівуватиме.
На Тернопільщині поширені ворожіння — на півневі та курці, відгадування предметів із зав'язан. очима, сіяння конопляного насіння довкола хати, запалювання ниток, виливання води на гарячий віск тощо.
Друга частина Андріївського обряду — прихід до хати парубків із подарунками. Дівчата перешкоджали їхньому приходові: перемотували мотузкою стежку, глузували, згодом запрошували за гостин. стіл. Після вечері тривали комічні ігри та забави. Найпошир. були ігри «Калета», «Сповідь», «Пошта», «Каву солодити», «Рвати рожу» та ін. Наприкінці вечорниць дівчата ходили попід вікна сусідів або родичів, калатали ложками і запитували: «Чи ви є всі?», на що чули відповідь: «Щоб повіддавалися всі!» Прийшовши на своє подвір'я, дівчата зрізали вишневу гілочку і ставили у воду: якщо до Різдва зацвіте, то дівчині щаслива доля на одруження. Парубки після вечорниць робили збитки: виносили на городи січкарні, знімали ворота чи хвіртки і несли на подвір'я майбутніх наречених. Найбільшим бешкетом вважали витягнути на дах хати сани або воза. Донині з Андріївський обряд збереглися дівочі ворожіння та хлопчачі збитки.
Наповнені дохристиянськими обрядами, веселощами і розвагами молоді андріївські, як і катерининські, вечорниці припадали на час Пилипівського посту і, отже, ніякою мірою не відповідали нормам християнської моралі. Спроби духовенства подолати цю народну позацерковну традицію, не дали бажаних наслідків. Проте з плином часу вечорниці на Андрія, як і інші свята, поступово втратили магічну функцію і перетворились на своєрідну забаву, привід, щоб зібратися неодруженій молоді[1].
Народні прикмети [ред.]
Як ще до цього дня сніг не випав — зима буде теплою, а як з'явився — холодною.
Див. також [ред.]
 |
ВікіСховище має мультимедійні дані за темою: Category:Andrew Day |
Джерела [ред.]
- ↑ а б Сапіга В. К. Українські народні свята та звичаї. К.: Т-во «Знання України».— 1993.— 112 с.
Література [ред.]
- Сапіга В. К. Українські народні свята та звичаї. — К.: Т-во «Знання України», 1993.
- Скуратівський В. Т. Дідух. — К.: Освіта, 1995. — 272 с. — ISBN 5-330-02487-0
- П. Смоляк. Андріївський обряд // Тернопільський енциклопедичний словник. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004—2010. — ISBN 966-528-197-6, том 1, 2004.
Посилання [ред.]
|
|||||
