Анна Ярославна
| Анна Ярославна фр. Anne de Kiev |
|||
 |
|||
|
|||
|---|---|---|---|
| 19 травня 1051 — 4 серпня 1060 | |||
| Коронація: | 1051 | ||
|
|||
| 1060 — 1069 | |||
| Народження: | бл. 1024, 1032 або 1036 Київ |
||
| Смерть: | 1075 або 1089 Франція |
||
| Династія: | Рюриковичі | ||
| Батько: | Ярослав Мудрий | ||
| Мати: | Інгігерда | ||
| Чоловік: | Генріх I | ||
| Діти: | сини: Філіп I, Роберт, Гуго дочка: Емма |
||
| Автограф: |  |
||
А́нна Яросла́вна, Анна Київська (близько 1024 — після 1075) — середня дочка київського князя Ярослава Мудрого, онука по матері короля Шотландії і Швеції Олафа III Скотконунга, друга дружина французького короля Генріха I Капета, королева Франції, мати майбутнього короля Філіпа І. В історії цієї країни вона лишилася, як прабабця майже 30 французьких королів.
В давньоруських джерелах Анна зовсім не згадується. Біографія реконструюється винятково на підставі звісток французьких середньовічних хронік і документів.
Анна Ярославна народилася близько 1024 року. Здобула гарну освіту. Могутність і багатство батька — володаря однієї з найбільших держав того часу, гарна врода приваблювали королів і цісарів інших країн. У 1034 році її сватає швагер Генріха французького (пізніше цісар Генріх III), але через малоліття княжни з того сватання нічого не вийшло. У 1048 році до Києва прибули посли французького короля Генріха I, який шукав підтримки Ярослава в боротьбі проти Германської імперії. Наступного року Анна Ярославна з великою свитою і багатим посагом прибула до Франції. У невеликому старому соборі Реймса 19 травня 1051 року відбулося вінчання та коронування Анни. Тоді вона прийняла латинство, і в другому хрещенні дістала ім'я Аґнеси. Від Анни з Генріхом народились:
Королева Анна привезла у Францію не тільки дорогоцінний посаг, а й високу культуру, її тут шанували і поважали. Папи Миколай II та Григорій VII писали до неї листи, в яких висловлювали шанобливу увагу. Папа Микола II відзначав доброту, благодійність, побожність Анни, просив її впливати на Генріха I.
[ред.] Анна Ярославна, королева Франції
,_statue_d%27Anne_de_Kiev.jpg)
Після смерті Генріха 1060 року Анна залишила двір, але як опікунка юного Філіппа підписувала разом з ним деякі державні документи. Збереглися підписи Анни слов'янською мовою — найдавніші зразки українського письма, на багатьох державних документах Франції. Ці підписи оточують хрести, які ставили неписьменні французькі барони — вищі васали Франції.
Всупереч поширеній серед істориків думці, вона не була реґентом при синові і ним став граф Болдуїн Фландрський.
1062 року Анна вдруге вийшла заміж за графа Рауля де Крепі-і-Валуа, котрий очолював феодальну опозицію до її колишнього чоловіка. Заради Анни Рауль покинув свою дружину Елеонору, але шлюб був визнаний незаконним. Цікава характеристика, яку дала Елеонора в скарзі на чоловіка: «Королева Анна, — писала вона, — найчарівніша, найкраща серед жінок Франції». Коли цей граф 1074 року помер, вона повернулася до двору сина й знову підписувала разом з ним французькі державні акти. На одному з них зберігся підпис кириличним письмом: 
— тобто Анна-королева (латинською мовою).
Урочиста коронація Філіппа I відбулася у 1066 році, коли він досяг чотирнадцяти років. Згодом він одружився з Бертою Фрайзінгенською. Тоді Франція отримала нову першу даму, і Анна на початку 1070-х років поступово відходить від державних справ. Востаннє ім'я Анни засвідчене на документі 1075 року. Що сталося з нею потім не відомо.
Багато суперечок викликала серед учених подальша її доля. Деякі російські та французькі історики вважали, що по смерті другого чоловіка вона повернулася до Києва й там закінчила своє життя. Однак ще наприкінці 17 століття вчений абат Менетріє знайшов могилу Анни в церкві Вільєрського абатства, поблизу міста Етамп у Франції. Латинський напис на гробниці мовить: " Hic jacet Domina Agnes uxor quondam Henrici Regis, Eorum per miſericordiam Dei requiſcant in pace " (тут лежить пані Анна, вдова короля Генріха). Напевно, невдовзі після 1075 року Анна померла.
Щороку 5 вересня у заснованому нею монастирі у місті Санліс (курортне містечко за 40 км від Парижа) відправляється богослужіння за її душу, цей день вважається днем її смерті. Збереглися фрескове зображення Анни в Софійському соборі у Києві та пізніше скульптурне — на порталі церкви святого Вінсента в містечку Санліс. В містечку знаходиться її могила, а також пам'ятник, подарований Україною в 2005 році.[1]
Існує легенда, що на так званому Реймському Євангелії слов'янською мовою, яке, Анна Ярославна привезла з собою з Києва, до революції 1793 року присягали на вірність французькі королі. Але факти говорять про непричетність Реймського Євангелія до Анни Ярославни і непричетність Реймського Євангелія до коронації французьких королів.
[ред.] Джерела і посилання
 |
Вікіцитати містять висловлювання, автором яких є: Анна Ярославна |
- Сага про Ярославових доньок. Юрій Хорунжий, Юрій Якимів.– К.: Видавництво „Бібліотека українця”,2004.
- Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. — Луцьк: Вежа, 2000
- Довідник з історії України. За ред. І. Підкови та Р. Шуста.- К.: Генеза, 1993
- Українська радянська енциклопедія. У 12-ти томах. / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К., 1974—1985.
- Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.
- Історія України в особах: IX-XVIII ст. К.:Видавництво «Україна», 1993, 396 с.
