Анексія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Ане́ксія (лат. annexio — приєднання) — це насильницьке приєднання державою всієї або частини території іншої держави в односторонньому порядку. За міжнародним правом анексія — один з видів агресії і спричиняє міжнародно-правову відповідальність.

Анексію слід відрізняти від окупації, яка сама по собі не призводить до зміни юридичної приналежності території. Так, наприклад, Боснія і Герцеговина, що перебувала під окупацією (тобто фактичним контролем) Австро-Угорщини з 1878-го, була анексована нею тільки в 1908 році, а до того вважалася формально територією Османської імперії.

Як правило, в результаті анексії місцеве населення приєднаної території у складі держави, що здійснила анексію, утворює етнічну (національну) меншину, а відносно етнічного (національного) ядра, від якого її відірвано, — діаспору автохтонного походження.

Поняття в царській Росії

В Московії та Російській імперії в історичній та політичній лексиці замість правового поняття латинського походження «анексія», як це наприклад склалося в Європі, використовувалося пропагандисько-«патріотичне» кліше «збирання земель» або «примноження земель» та «приєднання земель». Для позначення аналогічних вчинків інших імперій, використовулося понятя «загарбання». Так само, як замість понять геноцид та терор, царським урядом використовувався вираз «замирення народів» («Замирення народів Кавказу»).

Вживання терміну в російськомовній літературі часів Радянського Союзу

Відомий політичний діяч Російської імперії В. Ульянов, що пізніше очолив уряд Радянської Росії, стверджував 1916 року, що поняття «анексія» невіддільне від поняття самовизначення націй. «Ясно, що анексією можна і слід вважати лише приєднання території супроти волі її населення». У той же час він писав, що анексією «не можна назвати усяке приєднання „чужої“ території», «не можна вважати усяке насильницьке, воєнне, приєднання, бо ж проти насильства, якщо воно застосовується в інтересах маси населення та в інтересах прогресу людства, соціалісти заперечувати не можуть»[1]. У такий спосіб виправдовувалися анексії Росії.

У радянській історичній, політико-правовій та пропагандистській літературі термін «анексія» ніколи не застосовувався щодо СРСР або Росії. Так, наприклад, говорилося про анексію Румунією Бессарабії 1918 року, або ж Судетської області Німеччиною 1938 року. У той же час відносно територій, включених до складу СРСР за час від 1939 до 1941,— частини Польщі (Західна Україна, Західна Білорусь), Латвії, Литви, Естонії),— завжди вживалися терміни «возз'єднання» чи «приєднання», як для територій, що раніше входили до складу Російської імперії.

Анексію Радянським Союзом частини Польщі 1939 року Англія та США визнали лише на Потсдамській конференції 1945 року, а на анексію Латвії, Литви, Естонії дали у той час лише мовчазну згоду. Остаточно результати анексій Радянського Союзу у Європі були закріплені Гельсінською угодою 1975 року.

Приклади анексій

Твердження про анексію у зовнішньополітичних виступах

Перебування на території Абхазії і Південної Осетії військових сил Російської федерації грузинська сторона називає анексією[5].

Див. також

Примітки

Джерела

  • Енциклопедія історії України: У 10 т. / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. — К. : Наук. думка, 2003 — : ISBN 966-00-0632-2
Т. 1 : А—В. — 2003. — 688 с. : іл. — : ISBN 966-00-0734-5