Анрі Валлон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Анрі Валлон
Henri Wallon
Народився 15 травня 1879(1879-05-15)
Париж Франція Франція
Помер 2 грудня 1962(1962-12-02) (83 роки)
Париж Франція Франція
Громадянство Франція
Галузь наукових інтересів філософ, психолог, політичний діяч
Alma mater Вища нормальна школа
Вчене звання Доктор філософії

Анрі Валлон (фр. Henri Wallon, * 15 травня 1879 — † 2 грудня 1962 у Парижі) — французький філософ, психолог, нейропсихіатр, педагог та політичний діяч. Засновник паризької школи генетичної психології. Професор та викладач відомих наукових закладів: Коллеж де Франс, Практичної школи вищих знань, Національного інституту професійної орієнтації Паризького університету. Редактор 8-го тому Французької енциклопедії, присвяченого психічному життю. Президент Французької психологічної асоціації та Французької асоціації «нового виховання», президент комісії з реформування освіти у Франції (план Ланжевена-Валлона), президент Міжнародної федерації профсоюзів працівників просвіти[1].

Професійна кар’єра[ред.ред. код]

Можна сказати, що Валлон мав 2 паралельні кар’єри. Будучи переконаним марксистом, він займався політичною діяльністю, і, в той же час, активно працював у галузі науки, займаючись психологією розвитку. Член Французької комуністичної партії з 1942 року, учасник Руху Опору.

Політична діяльність[ред.ред. код]

  • 1931 Анрі Валлон приєднався до соціалістичної партії SFIO (фр. Section Française de l'Internationale Ouvrière)
  • 1942 став членом Французької комуністичної партії (фр. Parti communiste français).
  • 1944 був обраним Секретарем Міністерства освіти Франції (фр. Ministère de l’Éducation nationale, de la Jeunesse et de la Vie associative).
  • 1945-1946 обраний депутатом від Комуністичної партії та очолив комісію з реформування освіти Франції, що стала відомою як «план Ланжевена-Валлона».

Наукова діяльність[ред.ред. код]

Найбільшого визнання отримав за дослідження, присвячені психології дитини[2]. Свою освіту почав 1899 року у Вищій нормальній школі (фр. École Normale Supérieure), де у 1902 році здав престижний екзамен на звання вчителя та професора філософії (Agrégation de philosophie).

19021903 Професор у Lycée de Bar-le-Duc

1908 року отримав звання Доктора медицини за дослідження в області манії переслідування.

З 1908 по 1931 працював асистентом у Госпіталі Bicêtre, а пізніше в Pitié-Salpêtrière під керівництвом Жана Нажіотт (фр. Jean Nageotte) із розумово відсталими дітьми

1920 року став молодшим викладачем у Сорбонні

1922 Створив психо-біологічну лабораторію по дослідженню дитини у Булонь-Біянкур

1925 року отримав звання Доктора філософії

1925 став директором l’Ecole pratique des hautes études

1927 створив лабораторію педіатричної психобіологі (фр. laboratoire de psycho-biologie de l'enfant) при Національному центрі наукових досліджень, де під його керівництво працював Поль Дьєль

1927 був обраний Президентом Французької асоціації психологів

1929 почав викладати в Національному інституту професійної орієнтації

1937 - 1949 був обраний почесним професором Коллеж де Франс. Під час Другої світової війни Валлон був мобілізований до армії в якості медика та почав цікавитись неврологією.

1948 уже будучи директором Інституту психології при Паризькому університеті заснував журнал «Enfance» разом із Hélène Gratiot-Alphandéry

1952 отримав звання професора у Кракові.

Теорія Валлона[ред.ред. код]

Дослідження психічної діяльності дитини Анрі Валлоном грунтувалося на тому, що розвиток дитячої психології є певними послідовними стадіями. Деякі з цих стадій характеризуються домінуванням афективного над раціональним, тоді як інші виявляють первісність інтелекту над емоціями. Саме в цьому розриві та конкуруванні раціонального та емоційного розвивається особистість дитини. Таким чином, Валлон представляє дуалістичний напрямок: його модель, на відміну від теорії Жана Піаже, допускає регресивний розвиток.

Основні стадії:

  • Імпульсивний та емоційний етапи (від 0 до 1 року). Домінують інфантильне життя, інтровертовані почуття, афективні фактори надходять із навколишнього світу. Дрібна моторика слабко розвинена, жестикулювання дезорієнтоване. Підтримка від найближчого оточення дозволяє дитині пройти від дезорієнтованості у жестах до диференційних емоцій.
  • Сенсомоторна та проективна стадія (1-3 роки). Головним чинником розвитку є стимули із зовнішнього світу. Інтеріорізація цього впливу підтримує два типи інтелекту: один практичний (в результаті досвіду поводження із власним тілом та маніпуляцій із предметами), інший дискурсивний (через імітацію та засвоєння мови).
  • Стадія персоналізму (з 3-х до 6 років) характеризується домінуванням емоцій над раціональним. Близько трьох років дитина, як правило, протиставить себе дорослому, в цьому проявляється криза заперечення. Але ці настрої скоро змінюються періодом моторної та соціальної імітації. В цьому проявляється амбівалентність ставлення дитини до моделі, що являє собою дорослий.
  • Категоріальний етап (від 6 до 11 років). Знову відбувається зміна внутрішніх домінуючих імпульсів і знову ведучим стає інтелектуальне начало. Впродовж навчання у школі дитина осягає потенціал довільної пам'яті та уваги. Його розум досягає такого рівня розвитку, коли можливо оперування ментальними категоріями, тобто, формується абстрактне мислення.
  • Підлітковий етап починається приблизно із 11 років і характеризується домінуванням афективної сфери.

Розробляючи теорію розвитку дитини, намагався відійти від концепцій, що абсолютизували біологічні або психічні фактори[3].

Основні роботи[ред.ред. код]

  • Délire de persécution. Le délire chronique à base d’interprétation, Paris, Baillières, 1909
  • L’enfant turbulent : étude sur les retards et les anomalies du développement moteur et mental, Paris, Alcan, 1925
  • Stades et troubles du développement psychomoteur et mental chez l’enfant, thèse de doctorat, 1925
  • Psychologie pathologique, Paris, Alcan, 1926
  • Principes de psychologie appliquée, 1930
  • Les origines du caractère chez l’enfant : les préludes du sentiment de personnalité, Paris, Boivin, 1934
  • L’évolution psychologique de l’enfant, 1941
  • De l’acte à la pensée. Essai de psychologie comparée, 1942
  • Les origines de la pensée chez l’enfant,

Статті[ред.ред. код]

  • Rapports de l’hystérie et de l’épilepsie chez deux enfants, Encéphale, août 1908
  • Accès d’excitation et de délire accompagné de vertiges chez un imbécile, Encéphale, nov. 1909
  • Des crispations du cerveau d’un enfant aphasique, collab. Rolland, Encéphale, mars 1910
  • Psychose circulaire ayant débuté à 12 ans chez une fillette intellectuellement débile, Encéphale, mars 1910
  • Stéréotypies ; inertie systématique ; perte des notions de temps consécutives à une crise d’alcoolisme aigu, Encéphale, janv. 1914
  • La conscience et la vie subconsciente, Journal de psychologie normale et pathologique, fév. 1920
  • Le problème biologique de la conscience, revue Philosophique, 1921
  • La «science des rêves» de S. Freud, Journal de psychologie normale et pathologique, oct. 1927
  • La mentalité primitive et celle de l’enfant, revue Philosophique, Juil.* août 1928
  • La maladresse, Journal de psychologie normale et pathologique, janv. 1928
  • Sélection et orientation professionnelle, Journal de psychologie normale et pathologique, nov.* déc. 1929
  • La Psychologie appliquée, Revue Philosophique, janv. 1930
  • De l’image au réel dans la pensée de l’enfant, Revue Philosophique, mai* juin 1930
  • Comment se développe chez l’enfant la notion de corps propre, Journal de psychologie normale et pathologique, 1931
  • La loi en psychologie, Science et Loi, Paris, Alcan, 1934
  • Une variété d’enfants anormaux : les instables, Annales de l’Enfance, nov. 1926
  • Psychotechnique et médecine, Le médecin français, 1944

Цікавинки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]