Анна Валентинович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Анна Валентинович (фото 2005 р.)

Анна Валентинович (пол. Anna Walentynowicz, у дівоцтві — Ганна Любчик; *15 серпня 1929 року, с. Сінне (нині Садове) Гощанський район, Рівненська область, тоді Польща — † 10 квітня 2010, Смоленськ, Росія[1]) — колишня робітниця Корабельні імені Леніна (Ґданськ), одна з засновників незалежної профспілки «Солідарність», українка за походженням.

Біографія[ред.ред. код]

Президент Лех Качинський вручає Анні Валентинович Орден Білого Орла, 3 травня 2006
Наліт з Ганною Валентинович на будинку, де вона жила до смерті.

Народилася в багатодітній українській селянській родині (батько мав 5 дітей від першого шлюбу, від другого — ще 5), у 8 років втратила матір. У період 19391941 рр. більшовицька влада розкуркулила сім'ю Любчиків — відібрала землю й інвентар.

З 12 років працювала служницею в заможних польських господарів Телесницьких, з якими 1941 року виїхала до Польщі (спочатку в околиці Варшави, потім — Ґданська). Працювала в сільському господарстві, згодом — у пекарні, пізніше — на маргариновій фабриці.

1950 — після закінчення курсів зварювальників почала працювати на Ґданській корабельні.

Швидко стала «передовиком праці», виробляла 270% норми, її фото публікували в пресі. Яко членкиня Спілки польської молоді (відповідник комсомолу) брала участь у Всесвітньому фестивалі молоді та студентів (Берлін, 1951). Втім, невдовзі вийшла зі СПМ і вступила до жіночої організації, почала боротися за права робітників, чим привернула увагу Управління Безпеки комуністичної Польщі.

1952 — народила сина Януша, але не одружилася з його батьком.

Перейшла у римо-католицтво.

Підірвавши здоров'я через шкідливу праці, але не бажаючи йти на пенсію за станом здоров'я, перекваліфікувалася на кранівницю. Продовжувала участь у захисті прав робітників.

Брала участь у страйках 1970 року в Ґданську. Наступного року була членом робітничої делегації на зустрічі з обраним після цих подій новим 1-м секретарем ЦК ПОРП Едвардом Ґєреком.

1978 — взяла участь у створенні в Польщі не визнаних владою вільних профспілок, за що була переслідувана комуністичними спецслужбами.

8 серпня 1980 — після 30 років праці на виробництві і за 5 місяців до пенсії Анну Валентинович звільнили з роботи в корабельні. Це стало приводом до початку страйку 14 серпня на корабельні ім. Леніна, в процесі якого виникла незалежна профспілка «Солідарність». Першим пунктом вимог страйкарів було поновлення А. Валентинович на роботі. Невдовзі після неї з роботи звільнили й Леха Валенсу).

Після переговорів «Солидарності» з комуністичнм режимом вимоги робітників було задоволено, а А. Валентинович і Л. Валенсу поновили на роботі.

А. Валентинович відігравала активну роль у профспілці на початку творення «Солідарності», але, з її власних слів, добровільно поступилася першою роллю у керівництві профспілки на користь Валенси, мотивуючи це тим, що на переговорах адміністрація може краще порозумітися з чоловіком, ніж із жінкою.

Після введення в Польщі воєнного стану (13 грудня 1981 р.) її інтернували. За організацію страйку в грудні 1981 р. була засуджена в березні 1983 р. до 1,5 року позбавлення волі (умовно). Через продовження опозиційної діяльності відбула ув'язнення з грудня 1983 р. до квітня 1984 р.

Була ініціатором голодування на знак протесту проти вбивства відомого опозиціонера о. Єжи Попелушка (лютий 1985 — серпень 1986).

1980-ті рр. — критикувала тодішнє керівництво «Солідарності» на чолі з Л. Валенсою, називаючи їхню політику «угодовською». Після повалення комуністичного режиму (1989) все частіше виступала з гострою критикою політики правлячих партій, що походять із руху «Солідарність».

2003 — відмовилася від звання почесної громадянки Ґданська, а 2005 року — від почесної пенсії, запропонуваної тодішнім прем'єр-міністром Польщі Мареком Белкою. Не брала участі у святкуванні 25-річного ювілею заснування «Солідарності» (2005). Але того ж році прийняла з рук президента США Джорджа Буша «Медаль Свободи» (en:Presidential Medal of Freedom).

Загинула в катастрофі польського президентського літака 10 квітня 2010 поблизу Смоленська[1].

У Рівному живе рідна сестра А. Валентинович — Ольга Любчик (1926 р. н.). Починаючи з 1996 року, А. Валентинович щороку відвідувала свою родину в Україні.

Твори[ред.ред. код]

  • 1993 — Cień przyszłości[2]

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]