Андріївський узвіз
Андріївський узвіз Київ |
||
 |
||
| Місцевість | Поділ, Старе Місто | |
| Район | Подільський | |
| Історична інформація | ||
|---|---|---|
| Колишні назви | вулиця Г. В. Лівера | |
| Загальна інформація | ||
| Протяжність | 720 м | |
| Координати початку | ||
| Координати кінця | ||
| Транспорт | ||
| Найближчі станції метро | «Контрактова площа» | |
| Трамваї | лінія у 1905—1928 роках пролягала в нижній частині узвозу до вулиці Боричів Тік | |
| Рух | пішохідний | |
| Покриття | бруківка | |
| Будівлі | ||
| Архітектурні пам'ятки | Андріївська церква, Замок Річарда | |
| Храми | Андріївська церква | |
| Заклади культури | Театр на Подолі, Музей однієї вулиці, Музей М. О. Булгакова | |
| Забудова | середини XVIII — початку ХХ століття (за винятком двох будівель) | |
Андрі́ївський узвіз — історична вулиця Києва, що з'єднує Поділ з центральною частиною міста. Пролягає від Контрактової площі до Володимирської та Десятинної вулиць.
Зміст |
[ред.] Історія
Верхня частина Андріївського узвозу виникла на шляху, який вже за часів Київської Русі зв'язував Старий Київ (Гору) із Подолом, пролягаючи між пагорбами Андріївської (Уздихальниці) та Замкової, Хоревиці та Старокиївської гір. За доби середньовіччя відгалуження Андріївського узвозу було прокладено і до замку на горі Киселівка. У 1711 за наказом тодішнього київського губернатора проїзд між Замковою та Андріївською горами було розширено, і він став придатним для користування не лише для пішоходів і вершників, а і для проїзду запряжених кіньми й волами возів. Назву узвіз одержав, імовірно, у XVIII столітті від Андріївської церкви (збудована у 1744—1754, архітектор Бартоломео Растреллі). У 1920 перейменований на вулицю Г. В. Лівера[1]. У 1944 було прийнято рішення про повернення йому історичної назви; у 1957 — прийнято повторне рішення. До Андріївського узвозу прилучаються: вулиці Покровська — Боричів Тік — Фролівська і Воздвиженська.
Існує легенда, відповідно до котрої місце, де тепер тече Дніпро, було морем. Коли св. Андрій прийшов у Київ і побудував на горі, де зараз стоїть Андріївська церква, хрест, то все море спливло униз. Але деяка частина його залишилася і сховалася під Андріївською горою. Коли пізніше тут побудували церкву, то під престолом відкрилася криниця. В Андріївскій церкві нема дзвонів, тому що, за легендою, при першому ж ударі вода прокинулася б і залила не тільки Київ, але і все Лівобережжя.
Основна забудова вулиці виконана в 90-х роках ХІХ — на початку ХХ століття. Нині, відтворений у стародавньому виді, узвіз — це місце виставки-продажу живопису і виробів народної творчості просто неба. Андріївський узвіз називають київським Монмартром. Тут завжди можна побачити декілька художників, що демонструють свої роботи, зразки прикладного мистецтва — прикраси, посуд із скла і кераміки, кумедні фігурки з дерева, іграшки, медалі, монети і багато чого іншого. Тут також виступають співаки й артисти. На Андріївському узвозі багато невеликих барів і кафе, де можна відпочити.
На узвозі панує атмосфера міста кінця ХІХ — початку ХХ століття. Вулиця славиться тим, що у будинку № 13 жив письменник М. О. Булгаков. У цьому будинку розташовано музей Булгакова. На Андріївському узвозі також функціонує унікальний Музей однієї вулиці. У ньому показано історію Андріївського узвоза у картинах, фотографіях та інших речах від давнини до наших часів. Вздовж усієї вулиці багато картинних галерей, художніх салонів. У затишному парку нижче від церкви ви можете побачити скульптури Івана Кавалерідзе.
[ред.] Андріївський узвіз у літературі
Події книги Володимира Діброви «Андріївський узвіз» зав'язані навколо Андріївського узвозу, використовуючи його як літературну метафору, яка наче поєднує минуле і майбутнє героя книги, на Андріївському узвозі частово відбувалися події в творах Михайла Булгакова «Біла гвардія» та «Дні Турбіних» та в комедії Михайла Старицького «За двома зайцями».
Андріївський узвіз і зокрема будинок, де мешкав М. О. Булгаков, були «відкриті» для широкого загалу завдяки нарису «Городские прогулки» Віктора Некрасова. Саме йому й належить вислів «Замок Річарда Левове серце», що закріпився за будинком № 15.
[ред.] Пам'ятники архітектури та історії
[ред.] Зображення
-
Пам'ятник Михайлу Булгакову
-
Пам'ятник Проні Прокопівні і Голохвастову
-
Пам'ятник Тарасу Шевченку
-
Пам'ятник носу Гоголя, будинок № 34
-
Меморіальна дошка на будинку № 13
-
Меморіальна дошка на будинку № 15
-
Меморіальна дошка на будинку № 23
-
Меморіальна дошка на будинку № 34
[ред.] Див. також
[ред.] Примітки
- ↑ На честь Георгія Вікторовича Лівера (1894—1918) — борця за встановлення Радянської влади, члена Київського комітету РСДРП(б), секретаря Подільского райкому партії в 1917—1918 рр.
[ред.] Посилання
- Zamkova Gora — Андреевский, которого больше нет.
- Музей Однієї Вулиці — сайт музею, що присвячений історії Андріївського узвозу та життю його видатних мешканців
[ред.] Джерела
- Вулиці Києва. Довідник / За редакцією Кудрицького А. В. — Київ: «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1995. — 352 с. — ISBN 5-88500-070-0.
- Галайба В. Фотоспомин. Київ, якого немає: Анотований альбом світлин 1977—1988 років. / Автор світлин В. Галайба; Автори-упорядники: М. Виноградова та ін. — К.: Головкиївархітектура; НДІТІАМ, 2000. — 408 с.: іл. — ISBN 966-7452-27-1.
- Киев: Энциклопедический справочник / Под редакцией Кудрицкого А. В. — 2-е изд. — Киев: Главная редакция Украинской Советской Энциклопедии, 1985. — 759 с., ил. (рос.)
|
|||||
