День Андрія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Андріївський обряд)
Перейти до: навігація, пошук
День Андрія
День Андрія
День Андрія (Калита)
Інші назви Свято Андрія, Андрея, Калита
Тип народно-православний
Дата ніч на 30 листопада (13 грудня)
Традиції «відкушування калети», ігри та ворожіння

День Андрі́я (Калита) — припадає на ніч і день 30 листопада (13 грудня) , вважається днем пам'яті мученицької смерті одного із дванадцяти апостолів Христових — Андрія Первозваного. За церковними легендами, святий проповідував християнство у Скіфії й дійшов аж до Києва, де на одному з пагорбів поставив хрест зі словами: «Чи бачите гори ці? Повірте мені, на них засяє благодать Божа»[1].

Це день народного календаря, до якого приурочували Андріївський обряд «Калиту», суть якого полягає в переведенні юнаків і юнок у дорослі вікові класи. День Андрія справді парубоцький день. Як і в значної кількості українських свят, в його обрядах проглядаються дохристиянські традиції.

Слов'янські обряди[ред.ред. код]

Ще в дохристиянські часи саме в цей період відзначали свято Калити, а християнська доктрина замінила його іменем апостола Андрія Первозваного. Проте пережитки старого залишилися, зокрема, це виражено в т. зв. обрядах Калити, спеціально для яких дівчата випікали коржі, котрі мали назву «калити». Потім із цією обрядовою стравою влаштовували різноманітні ігри та ворожіння.

Існує чимало описаних ворожінь, якими користувалися дівчата на Андрія. Багато з них схожі на ті, які були на Катерини. Потрібно, наприклад, зняти взуття з лівої ноги й почати ним міряти відстань від столу до порогу: та дівчина, яка перша це зробить, першою і вийде заміж.

Молодь у цей день влаштовувала різноманітні забави. Основна дія свята — це відкусування «калити». Печиво прив'язують якнайвище попід стелею, а потім хлопці та дівчата з зав'язаними очима мусять дострибнути до нього й відкусити шматок.

Раніше Андріївський обряд складався з прологу та 2-х частин. Пролог — підготов. період: винаймання хати для вечорниць, приготування ритуальних страв, принесення ворожильних атрибутів і запрошування парубків чи побратимів. Перша частина Андріївського обряду — дівоча, ворожильна; кожна дівчина — учасниця дійства випікала балабушок і клала на ослінчик, супроводжуючи ці дії магічними замовляннями. Чийого балабушка пес з'їдав першим, та дівчина мала першою вийти заміж; якщо не вийде, то ще рік дівуватиме.

На Тернопільщині поширені ворожіння — на півневі та курці, відгадування предметів із зав'язаними очима, сіяння конопляного насіння довкола хати, запалювання ниток, виливання води на гарячий віск тощо.

Друга частина Андріївського обряду — прихід до хати парубків із подарунками. Дівчата перешкоджали їхньому приходові: перемотували мотузкою стежку, глузували, згодом запрошували за гостинний стіл. Після вечері тривали комічні ігри та забави. Найпоширеніші були ігри «Калита», «Сповідь», «Пошта», «Каву солодити», «Рвати рожу» та ін. Наприкінці вечорниць дівчата ходили попід вікнами сусідів або родичів, калатали ложками і запитували: «Чи ви є всі?», на що чули відповідь: «Щоб повіддавалися всі!» Прийшовши на своє подвір'я, дівчата зрізали вишневу гілочку і ставили у воду: якщо до Різдва зацвіте, то дівчині щаслива доля на одруження. Парубки після вечорниць робили збитки: виносили на городи січкарні, знімали ворота чи хвіртки й несли на подвір'я майбутніх наречених. Найбільшим бешкетом вважали витягти на дах хати сани або воза. Донині з Андріївських обрядів збереглися дівочі ворожіння та хлопчачі збитки.

Наповнені дохристиянськими обрядами, веселощами й розвагами молоді андріївські, як і катерининські, вечорниці припадали на час Пилипівського посту і, отже, ніякою мірою не відповідали нормам християнської моралі. Спроби духовенства подолати цю народну позацерковну традицію не дали бажаних наслідків. Проте з плином часу вечорниці на Андрія, як і інші свята, поступово втратили магічну функцію й перетворилися на своєрідну забаву, привід, аби зібратися неодруженій молоді[1].

Народні прикмети[ред.ред. код]

Як ще до цього дня сніг не випав — зима буде теплою, а як з'явився — холодною.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  1. а б Сапіга В. К. Українські народні свята та звичаї. К.: Т-во «Знання України».— 1993.— 112 с.

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]