Анестезія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Практика проведення анестезії студентом-медиком на муляжі.

Анестезі́я (грец. αν — не та грец. αισθησις — відчуття) — повна втрата чутливості в зв'язку з відновлюваною блокадою функції чутливих нервів.

Історія[ред.ред. код]

16 жовтня 1846 молодий американський дантист Вільям Томас Мортон продемонстрував операцію з видалення пухлини у піднижньощелепній ділянці під ефірним знеболенням. Ця дата вважається датою народження анестезіології. Хоча ще за часів Стародавнього Єгипту намагалися використовувати різні настоянки опіуму, беладони, мандрагори та ін. Та все ж майже всі хірургічні втручання закінчувались плачевно внаслідок больового шоку.

Явище анестезії може виникати при ураженні хворобливими процесами будь-якої ланки чутливого нервового шляху — від периферичних сприймаючих приладів до центрів головного мозку. Якщо провідність не втрачається, а тільки знижується — виникає зниження чутливості, т. з. гіпестезія.

Місцева анестезія[ред.ред. код]

В хірургійній практиці з метою знеболювання застосовують тимчасову анестезію (місцеву або загальну, тобто наркоз). Початок методу місцевої анестезії поклав рос. вчений В. К. Анреп, який відкрив знеболюючі властивості кокаїну (1879).

З 1885 анестезія почала широко використовуватись. В СРСР її всебічно розробив радянський хірург О. В. Вишневський.

Методи місцевої анестезії[ред.ред. код]

Методи місцевої анестезії достатньо різноманітні. Анестезією, залежно від потреби, можна викликати змазуванням або зрошуванням слизових оболонок: ока(кон'юнктиви), носа, рота, гортані, трахеї, бронхів, стравоходу 1—3% розчином дикаїну, лідокаїну або іншими знеболювальними засобами. Анестезія шкіри досягається охолодженням її за допомогою ефіру або хлоретилу, рідше холодовими пакетами (вода, лід). Ефективніше місцеве з. — введення за допомогою шприца та голки в тканини знеболювального (головним чином 0,25—0,5% розчину новокаїну).

Також при хірургічних втручаннях застосовують т. з. інфільтраційну анестезію, суть якої полягає в просочуванні тканин значною кількістю 0,25% розчину новокаїну («повзучий інфільтрат» за О. В. Вишневським). Для складніших оперативних втручань використовують провідникову анестезію (за Лукашевичем-Обрестом), що викликає знеболювання певної (анатомічної) ділянки (або декількох ділянок) тіла. Виконують цей вид знеболення ін'єкцією анестезуючого розчину по ходу нервів, у нервові сплетіння, в кровоносні судини (блокада Biera), в кістку, в підпавутинний простір спинного мозку (спинномозкова анестезія), в клітковину між листками твердої оболонки спинного мозку (епідуральна анестезія).

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Скрипниченко Д. Ф. Хірургія: Підручник.- 4-е вид., випр. і доповн.-К.:Вища шк., 1992.- 581 с.:іл. (С.52-89) ISBN 5-11-003837-6
  • Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985.
  • Ищенко И. Н. Наркоз и анестезин. Сборник, посвященный 50-летию научной деятельяости А. П. Крымова. К., 1950;
  • Вишневский А. В. Местное обезболивание по методу ползучего инфильтрата. Изд. 5. М., 1956.
  • Гостищев В. К. Общая хирургия. ГЕОТАР-МЕД, 2002.